Розвиток паліативної допомоги в Україні все ще перебуває на початковій стадії. Однак, незважаючи на відсутність законодавчої бази і повільну роботу Міністерства охорони здоров’я в цьому напрямку, окремі регіони взяли на себе ініціативу та створюють паліативно-хоспісні заклади самотужки. Волинь була однією з перших на цьому шляху.
ВЗ Розкажіть про історію створення хоспісу у Луцьку. Наскільки мені відомо, він вважається одним з найстаріших закладів такого типу в Україні.
Володимир БАЧИНСЬКИЙ, головний лікар Волинської обласної лікарні «Хоспіс»ВЗ Як відсутність законодавчої бази вплинула на формування центру з паліативної допомоги?
— Законодавчої бази щодо закладів з паліативної допомоги в Україні як не було у 2001 році, так немає й донині. Тому ми все робили шляхом проб. Брали за основу законодавчо-нормативну базу, яку створили у Львові та Івано-Франківську. Звісно, дещо змінили, тому що не все нас у тих документах задовольняло. Але цю проблему вирішили. А потім наш досвід і нашу документальну основу використали колеги з Кропивницького, Дубно, Білої Церкви під час створення хоспісів у своїх містах.
ВЗ Наскільки швидко просувалася організація роботи хоспісу?
— Перших хворих ми прийняли 7 травня 2002 року. Часу не гаяли: у тому, щоб хоспіс на Волині почав працювати якомога швидше, були зацікавлені як я особисто, так і обласна державна адміністрація. З боку обласної влади ми відчували максимальне сприяння: держава вклала трохи більше 1 млн грн у реконструкцію. Кошти виділялися вчасно, за ремонтні роботи будівельникам платили оперативно. Голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук часто приїжджав до нас, цікавився ходом робіт, а коли є контроль з боку очільника області — належно працюють й інші установи та організації, причетні до справи.
ВЗ Чи легко було пристосувати обране приміщення під потреби хоспісу і зробити його максимально зручним для пацієнтів?
— На той час приміщення, у якому розташований хоспіс, було непридатне для використання, тож довелося потрудитися. Зокрема, палати, розраховані на 6-8 хворих, перепланували так, аби в них перебували 2-3 пацієнти. Крім того, обладнали кілька одномісних палат з індивідуальними душовими та туалетами. Усім необхідним медичним інвентарем нас забезпечили гуманітарні служби, які діяли в Європі. Зокрема, досить відчутну допомогу ми отримали з Німеччини: звідти нам доставили функціональні ліжка, тумбочки, матраци, постільну білизну — тобто все, що було потрібно для відкриття і забезпечення діяльності закладу.
ВЗ Чи не важко було підібрати кваліфікованих і стресостійких медиків для роботи у хоспісі?
— Із кожним претендентом на роботу у закладі я спілкувався особисто. З тим, щоб вчасно заповнити вакансії, проблем не було. Це останніми роками відбувається масовий від’їзд і середнього медперсоналу, і лікарів за кордон, а на початку 2000-х років становище було іншим. Звісно, одразу підібрати таких, які впоралися б із цією складною роботою, не вийшло, але кістяк сформувати вдалося. Нині у закладі працюють кваліфіковані, грамотні, психологічно підготовлені медики, які розуміють специфіку роботи з особливими пацієнтами.
Зараз у нас 53 працівники, у тому числі 4 лікарі включно з головним. Переважно це фахівці терапевтичного профілю. У закладі функціонують два пости, кожен з яких опікується 12-13 хворими. На посту є медична сестра, няня і черговий лікар.
ВЗ Як фінансується діяльність хоспісу? Чи забезпечуються потреби пацієнтів у ліках?
— Хоспіс фінансується з різних джерел. Перше й основне — за рахунок державного бюджету. Так, у цьому році фінансування з обласного бюджету становить трохи більше 4,5 млн грн.
Окрім державних коштів щороку залучаємо близько 350-400 тис. грн позабюджетних надходжень (благодійні внески, гуманітарна допомога). Якщо їх порівняти, то співвідношення виявиться десь 80% на 20%.
Один ліжко-день обходиться у близько 45-48 грн — це дає змогу забезпечити пацієнтів медикаментами та харчуванням. Однак проблема полягає здебільшого у стрімкому зростанні цін на фармацевтичні препарати. Наприклад, у 2002 році морфій, який є основним знеболювальним засобом для онкохворих, коштував 0,87 грн за ампулу 1 мл, а на сьогодні — 43 грн. Ціна збільшилася в десятки разів, чого не можна сказати про фінансування.
ВЗ Хто саме є пацієнтами вашого закладу?
— Ми надаємо медичну допомогу хворим чотирьох груп. Перша й основна — це хворі з термінальною стадією раку. Наступні групи: люди, які перенесли інфаркт, інсульт, та пацієнти з травмами хребта, таза, переломами шийки стегна, тазових кісток, тобто знерухомлені, котрі потребують відповідного догляду.
Не беремо осіб з інфекційними недугами, зокрема туберкульозом, із психічними порушеннями, хворих на СНІД.
ВЗ Є якісь часові обмеження на перебування у хоспісі?
— Для онкохворих обмежень немає: вони у хоспісі — до завершення життя. Інші пацієнти можуть перебувати в нашому закладі до 2,5-3 місяців. Звісно, 25 ліжок — занадто мало в масштабах області. Коли надходили онкохворі (а ми їх приймаємо поза чергою), потрібно було звільняти місця, тобто позбавити когось нашої допомоги…
ВЗ Чи працюють в області виїзні бригади з надання паліативної допомоги?
— У нас є дві виїзні бригади: на базі Луцької поліклініки №1 та дитячої поліклініки. Але вони працюють на госпрозрахунковій основі. Держава поки що не затвердила положення про виїзну бригаду, як, утім, і не розробила законодавчої бази для функціонування хоспісів. Ми (зокрема ВГО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги», членом правління якої я є) про це багато говоримо. І багато робимо для того, щоб створити відповідну юридичну базу, але Міністерство охорони здоров’я у цих питаннях відстає.
ВЗ Яка ситуація з кількістю місць? Їх достатньо?
— Ми — обласний заклад, тож приймаємо хворих з усієї області. Наприклад, торік 47% наших пацієнтів були мешканцями сіл. Відкриття в Луцьку міського хоспісу, звичайно, на часі, бо ми працюємо зі значним перевантаженням. Минулого року в області померло 1478 онкохворих, тобто потреба в паліативній допомозі таким пацієнтам становить десь 1200 місць на рік. Але частина з них може лікуватися і в амбулаторних умовах — цим має займатися первинна ланка. На Волині за рік у середньому помирають понад 13 тис. осіб, з них більше ніж 8 тис. потребують паліативної допомоги. Звісно, конче потрібно збільшити кількість паліативних ліжок, оскільки наш хоспіс забезпечує перебування лише 180-200 осіб в рік.
ВЗ Чи є останнім часом зрушення у розвитку системи паліативної допомоги на Волині?
— Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує мати 100 ліжок паліативної допомоги на 1 млн населення. На сучасному етапі наша область просунулася вперед щодо досягнення цього показника. У 2017 році створено хоспіс на базі колишньої залізничної лікарні в Ковелі на 50 ліжок — він уже працює і приймає пацієнтів. За цим закладом закріплено сім північних районів області. Також почало функціонувати хоспісне відділення на 25 ліжок на базі Хотешівської туберкульозної лікарні Камінь-Каширського району.
Фактично область зараз вийшла на рівень виконання рекомендацій ВООЗ. Але наведу вам приклад сусідньої Польщі. У тому ж Вроцлаві, де проживає 500 тис. осіб, функціонує 20 хоспісів. Ці заклади надають паліативну допомогу різного напрямку: онкологічного, неврологічного тощо. Існують хоспіси, де є тільки сестринський догляд, або заклади так званого соціального напрямку, пацієнтам яких потрібен лише догляд, а не лікування. І таких варіантів можна назвати багато. Тож нам є на що рівнятися.
ВЗ Які, для порівняння, загальні витрати на одного пацієнта хоспісу в Україні та у Європі?
— У нас на 1 січня 2018 року загальні витрати на одного пацієнта становлять 420 грн на добу. Це досить багато. Але у вказану суму включено все: оплата праці медиків, енергоносіїв, витратних матеріалів, медикаментів, харчування, медичне обладнання. У Бельгії день утримання одного хворого коштує 500 Євро, у Німеччині — 400, у Польщі — 180-220 Євро. Різні країни підходять до цього питання по-різному. Але в більшості з них переважає співфінансування: приблизно 15-20% платять родичі пацієнтів, які перебувають у хоспісі.В Україні, по суті, той самий підхід. Зокрема, на початку роботи нашого хоспісу розмір благодійного внеску становив 5 грн у день, зараз — 50 грн.
ВЗ Чи гідно оплачується робота медиків, які працюють у хоспісі?
— Ми отримуємо 15% надбавки до зарплати за складні умови роботи. І тут виникають певні питання. Наприклад, співробітники будинку дитини мають 25% доплати до зарплати, аналогічна ситуація з медперсоналом наркодиспансеру та психіатричної лікарні. Але ж усі наші пацієнти — важкохворі, 90% з них — лежачі, яким потрібен постійний догляд. Якщо за кордоном навантаження на одну медсестру у хоспісі становить 5-6 пацієнтів, то у нас — 12-14. Я не маю нічого проти надбавок до зарплат медпрацівників закладів іншої сфери. Але вважаю, що медиків, котрі працюють у хоспісі, теж не варто обділяти фінансово, оскільки їх робота складна не лише фізично, а й психологічно.
ВЗ Які, на вашу думку, перспективи розвитку системи паліативної допомоги в Україні? Що заважає їй розвиватися?
— Згідно з медичною реформою, паліативна допомога повинна отримувати державне забезпечення. Зараз почали створювати чимало як хоспісних відділень, так і окремих закладів такого напрямку.
Переважну кількість пропозицій щодо поліпшення діяльності закладів паліативної допомоги розробляє ВГО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги». Отже, основний тягар роботи у цій сфері ліг на плечі громадської структури, тоді як держава працює дуже повільно і мляво реагує на сучасні виклики.
Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ»
