Ольга швидко відгукнулася на пропозицію розповісти про важливих лікарів у її житті та житті її родини. Як виявилось, вона давно прагнула подякувати цим людям публічно, тому наша пропозиція була на часі. Історій та імен найкращих лікарів у Ольги – на декілька матеріалів. Тож, розповідаємо коротко про найцікавіше та важливе!
Епіграф:
– Як називається ваше видання?
– «Ваше здоров’я». Це спеціалізований ресурс для лікарів.
– Чудово, вони точно прочитають!
ВЗ: Пані Ольго, розкажіть, які ж саме лікарі мають особливе значення у вашому житті.
– У нас стільки історій! Стільки лікарів! Щонайперше, це Анатолій Вікторович Руденко, хірург Національногого інституту серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова! Це людина з золотими руками та лікар від Бога!
У моєї мами вже давно були серйозні проблеми з серцем. Трохи менше року тому стало зрозуміло, що потрібна операція. Ніхто з лікарів не хотів за неї братися, тому що було потрібне надскладне втручання на серці досить літньої людини – це великий ризик. А пан Руденко взявся! Ми всі страшенно хвилювалися: я тоді була якраз на гастролях і місця собі не знаходила. Операція тривала 8 годин і була проведена бездоганно! Можна сказати, що пан Анатолій подарував їй друге життя. За це йому моя невимовна вдячність!
До речі, перебування матусі у лікарні – окрема прекрасна історія. Лише уявіть: після операції, знаходячись в реанімації, наша дивовижна мама, Ганна Іванівна, заслужена артистка України, співала арії та читала монологи… Піднімала так усім настрій. Тяжкохворі пацієнти, що теж там знаходились, дякували їй за розраду. Звісно, були і такі, що говорили: «Женщіна, патіше…», але більшість просили її: «Будь ласка, продовжуйте!».
Сильна наша мамочка. У неї такий характер: одразу опиняється в центрі уваги, як тільки бачить людей, публіку. Артистична, енергійна, яскрава! Тому і влаштовувала ці «концерти» в реанімації Інституту ім. М. М. Амосова.
ВЗ: Що лікарі казали? Не сварилися?
– Ой, та ви що! Вона ж їхня улюблениця. На усіх сімейних посиденьках ми згадуємо цю історію про реанімацію та монологи. Такий неймовірний енергетичний запал, притаманний моїй матері ще з юного віку. І ці промінчики вона передала своїм донечкам (посміхається).
ВЗ: А в вашому особистому житті були важливі події, пов’язані з лікарями?
– Так, звісно. Як же не згадати, наприклад, 5-й пологовий будинок, де народилися дві мої донечки. У мене було два кесаревих розтини. І допомагали мені прекрасні лікарі – Дмитро Олександрович Говсєєв (хірург) і Михайло Васильович Макаренко.
У пана Макаренка в кабінеті висіла ікона – варто було постояти під нею, як жінка незабаром вагітніла. Коли моїй старшій донечці було 12, ми якраз провідували нашого лікаря. Він тоді й сказав: «Олю, постій тут трохи». Я так і зробила, після чого Михайло Васильович мене повідомив, що то за ікона. «Обов’язково, каже, завагітнієш!». Через півроку так і сталося.
Спостерігав за моєю вагітністю Скирда Сергій Васильович . Найкращий жіночий лікар! Перевірено мною і моїми подругами. Коли що, всі йому телефонують, не соромляться, бо знають – він все зробить якнайкраще.
Якось прийшла на плановий огляд, Сергій Васильович поміряв мені тиск і жахнувся – у мене 220 на 120! І тоді лікар каже: «Олю, терміново на операційний стіл!»
Під час другої вагітності, яка ніби проходила спокійно, я весь час працювала – тоді це був проект на телеканалі 1+1. Якось прийшла на плановий огляд, Сергій Васильович поміряв мені тиск і жахнувся – у мене 220 на 120! І тоді лікар каже: «Олю, терміново на операційний стіл!»
Як згадаю… Мене колотить, Скирду теж трусить. Він же мені як рідна людина, тому хвилювався за мене вдвічі більше. Через 20 хвилин я вже була в операційній. Оперував мене Дмитро Олександрович Говсєєв, але Сергій Васильович теж був поруч і постійно підтримував.
Я тоді втратила 2 літри крові. Рівень гемоглобіну впав до 65. Правда, чужу кров мені не вливали, бо є хвороби, які передаються через кров, а виявити їх не так вже і просто. Тому й намагаються обійтися без цього, коли є можливість. На щастя, у нас була! Віталік носив мені страви, що піднімають гемоглобін, а Горянський дав рецепт народного засобу з молодої кропиви: «Оля, я тебя спасу! – каже він. – Быстро идите в поля, леса, нарвите крапивы, сделайте сок, перемешайте с медом 1:1… Держать в холодильнике, пить по одной столовой ложке в день».
Я подзвонила своєму татові, замовила кропиву… У тата були набряки на руках тоді, але ванну «ліків» він набрав. То був березень, молода кропива вже наросла. Я приймала ці ліки, як і було рекомендовано нашим другом сім’ї. І допомогло! Рецепт – сила, я вам кажу! Зрозуміло, що підходить він не усім, адже кропива підсилює згортання крові, тому спочатку треба проконсультуватися у свого лікаря. А загалом, саме завдяки вчасно поставленому діагнозу і правильним діям лікаря мене тоді врятували.
ВЗ: А чи можете сказати, що то було за ускладнення?
– Розкажу, бо жінки мають про це знати – це дуже серйозна прблема. У мене був гестоз! Він з’являється, коли плацента вже дозріла, а дитинка – ще ні, і малеча не отримує кисень. Це дуже небезпечно. Власне, тоді лікар врятував і мене, і доню.
ВЗ: Як ви це все перенесли?
– Ой, тяжко. Після операції була як в тумані. Я дуже чітко пам’ятаю, коли мені принесли першу доньку. Це така мить… Неймовірна! Коли я приклала її до грудей, то це була найщасливіша мить у житті. Жінки мене зрозуміють. А друга… Я майже не пам’ятаю, як це було. Розумієте, втратити стільки крові. А потім також виявилось, що у мене пахова грижа.
ВЗ: Після пологів?
– Так. Треба було одразу зробити операцію, але ж у мене робота, зйомки, гастролі. І от одного разу, через декілька років після пологів, вночі раптом піднялась температура і з’явився сильний біль. Дякувати богові, що я була тоді у Києві, а не знаходилася в літаку чи в потязі. То була б катастрофа! Віталік повіз мене в «Борис», де працює відомий лікар – Віктор Сидоренко. За 15 хвилин після приїзду я вже була на операційному столі. Він мене врятував, зробив все бездоганно – чітко і професійно. Я дуже йому вдячна. От такі історії…
І як ще не згадати найголовнішого нашого лікаря, нашого друга – Сергія Олександровича Рикова! Він офтальмолог і працює у київській лікарні «Центр мікрохірургії ока». Пан Риков веде мене уже багато років, оскільки я з дитинства короткозора (маю – 6). Боже, подумають, невже це Сумська має стільки хвороб? (сміється). А що тут дивного? Це ж життя. У всіх є такі історії та лікарі, яким хочеться вклонитись!
До речі, Сергій Олександрович не тільки наш легендарний лікар, а ще й телеведучий – його постійно запрошують на телебачення у якості експерта. Легендарна людина! Всі мої знайомі і родичі, що мають проблеми з зором (мама, свекор, я, молодша донька), оперувалися у нього. Тому дуже рекомендую. Також без вагань можу поручитися за ще одного талановитого офтальмолога, завідувача києвського науково-практичного центру лазерних методів лікування ока «Центр мікрохірургії ока» Святослава Анатолійовича Сука. Саме він робив мені лазерную терапію на очному дні після пологів. Дуже вдячна йому за професіоналізм.
На жаль, зараз проблеми з зором помолодшали! Дегенерація сітківки трапляється навіть у дуже молодих! Тому потрібно робити регулярний огляд – дивитися очне дно. Це як «Отче наш». І це настанова Сергія Олександровича!
ВЗ: Які риси, на вашу думку, повинні мати лікарі, крім професіоналізму?
– Рішучість! Якщо у лікаря є ця енергія, то я її дуже відчуваю. Коли трапляються кризові ситуації, коли високі ризики, коли є загроза життю пацієнта і стан його погіршується, потрібно швидко приймати рішення. Найстрашніше у такому випадку – вагання лікаря, страх брати на себе відповідальність. Я зараз не хочу розповідати сумні історії, коли такі сумніви призводили до трагічних наслідків, але є й такий досвід, на жаль. Тому в першу чергу – рішучість, яка вже підкріпляється гострим зором і слухом та талановитими руками…
Ще дуже важливий для лікаря досвід. Але я шаную і молодих талановитих спеціалістів, які, навіть без багатого досвіду, діють фахово, інтуїтивно і рішуче.
Ну і, звісно, освіченість. Для лікаря надважливо мати бездоганні знання. Якщо я щось не довчу, не допрацюю, це не матиме трагічних наслідків. Лікарі ж собі такого дозволити не можуть, адже на їхніх плечах лежить неймовірно велика відповідальність!
Я читала колись книгу Миколи Амосова «Мысли и сердце». В дитинстві, до речі, це була моя настільна книга. Я захоплювалась його думками та розповідями про цю колосальну відповідальністюь за людське життя, про яку він писав. Боже, там такі історії були, такі переживання! Уявити тільки, як це – зшити судини, вшити клапан, шунти… Подумати страшно. Тому слава таким лікарям. Вклоняюся їм!
ВЗ: Дякуємо за стільки гарних слів і натхненне інтерв’ю!
– Я давно хотіла подякувати лікарям, які того заслуговують, підтримати їх добрим словом. Звісно, бувають і жахливі ситуації. Але ж стільки є героїчних історій! Про це потрібно розповідати. Дякую вам за цей проект!
Оксана Шевченко, спеціально для «ВЗ»
Дякую ! Дуже цікаво !