Стаючи на шлях реформування та обираючи зразок для наслідування, варто розглядати систему охорони здоров’я (СОЗ) не лише згори. Іноді деталі впливають на рівень якості наданих медичних послуг не менше, аніж фінансові гарантії. Українські лікарі, які отримали грант від проекту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я», спробували роздивитися не лише спільні ознаки СОЗ Великої Британії та України, а й відмінності.
Це була надзвичайно важлива для нас поїздка. Адже систему охорони здоров’я Великої Британії сьогодні вважають однією з найпрогресивніших, — розповідає Вікторія Покоєвчук, головна лікарка КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Ювілейний» Рівненської міської ради. — Мабуть, тому в основу реформи вітчизняної медичної галузі покладено модель саме цієї країни. Зокрема, за схемою, яка давно працює у Великій Британії, організовано роботу Національної служби здоров’я України. Отже, дізнатися більше про надання первинної медико-санітарної допомоги в Англії, побачити все на власні очі було не тільки цікаво, а й корисно, адже тепер ми краще розуміємо, до чого варто прагнути».
Як це працює у них?
Велика Британія не має єдиного осередку управління системою охорони здоров’я. Тут функціонують National Health Service — Національна служба здоров’я (НСЗ) і паралельно із нею служби здоров’я Уельсу, Шотландії і Північної Ірландії. Група українських лікарів ознайомилася як з основними принципами діяльності НСЗ, так і з роботою первинної ланки, лікарі якої задіяні в медичних практиках — об’єднаннях лікарів і середніх медичних працівників.
Велика Британія витрачає на галузь охорони здоров’я 9,8% ВВП. Більша частина цих коштів надходить із загального оподаткування. Загалом же галузь охорони здоров’я — другий за обсягом споживач коштів бюджету країни (на першому місці — виплати пенсій та допомоги безробітним і багатодітним). Також окрім фінансування з НСЗ існують програми, виконання котрих забезпечує Служба громадського здоров’я.
Доленосним для медичної сфери Великої Британії став 2012 рік, коли було створено Clinical Commissioning Group — Клінічні уповноважені групи (КУГ), які відповідають за закупівлю медичних послуг у різних лікувальних закладах. КУГ купують медичні послуги для жителів певного регіону, виходячи з потреби і кількості наявних коштів. Для прикладу, структура витрат КУГ Східного Сассексу є такою: 10% — на первинку, 9% — на психічне здоров’я, 60% — на вторинку і 21% — на інші послуги, необхідні пацієнтам. Рішення щодо розподілу фінансів приймає правління КУГ, але інколи Department of Health and Social Care (Міністерство охорони здоров’я та соціальної політики) надає рекомендації щодо пріоритетних напрямків.
До слова, цього року держава взяла на себе страхування медичних практик, і це суттєво підтримало їх фінансово. Наразі Велика Британія переживає не найкращі часи — хитка політична ситуація у зв’язку з виходом країни з ЄС та перс-пективою згортання деяких програм дуже хвилює громадян. Проте медична допомога (як первинна, так і спеціалізована) для пацієнтів залишається практично безоплатною.
Деталі важливі
Під час візиту українці мали можливість ознайомитися з роботою благодійних фундацій та медичних закладів на рівні громад, вивчити управлінські підходи до організації надання первинної медичної допомоги, розглянути особ-ливості взаємодії НСЗ, КУГ і практик сімейних лікарів, а також надавачів медичної допомоги вторинного рівня.
Середньостатистична практика ПМД, що обслуговує 10 тис. населення, складається із 4 лікарів, 4 медсестер і 12 осіб немедичного персоналу (реєстраторів, фахівців, котрі відповідають за листування з пацієнтами, тощо). Особливо вразила гостей з України роль, котру в лікувальному процесі відводять середньому медперсоналу.
«Медичні працівники, принаймні ті, з ким ми спілкувалися, ніяк не могли зрозуміти, чому в нашій країні висококваліфіковані медсестри приймають пацієнтів разом із лікарями, а не самостійно, — розповідає Вікторія Покоєвчук. — Там настільки раціонально й ефективно використовують кошти і робочий час, що на первинному рівні пацієнт окремо спілкується з лікарем і окремо — з медсестрою, у кожного з них — свій кабінет. Це значно економить час лікаря!»
В обов’язки середнього медперсоналу входить прийом хронічних хворих, проведення різноманітних маніпуляцій і процедур, виконання діагностичних досліджень (швидкі тести, дихальні проби, електрокардіограма тощо). Кабінет медсестри оснащений діагностичними приладами, комп’ютером, холодильником, де зберігаються вакцини та медикаменти. Вона самостійно робить профілактичні щеплення. До речі, тут також достатньо огляду середнього медперсоналу — лікаря залучати не потрібно. Крім того, медичні сестри проводять освітню роботу з пацієнтами — для цього їх забезпечено відповідними методичними матеріалами й рекомендаціями. Середній медичний персонал може продовжити освіту в університеті, що дає право очолювати лікарні, а також допомагати сімейним лікарям вдосконалювати навички догляду за ранами, надання паліативної допомоги тощо.
Усі медичні практики лікарів приватні. НСЗ Великої Британії відповідно до укладених угод перераховує їм кошти — 99-150 фунтів стерлінгів за одного пацієнта на рік. Тому лікарі первинної ланки дуже зацікавлені мати додаткову спеціалізацію, адже це може бути одним із вирішальних факторів у процесі залучення пацієнтів.
За гроші, які отримують від НСЗ, приватні практики забезпечують гарантований обсяг медичної допомоги та виплачують заробітну плату медикам.
Сімейні лікарі працюють 5 днів на тиждень, проте медичну допомогу громадяни країни можуть отримати і у вечірній час та вихідні — для цього КУГ укладають контракти з медичними практиками, які готові працювати в позаробочий час.
Пацієнторієнтованість — один із головних принципів
У Великій Британії дуже багато уваги приділяють пацієнтам із психічними розладами, а також хворим, які потребують паліативної допомоги або реабілітації.
«У лікарнях під назвою «трасти», котрі формують на рівні громад, найчастіше працює лише середній медичний персонал, — розповідає Вікторія Покоєвчук. — Ми ознайомилися з роботою двох таких закладів, які очолювали медсестри. Трасти розраховані на 16-25 ліжок і мають в основному реабілітаційне спрямування — там перебувають пацієнти після незначних травм. У Британії широко застосовують аутсорсинг (у штаті медичних практик немає ані санітарок, ані водіїв). Загалом же можна відзначити раціональність, економію та орієнтованість на результат як у дрібницях, так і в глобальних рішеннях».
Система охорони здоров’я у Великій Британії пацієнт-орієнтована, тож велику увагу приділяють перенесенню пос-луг додому: перебувати в домашніх умовах хворому часто психологічно легше, та й вартість лікування суттєво зменшується порівняно із цілодобовим утриманням у стаціонарі. Тут на допомогу медикам приходять працівники соціальних служб. Як і в цілому світі, населення Великої Британії старішає, що додає первинній меддопомозі обов’язків і витрат. Однак і ті, й інші скрупульозно прораховують, аби витрати були доцільними, а залучення фахівців — ефективним.
«Одна із медпрактик, з роботою якої ми ознайомилися, отримала додаткове фінансування від Національної служби здоров’я для надання допомоги населенню із захворюваннями опорно-рухового апарату, — наводить приклад головна лікарка ЦПМСД «Ювілейний». — У її штат було включено ортопедів і фізіотерапевтів, до речі, фахівців із середньою спеціальною освітою. Це дало можливість за 5 років знизити кількість оперативних методів лікування суглобів у пацієнтів цієї медичної практики на 8% і зекономити в такий спосіб майже 20 млн фунтів стерлінгів».
Надзвичайно велику роль відіграє спільне з пацієнтом прийняття рішення щодо вибору методу терапії. Це не просто інформування, а мотиваційне консультування з обов’язковим зворотним зв’язком: чи зрозумів пацієнт, як проводитимуть лікування, діагностику?
Хвалити не можна ганити. Де ставити кому?
Проте, попри зусилля влади й організаторів СОЗ, не все у Великій Британії ідеально, зокрема з токи зору споживачів медичних послуг.
«Звичайно, навіть у розвинених країнах населення ніколи не демонструє стовідсоткового задоволення наданням медичної допомоги, — визнає Вікторія Покоєвчук. — У Великій Британії так само. Але кинулося у вічі те, що британці дуже шанують лікарів первинної ланки та зусилля НСЗ, бо завдяки створеній системі вони отримують необхідну безоплатну медичну допомогу незалежно від своєї платоспроможності. Звісно, прийому фахівця, як правило, доводиться чекати певний час, залежно від навантаження сімейного лікаря. Записатися «на сьогодні» неможливо, якщо це не екстрений випадок. Діагностичні та лікувальні процедури також проводять відповідно до запису. Іноді інтервал між ними досить значний: наприклад, на заміну кульшового суглоба пацієнт іноді очікує майже рік. Звичайно, він може отримати цю медичну послугу набагато швидше — у комерційній клініці, де операцію проведуть, приміром, за рахунок приватного страхування. А от екстрену та невідкладну медичну допомогу надають без попереднього запису».
Цікаву роль у функціонуванні медичної галузі Великої Британії відіграє Генеральна медична рада, яка має відділення по всій країні. До її складу не входять медичні працівники, вона не залежить ні від держави, ні від медичної спільноти. Проте саме ця організація атестує медичні заклади й практики, вносить у реєстр лікарів та видає їм ліцензію на практику. Наявність лікарів у цьому реєстрі є обов’язковою, а щорічний членський внесок становить 390 фунтів стерлінгів.
Генеральна медична рада дбає в тому числі й про стандарти поведінки лікаря, дотримання ним морально-етичного кодексу. До цієї організації можуть подавати скарги і пацієнти, і роботодавці, і лікарі. І якщо є підстави, то ліцензію фахівця забирають на 5 років.
Щодо захисту прав пацієнтів, то варто сказати, що у Великій Британії їх скарги розглядають і громадські організації, й адміністрації лікарень, і керівники практик первинної медичної допомоги. Для прикладу, частка скарг від усіх звернень у Генеральну медичну раду — 5-6%. Основна ж частина звернень пацієнтів стосується роз’яснень того, де і коли можна отримати певний вид меддопомоги, — таких фіксують від 300 до 600 щомісяця. Крім того, прийнята урядом концепція зобов’язує середній медичний персонал не мовчати, коли меддопомогу надають з порушенням протоколів. Прискіпливо розглядають усі летальні випадки в стаціонарах, якість надання допомоги пацієнтам із деменцією, паліативним хворим тощо. Стандартом вирішення обґрунтованої скарги є усне, а протягом 10 днів — письмове вибачення перед пацієнтом.
Пацієнт — у центрі уваги кожного закладу, його спокій і комфорт є основними вимогами НСЗ Великої Британії, тож спільне прийняття рішення щодо лікування — запорука довіри до лікаря і практики, яку обрав пацієнт.
«Підсумовуючи здобутий у Великій Британії досвід, можу сказати, що нам треба більше уваги приділяти раціональності й ефективності своєї робити, працювати на задоволення потреб пацієнта, — стверджує Вікторія Покоєвчук. — Потрібно звернути увагу на удосконалення та широке застосування інформаційних програм, активну співпрацю із соціальними службами. А ще варто розширити коло прав і обов’язків середнього медперсоналу. Було б також доцільним впровадити посаду менеджера з антикризового управління, відкрити відділення медсестринського догляду.
Велике значення має продовження безперервного навчання лікарів і медсестер, у тому числі й в онлайн-режимі. Словом, можливість змінити життя на краще є завжди. Зараз настав час завзятих, розумних, талановитих керівників-менеджерів, із якими медична галузь досягне ефективних трансформацій. Раціональність використання часу, робота на результат, ефективність, здорова конкуренція, розумний контроль і відповідальність — усе це вирізняє організацію галузі охорони здоров’я Великої Британії. Тож гадаю, і нам варто взяти їх на озброєння».
Дана Романюк, спеціально для «ВЗ»
