Те, що певні психологічні стани можуть впливати на фізичне самопочуття людини, — давно відомий факт. Однак останніми роками уявлення про взаємозв’язок психологічного стресу і соматичних захворювань були суттєво переглянуті. Сьогодні дослідники вважають: коли мова йде не про звичайне психологічне напруження, а про важкий психічний стан, наприклад, зумовлений перебуванням у зоні бойових дій, то до бійців із будь-якою соматичною патологією потрібен особливий підхід.
Клінічний випадок
Із початком служби в АТО біль у спині в Анатолія посилився, а з часом став просто нестерпним. Але хлопець продовжував виконувати свій бойовий обов’язок ще півроку, поки його не демобілізували. Проведені нами згодом МРТ і КТ підтвердили діагноз. Для початку ми вирішили зупинитися на консервативній терапії — місцевих блокадах. Якийсь час пацієнт відповідав на них і йому ставало легше. Однак консервативна терапія мала тимчасовий ефект і за будь-якої провокації у вигляді фізичного навантаження біль з’являвся знову. Тоді ми дійшли висновку, що оперативного лікування не уникнути. Бійця успішно прооперували, встановивши системи транспедикулярної фіксації і забезпечивши декомпресію каналів хребта. Звичайно, про його повернення в зону бойових дій мова не йде, але для мирного життя прогноз сприятливий — за умови врахування одного важливого нюансу…
Дві сторони медалі
Приймаючи у своє відділення на лікування бійців АТО, ми щодня стикаємося з тим, що багато тяжких хронічних захворювань, які мали б бути визначені ще на етапі обстеження під час призову, залишаються непоміченими. Це грижі дисків, стенози, нейрогенна кульгавість, різноманітна радикулярна симптоматика тощо. А на тлі складного психогенного компонента служби, ці, на перший погляд нетяжкі патології перетворюються на проблеми, що потребують тривалого та дороговартісного лікування. Ми помічаємо закономірність: одна й та сама патологія в бійця АТО і мирного жителя перебігає по-різному. Змінюється навіть не сам больовий поріг, а ставлення до хвороби. Бійці набагато більше акцентовані на своїх проблемах, для них характерна дуже висока тривожність. Їх скарги мають психосоматичний характер і яскраве забарвлення, вони навіть потребують набагато інтенсивнішого знеболювання в післяопераційний період.
Світова статистика свідчить про зростаючу актуальність проблеми психологічних втрат у процесі бойових операцій. На жаль, досі не проведено комплексних і теоретично обґрунтованих досліджень посттравматичного синдрому, що спостерігається у військових, які несли службу в гарячих точках. Але заперечувати наявність у бійців посттравматичного стресового розладу (ПТСР) не можна. Згідно зі статистикою, в осіб, які брали участь у бойових діях у рамках АТО, найчастіше діагностують гостру реакцію на стрес (36,6% випадків), розлади адаптації (29,7%), органічні афективні та тривожні розлади (1,6%). Але лідирує (38,8% випадків) саме ПТСР. До найпоширеніших типів ПТСР належать: астенічний (27%), тривожний (32%), дисфоричний (21%) і соматоформний (20%). Слід зазначити часту коморбідность ПТСР. Серед найпоширеніших супутніх ПТСР станів виділяють біполярні порушення, депресію, розлади внаслідок зловживання психоактивними речовинами, психози, розлади особистості, тілесні ушкодження з формуванням хронічного болю.
Багатоетапна підтримка
До таких пацієнтів потрібен особливий підхід. Лікування ПТСР триває як мінімум шість місяців. Перші три-чотири тижні пацієнти проводять у стаціонарі, й у нашому відділенні їх обов’язково оглядають психологи, які надають індивідуальну психологічну підтримку під час усього курсу лікування. У комплексній терапії бійці обов’язково отримують анксіолітики, антидепресанти, антипсихотики, а також засоби, що поліпшують мозковий метаболізм. Серед психотерапевтичних методик при ПТСР найефективнішими є поведінкова, когнітивна (або когнітивно-поведінкова) і психодинамічна. Основні методи психотерапевтичного впливу при розладах адаптації передбачають проведення когнітивної терапії Бека, використання поведінково-моделюючих технік, прогресивної м’язової релаксації за Джекобсоном.
Відновний період у бійців АТО також істотно відрізняється: і за тривалістю, і за інтенсивністю. Реабілітаційні заходи не мають закінчуватися в стінах нашого відділення. Пацієнта з ПТСР потрібно направити до психіатра або медичного психолога за місцем проживання, пояснивши важливість усунення наслідків психічної травми для успішного лікування соматичного захворювання, з приводу якого він звернувся по медичну допомогу. Це необхідно, оскільки «хронічний біль», характерний для бійців, не дає їм повноцінно жити і змушує багаторазово звертатися до лікарів тоді, коли проблему на фізичному рівні вже вирішено.
Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»