Ольга Шульга завжди випромінює позитив, енергію та хороший настрій. Вона ще зі студентських років активно працює у сфері неврології, займається науковими дослідженнями, освітніми проектами. Маючи досвід роботи в найкращих закордонних клініках, Ольга Шульга обрала Україну. Лікарка переконана, що неврологія — одна з найцікавіших наук, на яку чекає велике майбутнє.
ВЗ Бажання присвятити себе медицині у вас виникло спонтанно чи це був свідомий вибір?
Ольга ШУЛЬГА, завідувачка відділення неврології КУ «Волинська обласна клінічна лікарня», кандидат медичних наук Однак батькам вдалося мене спрямувати, як то кажуть, на «праведний» шлях. Період професійних коливань минув, і я вступила до Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. Там закінчила й магістратуру, отримала диплом з відзнакою. Уже тоді почала шукати можливості для продовження навчання в аспірантурі. Перевагу віддала Інституту неврології, психіатрії і наркології НАМН України у Харкові. Знання здобувала під керівництвом професора Тамари Міщенко та спеціалізувалася на вивченні судинних патологій головного мозку й ішемічних інсультів.
ВЗ Чому обрали саме неврологію, а не іншу галузь медицини?
— У мене мама — невролог, тоді як тато — хірург, тому для мене були звичними розмови на неврологічно-хірургічну тематику, обговорення сучасного стану неврології, розповіді про те, якою вона була в минулому і чого слід чекати від майбутнього. Було цікаво спостерігати, як змінювалася з часом думка батьків. Під час їх розмов я ніби бачила розвиток неврології в динаміці. Так, був період, коли неврологічні хвороби майже не піддавалися лікуванню. Наприклад, у радянські часи існувала дуже лімітована лінія препаратів. Однак уже в наступні десятиліття почали з’являтися нові методи та підходи. Так я зрозуміла, що це доволі цікава, перспективна і динамічна галузь із великим науковим потенціалом. І дійсно, сьогодні ми маємо можливість з’ясувати, чому виникло конкретне ураження, визначити прогноз для пацієнта. Однак причину розвитку захворювання вдається встановити не завжди.
ВЗ Ви маєте значний досвід медичної практики в різних країнах. Як уперше вдалося потрапити на стажування за кордон?
— У студентські роки я займалася в науковому гуртку з неврології, до того ж з другого курсу, хоча цей предмет і вивчається з четвертого. Паралельно танцювала в ансамблі «Горицвіт» Львівського національного медичного університету, який гастролював за кордоном, а там ми жили в сім’ях. Мені пощастило потрапити до родини мецената, який дуже допомагав лікарням і будинкам дитини в Україні. Тож саме він посприяв мені з першою поїздкою на стажування до Німеччини. Впродовж трьох наступних років по два-три місяці я постійно стажувалася за кордоном. За цей час зрозуміла: медицина на Заході та в Україні суттєво відрізняється. Однак я не можу стверджувати, що в них — виняткові плюси, а в нас — недоліки. Сильні та слабкі сторони є й у західній медицині, і в українській. Ідеальної моделі не існує в жодній країні.
ВЗ Де саме ви здобували досвід?
— У Німеччині, Франції, Іспанії, США, Великій Британії, Австрії, Китаї та Австралії. Стажування і практику часто поєднувала з грантами, які почала вигравати дуже рано. Розуміла, що навчання за кордоном вимагає фінансів, яких, на жаль, у молодого лікаря обмаль. Часто він змушений виживати за рахунок батьків, як і більшість молодих спеціалістів, незалежно від галузі. Тож саме гранти стали для мене фактично єдиною можливістю пройти хорошу закордонну практику. У сфері неврології їх надають як Європейська неврологічна асоціація, так і спеціалізовані органи — Європейська організація інсульту, Європейська організація з вивчення розсіяного склерозу та інші. По суті, кожен молодий лікар віком до 35 років має можливість поїхати в іншу країну Європи, здобути там необхідний досвід і потім нормально заробляти.</span
ВЗ Наскільки складно було виграти перший грант?
— Перший грант забезпечив мені участь у Зальцбурзьких медичних семінарах. Спочатку мені відмовили, оскільки я була іще студенткою, а вони потребували досвідчених лікарів віком 30-40 років. Однак наступного року я знову вирішила подати заявку і написала, що робитиму так доти, доки на мене не звернуть уваги. І мене запросили на семінари — я була тоді наймолодшою їх учасницею. Це була чудова поїздка! А оскільки проект був австрійсько-американським, то мені пощастило познайомитися з професором з Корнельського університету (штат Нью-Йорк, США) й отримати можливість поїхати в Америку — нею не можна було не скористатися. Я дуже вдячна долі за таку нагоду, оскільки в США мене запросили на гарантоване робоче місце.
ВЗ Вам пропонували залишитися працювати за кордоном?
— Так. Для цього потрібно було скласти платні американські іспити — знання англійської мови дозволяло мені це зробити, хоча є низка дисциплін, які ми не вивчаємо, а деякі предмети мають різну навчальну програму. Однак, попри те що мені пропонували роботу в американській клініці, я все-таки обрала Україну. Саме в той час вступила в аспірантуру, та й мешкати в Нью-Йорку, розраховуючи лише на зарплатню лікаря-початківця, — задорого. Можливо, якби в мене тоді були ліпші фінансові можливості, я ризикнула б…
ВЗ Ви не шкодуєте, що обрали не США, а Україну?
— Звісно, бували періоди, коли мені здавалося, що я втратила шанс. Але США — це країна, яка живе за принципом «Робота — усе твоє життя». Ти багато працюєш і багато заробляєш. Проте, на мій погляд, за такої системи людина не здатна жити повноцінно. У лікаря в Америці є лише 2 тижні відпустки, а перші 4-8 років він має всього-на-всього один вихідний на тиждень і, по суті, працює із шостої ранку до дванадцятої години ночі. США — це країна, спрямована на заробляння грошей. Але часто людина не має можливостей їх витрачати і відпочивати. До слова, колега-американець надіслав мені листа, у якому хвалиться тим, що провів аж цілих 10 днів у Парижі. Тобто в нього є гроші, але немає часу на мрії та подорожі.
ВЗ Що, на вашу думку, нам варто запозичити в західної медицини, аби зробити українську значно успішнішою й ефективнішою?
— В Україні лікарі досі мають бути універсальними солдатами. Хірург повинен уміти прооперувати щитоподібну, підшлункову залозу, печінку, кишечник, видалити апендикс тощо. А ще раніше він мусив би вміти вирвати зуб, прийняти пологи й зробити кесарів розтин. Натомість сьогодні у світі намітилася чітка тенденція до вузької спеціалізації у своїй сфері. Зокрема, аналогічні процеси відбуваються в неврології. Так, за кордоном немає спеціаліста із загальної неврології, натомість є лікар, який займається, наприклад, інсультами, а також фахівець, котрий опікується пацієнтами із хворобою Паркінсона та іншими екстрапірамідними захворюваннями. Це дуже ізольована сфера. Бо ж і справді: неможливо бути професіоналом у всьому, скажімо, на однаково високому рівні лікувати травму голови й інсульт. Я думаю, що Україна також запозичить аналогічну практику, й ми залишимо універсальний підхід у минулому. Потрібні дуже спеціалізовані, нехай невеликі, відділення, у яких лікуватимуть хворих із конкретними патологіями.
ВЗ Чи достатньо у Волинській обласній клінічній лікарні технічних можливостей надавати висококваліфіковану неврологічну допомогу на рівні світових стандартів?
— Інструментальні можливості в нашій лікарні доволі хороші. Якщо порівняти з іншими медичними закладами України, то нам, можна сказати, пощастило. У нас є потужний МРТ, два КТ, два ангіографи, сучасний нейроміограф — найкращий в Україні, крім того, 12-канальний електроенцефалограф. Тобто технічне оснащення — дуже пристойне. Але хотілося б розширити лабораторну базу, тому що останнім часом з’явилося багато маркерів неврологічних захворювань, і не лише біохімічних, а й генетичних. Але такі реактиви дороговартісні, та й термін їх придатності — близько півроку. Звісно, спеціалізовані центри допомогли б значно підвищити якість надання медичних послуг. Також ми хотіли б мати гарну реабілітаційну базу й незабаром, сподіваюся, отримаємо її — нині реабілітаційне відділення перебуває на етапі спорудження. Тішить, що в нас запроваджені нові спеціальності: фахівець із фізичної реабілітації та лікар-реабілітолог.
Однак, дбаючи про належне матеріально-технічне оснащення, не варто забувати старе правило: кадри вирішують усе. Талановитого, грамотного, старанного фахівця не замінить ніхто. Тож для надання ефективної медичної допомоги потрібно збільшити й кількість середнього і молодшого медичного персоналу.
ВЗ Розкажіть, будь ласка, про сферу ваших наукових інтересів.
— У магістратурі й аспірантурі я вивчала ішемічні інсульти, захистивши дисертацію, отримала ступінь кандидата медичних наук. Але останні десять років зацікавилася демієлінізуючими захворюваннями нервової системи, зокрема розсіяним склерозом. Волинь — регіон, де ці хвороби найпоширеніші, порівняно з іншими областями.
ВЗ Чи вдалося виявити причини такої ситуації?
— У 2012 році я підготувала електронний реєстр пацієнтів, щоб зрозуміти загальну ситуацію по області. Ми з’ясували чимало відмінностей між даними по нашому регіону та загальноукраїнськими. Вони стосуються, наприклад, віку початку хвороби. На Волині розсіяний склероз проявляється у 30-34 роки, тобто трохи пізніше, ніж у середньому по Україні. Але його форма агресивніша й він швидше прогресує, ніж у мешканців Центру та Сходу.
Також ми виявили більшу кількість дітей із симптомами розсіяного склерозу. Це змусило спрямувати увагу сімейних лікарів і педіатрів на детальніше вивчення певних симптомів, які можуть бути пов’язані із вказаним захворюванням. Триває робота над базами клінічно ізольованого та радіологічно ізольованого синдрому — це специфічні стани, виділені відносно недавно, у 2013 році. Наша мета — виявити перші ознаки хвороби і максимально залучити пацієнтів до своєчасного лікування. Для ранньої діагностики розсіяного склерозу визначаємо рівень олігоклонального IgG та індекс IgG.
Так само працюємо зі світовою базою реєстру пацієнтів із розсіяним склерозом, що дуже важливо для Волині. У нас налічується близько 800 осіб, які страждають на цю недугу, тож мусимо спиратися на дослідження, котрими охоплено 50 тис. хворих, та зіставляти з ними результати нашої роботи.
ВЗ Крім розсіяного склерозу які хвороби ще досліджуєте?
— Ще одна сфера наших досліджень — хронічні запальні невропатії і паранеопластичні невропатії. Це стани, які виникають при онкологічних захворюваннях. Крім того, у відділенні неврології лікують міастенію — тяжку хворобу, що уражує людей різного віку, тож плануємо посилювати цей напрямок.
ВЗ Розкажіть про зміст вашої наукової роботи, яка була номінована на конкурсі молодих науковців за дослідження в медицині.
— Цього року я отримала Нагороду «Санофі» молодим науковцям за дослідження в медицині. Темою моєї роботи був вплив емоційної реакції пацієнта із клінічно ізольованим синдромом на атрофічні зміни головного мозку. Вона виявилася дещо нетиповою, оскільки всі звикли більше довіряти фактам, хоча емоції в нашому житті відіграють надзвичайно важливу роль. І від реакції людини на свій стан багато залежить. Тож нас зацікавила емоційна реакція пацієнтів на хворобу, а також те, як, залежно від неї розвивалося захворювання надалі. Результати показали, що тривога, як і шокова реакція, негативно позначаються на перебігу атрофічного синдрому — зокрема призводять до інвалідності.
ВЗ Чи можна використати отримані дані на практиці?
— Ця тема ще вимагає подальших досліджень. Але зрозуміло одне: потрібно коригувати емоційний стан пацієнтів. Проте оцінити його за 12 хвилин клінічного прийому неможливо. Ми сподіваємося, що після фахівців із клінічної реабілітації в нас з’явиться достатня кількість клінічних психологів, які й займатимуться цим важливим напрямком.
ВЗ Ви започаткували цікавий освітній проект для медиків — Школу молодих неврологів. У якому форматі він реалізується?
— Проект функціонує вже 7 років. Раніше до участі в ньому ми залучали здебільшого лікарів із Західної України, але за останні два-три роки географію вдалося значно розширити — до 13-14 областей.
Це дуже цікавий захід, адже він дає лікарям можливість спілкуватися, «збагачуватися» новими друзями і знайомими. Щоб потрапити на навчання, треба витримати конкурс. Ми проводимо засліплене рецензування мотиваційних листів кандидатів, під час якого вивчаємо як мотивацію, так і персональні досягнення апліканта. Так, цього року конкурс становив 2,4 особи на одне місце (загалом ми відібрали 26 учасників). Кількість бажаючих зростає, і це дуже приємно.
ВЗ Яких проривів у неврології варто очікувати найближчим часом?
— Нині увесь світ активно працює над тим, аби зупинити та зменшити прояви розвитку деменцій. У полі зору вчених світових наукових лабораторій — хвороби Альцгеймера та Паркінсона, розсіяний склероз, нейродегенеративні захворювання. Думаю, що позитивних результатів варто очікувати в найближчі десятиліття. Сьогодні з’явилися нові препарати для лікування нервово-м’язових хвороб при вродженій генетичній патології. Раніше діти з таким діагнозом гинули дуже швидко, а тепер їх можна лікувати, хоча вартість подібної терапії ще доволі висока. Сподіваємося на розробку специфічних препаратів для лікування міастенії — тяжкої автоімунної недуги. Також проведені широкомасштабні дослідження щодо розсіяного склерозу, зокрема при розшифруванні людського геному виявили понад 260 генів і десятки тисяч варіантів їх поєднання, які найбільше впливають на розвиток недуги. Однак ще треба з’ясувати роль комбінованого впливу генів.
Розвивається і фармакогенетика. Наукові досягнення дали можливість максимально враховувати індивідуальні особливості конкретного пацієнта під час лікування. Однак серйозні прориви у цій сфері навряд чи стануться найближчим часом. В одному я впевнена: на нас чекає багато цікавих відкриттів, а відтак розширяться можливості допомагати людям.
Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ»
