Одна з проблем, що заважає становленню сімейної медицини в Україні, — підбір кадрів для керівної ланки. Доволі часто можна натрапити на ситуацію, коли керівник закладу надання первинної медичної допомоги за фахом хірург, або ще «краще» — стоматолог, який жодного дня не працював на первинці. Ольга Кубант очолила центр ПМСД, здолавши всі щаблі педіатричної практики та спробувавши себе в ролі організатора охорони здоров’я. Нині вона успішно поєднує обов’язки лікаря сімейної медицини з управлінськими функціями.
ВЗ Де розпочалася ваша лікарська практика?
Ольга КУБАНТ, головний лікар КНП «Зборівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Зборівської районної ради, Тернопільська областьУ ті часи ФАПи й амбулаторії району перебували на балансі сільських рад, котрі, як відомо, не надто переймалися справами медицини. Керівництво районної адміністрації та районної ради, прислухавшись до моєї думки, посприяло поступовому реформуванню первинної ланки в районі. Спочатку створили централізовану бухгалтерію при відділі охорони здоров’я, попрацювали з казначейською службою, потім фінансове управління «дало добро» на наші інновації, а згодом депутати одностайно проголосували за те, аби ФАПи й амбулаторії стали структурними підрозділами відділу охорони здоров’я районної державної адміністрації. Тож у січні 2011 року ми були першим із 17 районів області, кому це вдалося. Таке зрушення стало своєрідним стартовим майданчиком для відкриття в подальшому центрів первинної медико-санітарної допомоги.
Тоді відділ охорони здоров’я не мав достатніх повноважень, аби вирішувати кардинальні питання мережі первинної ланки. А от статус центру ПМСД давав змогу покращувати матеріально-технічну базу, проводити ремонти в приміщеннях, самостійно підбирати кадри, організовувати лікувальний процес тощо. Тож коли в області почали створювати центри ПМСД, ми активно долучилися до процесу, й у квітні 2014-го при Зборівській районній раді розпочав свою діяльність Зборівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги, який згодом набув юридичного статусу. Мені запропонували його очолити на контрактних умовах, і я погодилася — мене вже не дуже приваблювала роль чиновника, хотілося повернутися до лікарської практики.
ВЗ Донині точаться дискусії навколо питання затребуваності педіатра в амбулаторії сімейної медицини. Такі спеціалісти на первинній ланці потрібні чи із цими обов’язками цілком впорається сімейний лікар?
— На мою думку, на кожній дільниці необхідно зберегти посаду такого спеціаліста. Педіатри вивчають спеціальність у виші впродовж кількох років, а ми хочемо за кілька місяців навчити цьому сімейників? У сімейній медицині педіатри виконують ще й функцію неонатологів, здійснюючи патронажний супровід дітей першого року життя. Можна перераховувати й багато інших обов’язків педіатра, із якими нелегко впоратися сімейному лікарю, отож переконана: якісну медичну допомогу дитячому населенню може надати тільки цей фахівець.
ВЗ На вашу думку, держава робить усе можливе, аби сімейна медицина розвивалася за європейським взірцем? Що заважає вам втілити реформи на первинній ланці?
— На державному рівні має бути змінено багато законодавчих актів, починаючи зі ст. 49 Конституції України, котра гарантує безоплатне надання медичної допомоги. Правові норми мусять чітко відповісти на питання, які медичні послуги забезпечує держава, а також реально оцінити вартість кожної з них.
Щодо наших регіональних проблем, то, приміром, Центр ПМСД розташований… у колишньому приміщенні відділу охорони здоров’я, у будівлі Зборівської районної ради. В інших містах ЦПМСД відкрили в лікувально-профілактичних закладах, що зручно і лікарям, і пацієнтам. Ми не раз зверталися до районної влади з проханням допомогти з приміщенням, але, як мовиться, віз і нині там. Найприкріше, що в одному кабінеті приймають 4 сімейні лікарі й, відповідно, 4 медсестри. Звісно, це створює багато незручностей. Первинна ланка, незважаючи на чітке розмежування, все-таки має знаходитися поруч із вторинною, що значно скоротить маршрут пацієнта.
У Зборівському районі, де проживає 41 тис. осіб, створено 3 центри ПМСД. Зокрема, до складу Зборівського районного центру первинної медико-санітарної допомоги входять 10 амбулаторій сімейної медицини, 3 ФАПи, кожен із яких надає медичні послуги понад 1 тис. мешканців, і 54 ФП. Утримувати заклади первинної ланки нині непросто, тим паче, що наш район — сільськогосподарський і не може похвалитися високими показниками економічного росту, від яких, власне, залежить і розвиток сімейної медицини.
На жаль, керівництво громад досі не розуміє своєї відповідальності за медичну галузь на підпорядкованій території й обов’язку звітувати перед людьми. Ініціатива про створення ФАПів та амбулаторій іде від Центру ПМСД, а мало б бути навпаки. Скажімо, в одній із громад я попросила керівництво закупити нову комп’ютерну техніку для сімейних лікарів, і мені пішли назустріч, а в іншій — допомагають неохоче.
Цей рік важкий ще й через оптимізацію медичних закладів, що обумовлює скорочення працівників. Звісно, такий процес завжди болісний. Приміром, довелося скоротити посади стоматологів, оскільки первинна ланка не передбачає цих фахівців, зменшили штат і на ФАПах, зокрема скоротили молодших медсестер. Також за територіальним принципом об’єднуємо ті ФАПи, які місцеві громади неспроможні утримувати. Двічі на тиждень у такі заклади виїжджає сімейний лікар і надає допомогу хворим.
Великою підмогою для нас стала участь у спільному проекті Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду»: ми отримали можливість поліпшити матеріально-технічну базу сільських медичних закладів, зокрема провели капітальний ремонт 1 амбулаторії та 2 ФАПів. До цього проекту долучилася й місцева влада, профінансувавши 10% загального кошторису. Звісно, ремонту потребують й інші заклади первинки, тож сподіваємося, що нам вдасться знайти для цього кошти.
ВЗ Тернопільщина — один з небагатьох регіонів України, де доволі високий рівень загального укомплектування первинки кадрами. Однак чи вистачає лікарів у глибинці?
— Не вистачає — даються взнаки і неадекватна оплата праці, і зниження престижу професії, і незадовільний рівень мотиваційного заохочення студентства в медичних вишах. Якщо в районному центрі немає подібних проблем, то у віддалених селах кадровий голод відчувається. Цього року я прийняла двох новоспечених спеціалістів, котрі здобували освіту за державний кошт. Логічно було б, аби разом із направленням на роботу вони отримали й відомче житло. Наприклад, уже 3 місяці наш молодий педіатр проживає в гуртожитку місцевого технічного коледжу.
Програма місцевих стимулів у нас, на жаль, не діє, її ніхто навіть не приймав. Отож проблема не стільки в кадрах, скільки у соціальній необлаштованості тих молодих фахівців, які могли б у нас працювати. Наразі у сільських амбулаторіях сімейної медицини маємо 4 вакансії. Звісно, людей ми не залишили без медичного обслуговування — там працюють сумісники. А молодь їхати не хоче, і її можна зрозуміти. Винаймати житло потрібно за власний кошт, із мінімальної зарплатні, діставатися до села із райцентру автобусом, який ходить рідко, бо це приватний маршрут, — про службовий, а тим паче власний автотранспорт й говорити годі…
Із часу створення Центру ПМСД у наших ФАПах та амбулаторіях проходило інтернатуру чимало молодих фахівців, але жоден із них не залишився. Як можна переконати лікаря працювати в селі? Тільки впровадженням місцевих стимулів. Але і держава, і МОЗ мають подбати про умови праці та побуту, щоб випускник не сприймав роботу в сільській амбулаторії як покарання, а навпаки — хотів туди потрапити. Для цього необхідні належне матеріально-технічне забезпечення медичного закладу, санітарний транспорт, гідна зарплатня, «підйомні» для тих, хто обрав роботу в глибинці.
ВЗ На чому акцентуєте увагу, розвиваючи Центр первинної медико-санітарної допомоги?
— Намагаємося донести до кожного жителя, що майбутнє первинної ланки — за сімейною медициною. Потрібно сформувати повагу до сімейного лікаря як ключової фігури в системі охорони здоров’я — нині це наш головний пріоритет.
Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»
