У своїх останніх інтерв’ю Міністр охорони здоров’я розкриває причини зриву урядових реформ у медичній галузі та відверто розповідає про тих, хто приходив до нього з проханням пролобіювати фінансування «маленьких цільових програм».
— Що взагалі відбувається між профільним Комітетом Верховної Ради і МОЗ? Ви сьогодні один одного звинувачуєте у зриві медичної реформи. Що не поділили?
— Жодних кардинальних розбіжностей у нас не повинно бути. Тому що іншого варіанта, окрім як іти шляхом реформ, немає. Десь до травня ми працювали без проблем. Що трапилося далі — питання. Відносини зруйнувалися. Почалися нападки на Міністерство, розслідування. Я завжди відкритий для конструктивної критики, але коли має місце критика заради критики — це для мене незрозуміло. Я людина практична. Коли до мене приходять і кажуть: «Ось у мене є така маленька цільова програмка, яку потрібно профінансувати» — я всім відмовляю, тому що бюджетні гроші — не для фінансування якихось «власних іменних програмок».
— Тобто ви пов’язуєте ваш конфлікт з Комітетом із тим, що комусь відмовили у фінансуванні програми. Кому? Хто і з якими пропозиціями приходив?
— Дуже багато депутатів. У тому числі й ті, що працюють у профільному Комітеті.
— Конкретніше?
— Наприклад, у пані Богомолець є програма «80+», за якою потрібно купити кілька автобусів і автомобілів, що їздитимуть по країні, вимірюватимуть тиск і роздаватимуть пігулки людям віком понад 80 років.
— Скільки на це потрібно було б виділити коштів?
— Не знаю. Я цю пропозицію навіть не розглядав — подібні речі можна робити перед виборами, один раз, адже для збереження такої системи необхідні гроші. Потрібно ж не тільки купити автобус, але ще й керувати всім цим. Хто буде цим володіти? Хто розроблятиме маршрутизацію? Який очікується результат?
— Ви Ользі Богомолець так і сказали: «Це несерйозно»?
— Я висловив свою точку зору: це коштуватиме дуже дорого і не матиме ефекту. Хоча я пообіцяв: якщо вона, наприклад, зможе знайти донора, що зацікавиться цим проектом, — заважати не буду. Але й виділяти на це гроші також не буду. Це не реформа системи охорони здоров’я — це просто якась програма.
— Хто ще до вас приходив і з чим?
— У пана Мусія теж був свій маленький «проектик» стосовно реєстру пацієнтів. Він просив мене зібрати робочу групу. Я зібрав: посидів, послухав, почитав, що вони там написали. Зрештою сказав, що є проект Світового банку зі створення цього реєстру і всіх цих баз, і ми не будемо окремо щось робити. Чекатимемо, поки банк оголосить конкурс. Запросив на відкритий тендер, наголосивши: паралельно фінансувати щось не варто. Не знаю, образився Мусій на це чи ні. Я не пам’ятаю, який там бюджет, але точно не маленький. Потім ще один депутат, котрий теж був у цій групі, писав, ніби я не збирав групи й завалив усю роботу. Розумієте, яка ситуація? Приходять люди начебто з хорошими ідеями, розповідають, пояснюють, а насамкінець: «До речі, й виконавець є, який міг би це зробити». Після цього я втрачаю інтерес і переходжу до інших питань. Це вже несерйозно для мене.
— Кого в якості виконавця вам пропонувала Богомолець, наприклад?
— У неї просто була ідея, на яку в нас не було ані грошей, ані можливостей, і я її не підтримав. Ще пані Богомолець носилася з програмою «25 кроків до щастя» — начебто теж якась концепція реформування, котру вона започаткувала одночасно з нашою стратегією реформ…
— Чому МОЗ не зрушив реформи з місця?
— Міністерство не може розпочати реформи, поки не будуть внесені зміни в деякі закони. І коли я в сесійній залі говорив про компетентність керівництва профільного Комітету, якраз це і мав на увазі. У нас з ними різне розуміння реформ. Наші пропозиції підтримані Світовим банком, Міжнародним валютним фондом, донорами, різними громадськими групами, усіма.
Є питання некомпетентності. Найближчим часом я буду зустрічатися з фракціями й постараюся винести цей пакет у зал на голосування — ризикнемо! Знаєте, що демонструє їх некомпетентність? Зацикленість на питанні господарської форми лікувальних закладів. Це нічого не змінює. Для нас головне — фінансування всієї системи. Сьогодні ми фінансуємо ліжко-місце, а правильно фінансувати послугу. Якби ця система запрацювала, лікарні отримала б можливість самостійно розпоряджатися грошима й легалізувати ті доходи, що в них і так, як ми знаємо, є.
Один депутат мені сказав: «Які це закони? Потрібно одразу приймати закон про страхування». Ну, товариші, це ж не дитячий садок. Можна прийняти будь-який закон. Наприклад, про те, що ми будемо переселятися на Місяць у 2022 р. Поки немає змін щодо автономізації лікувальних закладів, фінансування системи, жодна страховка не працюватиме. Неможливо стрибнути, поки не навчишся ходити.
— Однак нардепи зазначають: розроблені Міністерством законопроекти, які передбачають надання медичним установам автономного управління, насправді ощасливлять олігархів, бізнес-еліту та деяких головних лікарів.
— Зараз це все вже перейшло в політичну площину. Пан Мусій, як заїжджена платівка, повторює одне й те саме: це прихована приватизація.
— Богомолець також зокрема зазначала, що цей пакет дає можливість поступово отримати у власність державну мережу медзакладів через механізм їх банкрутства.
— Ми сказали, що врахуємо всі рекомендації Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради й усунемо ці ризики. Наприклад, у нас йшлося, що господарська форма медичної установи може бути комунальною, державною, прибутковою, неприбутковою тощо. І ще написано: акціонерне товариство або ЛТД. Або! Тобто це перелік усіх форм господарської діяльності, які передбачаються законом. Форму ж обирає місцева влада. А депутати зачепилися за ЛТД — мовляв, це ризик. Добре — приберемо: у переліку не буде ЛТД й акціонерного товариства.
Друге положення, яке всіх розбурхало: медустанови можуть зберігати гроші на рахунках Казначейства, у державних і приватних банках. Почалася істерика: приватні банки не можна. Ну добре, приберемо. Тільки Казначейство й тільки держбанки. Але це все можна було б просто змінити. Можна було б прийняти пакет у першому читанні, а до другого узгодити спірні моменти — не хочуть же…
— Ви спілкувалися з цього приводу з керівництвом і членами профільного Комітету? Говорили їм, що зауваження приймаєте? Як вони вам відповідали на це?
— Я теж людина, у мене теж є нервова система. Треба побувати на засіданнях Комітету, аби зрозуміти, про що я. Перше засідання, яке відбулося ще в липні, було настільки цинічним, що я просто встав і пішов. Півтори години виділили на 6 або 7 питань! Ольга Богомолець виступила зі вступним 20-хвилинним словом. Тобто 20 хвилин витратили. Потім ще 20 хвилин голосували за те, щоб питання, які були в кінці переліку, розглянути в першу чергу. І, зрештою, не встигли дійти до законопроектів. Взагалі. Перенесли розгляд.
— Ваша думка: процес гальмується навмисно?
— Я їх запрошував: офіційно розіслав членам Комітету прохання нормально, без емоцій зустрітися і просто поговорити. Із 12 осіб до цього були готові тільки троє чи четверо.
— Хто саме?
— Ірина Сисоєнко («Об’єднання «Самопоміч»), Костянтин Яриніч («Блок Петра Порошенка»), Тетяна Донець («Народний фронт») і начебто Ігор Шурма («Опозиційний блок»).
— Наскільки складніше порівняно з Грузією проводити реформи в Україні?
— Порівнювати дуже важко. Я зараз поясню чому. У Грузії працювала пряма президентська вертикаль. Основні повноваження покладалися на уряд. У виконавчої влади Грузії було набагато більше важелів, аніж сьогодні в Україні. Та й парламент маленький — не 450 осіб. І влада там мала конституційну більшість. Проводити закони було легше. Тим більше, що в 90-і роки в Грузії розпочали рух зі спрощення законодавчого поля — дуже багато законів зливалися в один. Проблема України ще й у наявності законів, які регулюють дуже вузькі напрямки. Щоб проводити якісь зміни, потрібно змінювати закони. А Уряд, виконавча влада мають дуже мало можливостей для маневрів під час прийняття рішень. З будь-яких питань потрібно йти у Верховну Раду. Немає єдності, необхідної для просування реформ. Через Парламент проходять тільки 32% законів, дві третини проектів гальмуються. Якщо подивитися на країни, у яких відбулося швидке реформування, Грузію або Словаччину, там ця цифра — 95-100%. Не можна зараз у когось пальцем тикати й говорити, що він винен. Просто система була збудована не для реформ, а для того, щоб змін було менше. Плюс проблема бюрократії, коли процеси тягнуться по 4-6 місяців.
Тому я переконаний у необхідності конституційної реформи, підвищення мобільності та професійності Верховної Ради.
— Ще одна гостра тема для МОЗ — закупівлі. Вони були проблемою для вашого попередника, вам теж дісталося з цього приводу. Одне з головних звинувачень на вашу адресу — зрив закупівель життєво важливих препаратів, зокрема для хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Як ви можете оцінити ситуацію?
— Усі заплановані місцеві закупівлі вже проведені. Міжнародні закупівлі йдуть через ЮНІСЕФ. Є такі, що проводяться через звичайні тендери. Цього року Антимонопольний комітет працює правильно. Усі процесуальні зауваження, які зупиняли тендери, ми врахували. Ви ж не чули про великі скандали? Пройшли торги по 25 програмах — усе тихо.
— Дефіцит ліків є?
— Суттєва проблема з вакцинами. До речі, немає жодної країни у світі, яка проводить закупівлі на 100%. Навіть США. Там розподілено, що закуповує центральний уряд, що — фонди та благодійні організації. Але вони чітко знають: потрібно 100%, а гроші є на 70%, значить — 30% купує хтось інший. В Україні ж є 100 млн — закуповуємо на 100 млн. Але скільки дійсно потрібно, ми не знаємо.
— Чи встигнете ви до кінця року провести всі необхідні закупівлі? На якій стадії процес?
— Думаю, встигнемо. Державні закупівлі по 25 напрямках уже оголошені, іде процес розкриття пропозицій.
— Як вважаєте, вам вдалося побороти корупційну складову при закупівлі ліків?
— Судячи з того, як проходять торги, можна зробити висновок: ми вибрали правильний шлях. У багатьох напрямках нам вдалося зменшити кількість наявних бар’єрів: ми значно спростили тендерну документацію. Загальна сума закупівель медикаментів — 4,2 млрд грн. Вважалося, коли всі програми «проторгувати» через міжнародні організації, економія становитеме 1,7 млрд грн. Якщо ні — гроші «осядуть» у посередників. Завжди краще напряму домовлятися з виробниками, ніж працювати через посередників. Але для цього виробники мають бути зацікавлені брати участь у тендерах. Ми з ними зустрічалися, обговорювали всі проблеми та дійшли висновку, що 1,7 млрд грн економії — надто завищена цифра. Передавати всі програми на міжнародні закупівлі недоцільно.
За матеріалами інтернет-видання Главком
