Із посмішкою, манікюром і гарною зачіскою Олена Бесединська щодня поспішає на роботу. Вона поєднує практику з науковою діяльністю й стверджує: рутинна робота патологоанатома — зовсім не те, що уявляють собі далекі від цієї спеціалізації люди.
Відверто кажучи я вже втомилася розвінчувати міф, що робота патологоанатома — це винятково розтини, — розповідає Олена Бесединська. — Насправді більшість часу займають дослідження біопсійного матеріалу, тому зазвичай представники і представниці мого фаху сидять за мікроскопом, а не стоять біля секційного столу. І, як показує світовий досвід, із кожним роком кількість розтинів зменшується, а гістологічних досліджень — навпаки, збільшується. Після 13 років, проведених у патологоанатомічному бюро, я змінила роботу і зараз працюю у двох гістологічних лабораторіях нашого міста, тож розтинів не проводжу взагалі».
Олена Бесединська добре пам’ятає, як входила в спеціальність. Перший розтин був складним психологічно й етично. Після нього вона зателефонувала своїй викладачці, доценту кафедри патологічної анатомії Буковинського державного медичного університету Елеонорі Александровій, яка стала для неї прикладом у професії.
«Саме вона колись зруйнувала мій особистий стереотип про те, що патологоанатом — не жіночий фах, — згадує лікарка. — Я завжди захоплювалася цією мудрою, сильною, грамотною і водночас дуже тендітною та вишуканою жінкою. У відповідь на свої нарікання почула: «Коли ти йдеш на розтин, емоції залишаються за межами секційної. Перед тобою — об’єкт дослідження, а ти — дослідниця, і єдине, що тебе має турбувати, — правильний діагноз». І з часом саме такий підхід дуже допоміг у роботі».
Діагноз має «дозріти»
Олена Бесединська порівнює людський організм із містом, у якому постійно відбуваються тисячі різноманітних процесів, вирує життя, і від злагодженої роботи всіх його складових (мешканців, керівництва, департаментів, комунальних підприємств, виконавчих органів влади) залежить здоров’я організму в цілому. Коли щось іде не так, в організмі виникає «поламка», хворіє все місто, тобто людина. Тому патологоанатом — дослідник, своєрідний детектив цього міста, покликаний встановити те, чого інші не помічають.
«Лікарі-клініцисти бачать симптоми, окремі прояви хвороби, за якими іноді важко розпізнати причину тієї чи іншої недуги. І саме лікар-патологоанатом проводить, так би мовити, розслідування. Він може виявити «поламку» того чи іншого органа під мікроскопом, а потім зіставити мікроскопічну картину з клінічними проявами й результатами інших методів дослідження. Іноді потрібно не день і не два, щоб діагноз «дозрів» і оформився в патогістологічний висновок», — пояснює лікарка.
Кількість досліджень біопсійного й операційного матеріалу вираховують сотнями тисяч на рік, адже абсолютно всі тканини, вилучені під час хірургічних втручань, відправляють на гістологію. Не кожен хворий, тримаючи в руках результат патогістологічного дослідження, здогадується, що діагноз йому встановив… патологоанатом. Часто саме на основі висновку цих фахівців лікарі призначають подальше лікування.
«Тож ми — очі лікарів-клініцистів в організмі пацієнта, адже чи не кожен другий із них проходить через руки і очі патологоанатома, — підсумовує жінка. — Стрімкий розвиток ендоскопічних та лапароскопічних методик значно розширив можливості взяття прицільних біопсій тих органів і тканин, дістатися до яких колись було неможливо. Відповідно, зросли вимоги й до лікарів-патологоанатомів. Фактично, наша спеціальність потребує знань з усіх галузей медицини: від отоларингології до гінекології та проктології. Бо ж ніколи не знаєш, із чим матимеш справу».
Складними та відповідальними є інтраопераційні біопсії. На проведення таких досліджень відводять 15-20 хвилин. Від висновку патологоанатома залежать подальший хід операції і чиясь доля.
Насправді гістологічна частина роботи емоційно навіть напруженіша, ніж проведення розтинів, зізнається лікарка. Адже твій висновок може когось заспокоїти, для когось стати вироком, а комусь подарувати надію. Тому відповідальність дуже велика, кожен діагноз перевіряється кілька разів, а в складних випадках проводяться консультації з колегами як із Чернівців, так і, наприклад, з Німеччини, науковцями Буковинського державного медичного університету тощо.
Клінічному мисленню навчив тато
«Я — лікар у третьому поколінні, представниця лікарської династії й надзвичайно пишаюся цим. Моя бабуся була лікарем-фтизіатром, начмедом Чернівецького обласного протитуберкульозного диспансеру, тато — лікар-патологоанатом, заступник начальника патологоанатомічного бюро, — розповідає Олена Бесединська. — З дитинства бачила себе тільки в медицині. А от обрати фах лікаря-патологоанатома допоміг тато, поступово і мудро підвівши мене до такого рішення. Удома про роботу говоримо досить часто. Та якщо раніше я просила батька допомогти розібратися зі складним випадком, пояснити те, чого ще не знала через брак досвіду, то нині між нами все частіше виникають дискусії. І для мене вони завжди дуже результативні. Саме в тата я навчилася встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, клінічно мислити. Іноді ще не бачу суті проблеми, проте вже знаю, яке питання варто поставити, щоб зрозуміти, із чим маєш справу. Це дуже допомагає в роботі».
Вдома в Олени Бесединської — чимала бібліотека. У ній — сучасні та раритетні видання наукової й науково-популярної літератури. Є фоліанти, датовані ХІХ сторіччям, наприклад, «Патологоантомическая диагностика» доктора В. Ф. Зибольда, видана 1896 року. Лікарка намагається постійно відслідковувати нові видання. Загалом у родинній бібліотеці — понад 3 тис. книжок, близько 1 тис. з яких медичної тематики.
Олена без зайвої скромності стверджує, що їх із батьком фахова бібліотека — найбагатша в Чернівцях і одна з найкращих в Україні. І постійно поповнюється, бо жінка переконана: лікар, який хоче відповідати сучасним вимогам та бути конкурентоспроможним, повинен безперервно здобувати нові знання. А головне їх джерело — спеціалізована література, майстер-класи, конференції й фахове спілкування в інтернеті.
У вільний час патологоанатом готує… шоколадні цукерки
Поза роботою Олена Бесединська активно займається суспільною діяльністю. Спільно з колегами заснувала громадську організацію «Буковинська медична громада», одним із завдань якої є залучення медиків до активного життя поза медициною.
«Лікарі, особливо жінки, живуть зазвичай у двох вимірах: робота-дім. Пацієнти, хвороби, діагнози, паперова рутина, а ввечері — діти, турботи про сім’ю… Хочеться в цю одноманітність внести ковток свіжого повітря, — розповідає Олена. — Наприклад, уже другий рік поспіль ми організовуємо цікавий проект до Дня медичного працівника — фотовиставку «Її величність Медицина». Минулого року фотографували жінок-медиків у білих халатах на робочому місці, а потім — у вечірніх сукнях. Ці фото були презентовані на виставці в Ратуші. Цього року повторили подібну виставку, але вечірні сукні змінили на українське національне вбрання. Так ми намагаємося підкреслити роль жінки у суспільстві загалом та медичній галузі зокрема, а також додаємо світську нотку в життя медиків нашого краю».
Окрім того, Олена Бесединська пише вірші та дописує до обласної медичної газети. Журналістика — ще одне її хобі. Лікарці подобається спілкуватися з цікавими людьми, адже кожному медику є що розповісти, чим поділитися. Вважає, їй пощастило, бо пише не тоді, коли треба, а коли є натхнення.
«Надзвичайно люблю ці творчі моменти. Вони заряджають і наповнюють силою. Це зовсім інше, ніж наука, — розмірковує вона. — Але в написанні статей мені дуже допомагає вміння виявляти причинно-наслідкові зв’язки, як і у встановленні діагнозу. Саме тут моя робота і моє хобі доповнюють одне одного».
«Підсолоджують» роботу патологоанатома цукерки, які чернівецька лікарка виготовляє власноруч. Вона сама вигадує рецепти, добирає начинки і вміло працює із шоколадом.
«Я гурман, люблю готувати, і, думаю, мені непогано вдається поєднувати цікаві інгредієнти, створювати нові смаки. Звісно, це потребує чимало часу, тому традиційно я готую цукерки двічі на рік: на Різдво і Великдень, — ділиться Олена. — Серед моїх улюблених смаків — цукерки з парфе із троянди, а також із марципаном і амарето. Підбирати пропорції, виливати форму, створювати смак — це те, що мене захоплює. Творчість і наука — завжди поруч у моєму житті. Мабуть, саме це допомагає мені ніколи не втомлюватися від професії і любити все, чим я займаюся».
Ольга КАМСЬКА, «ВЗ»
