Останнім часом українці почали обережно «приміряти» на себе статус потенційного донора органів. Більшість ще боїться корупції в цій сфері і чорних трансплантологів. Ті ж, хто позбувся упереджень, не знають, як і куди подати прижиттєву згоду на посмертне донорство і чи залишиться це таємницею. Що зроблено в державі для захисту лікарів, донорів та реципієнтів?
Шукай трансплант-координатора або Кабінет громадянина
ВЗ Сімейні лікарі повідомляють, що до них уже звертаються пацієнти, які хочуть надати згоду на посмертне донорство. Але вони не знають, що робити далі.
Дмитро КОВАЛЬ – генеральний директор ДУ “Український центр трансплант-координації” – На сьогодні ні сімейні лікарі, ні «вузькі» спеціалісти, ні керівники медичних закладів не можуть приймати подібні заяви. Також вони не мають доступу до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації органів та тканин (ЄДІСТ), де накопичуватиметься така інформація. Відповідно до положення про ЄДІСТ її користувачами є лише трансплан-координатори, і жодних інших посередників в отриманні від громадянина прижиттєвої згоди на посмертне донорство не передбачається. Тож кожен бажаючий може залишити відповідну заяву будь-якому трансплант-координатору, який є користувачем згаданої системи. Їх найпростіше знайти в центрах трансплантації, які є майже в кожному обласному центрі. Наскільки мені відомо, зміни до Постанови № 1211 Кабінету Міністрів України вже погоджено і подано МОЗ на розгляд Уряду. В цьому документі прописано, як можна подавати згоду на посмертне донорство прижиттєво. Перший варіант – трансплант-координатору, як і сьогодні. Другий – самостійно громадянином через додаток «Дія», де буде створено Кабінет громадянина, котрий почне функціонувати вже з квітня. Далі у ньому з’явиться розділ, присвячений трансплантації, де й можна буде залишити свою заяву на посмертне донорство без посередників, завіривши її кваліфікованим електронним підписом. Сподіваємося, що це запрацює вже в нинішньому році.
Хто комунікує, той і виховує
ВЗ А чи варто сподіватися на значну кількість таких заявників?
– Держава надає можливість прийняти відповідне рішення на власний розсуд, оскільки в Україні діє презумпція незгоди (як, до речі, у США – світового лідера з кількості трансплантацій). Тому ми розуміємо, наскільки важливо популяризувати цю ідею й виховувати прихильність громадян до її реалізації, водночас спростивши процедуру подачі заяв і при цьому надійно захистивши дані про них. Чим більше такої інформації отримуватимуть громадяни, тим свідомішими вони ставатимуть. Тому залучаємо до цієї роботи й інші державні заклади, які часто комунікують з громадянами. Лікарі також мають це врахувати. Бо деякі трансплантологи остерігаються журналістів і відеозйомок під час трансплантації. Адже це складна операція, котра містить іноді непередбачувані ризики, і боротьба з ними може закінчитись по-різному. Однак наші фахівці, які проводять трансплантації, мають високий рівень кваліфікації – показники їх роботи цілком співставні з такими у колег з-за кордону. А відео з операційної – це наочне підтвердження того, що чорна трансплантологія неможлива, а один донор після смерті дарує життя кільком людям, що є своєрідним подвигом. Тому без сумніву, з часом донорів в Україні не тільки шануватимуть, а й наслідуватимуть, як в інших країнах світу з розвиненою системою трансплантації. На все потрібен час і довіра людей до держави й медицини.
Статус завжди можна змінити, навіть у посвідченні водія
ВЗ Всі, хто висловив згоду на посмертне донорство, перебуватимуть у реєстрі потенційних донорів?
– Так. Над цим ми працюємо разом з фахівцями Міністерства цифрової трансформації. Він буде єдиним, не залежно від того, де, коли і в який спосіб громадянин зробив відповідну заяву. При цьому якщо він, наприклад, сьогодні висловив офіційну згоду на посмертне донорство, а завтра раптом передумав, то так само зможе подати заяву про незгоду. Відповідно в Кабінеті громадянина і в ЄДІСТ змінюватиметься його статус (він буде таким, яким заявлено в останній заяві). Наприклад, влітку 2020 року було видано міжвідомчий наказ МОЗ та МВС України, згідно з яким у посвідчення водія вноситимуться дані про його групу крові та резус-фактор, а також про наявність його згоди чи незгоди на посмертне донорство. Я прагну, щоб у курси навчання водіїв було включено кілька занять, де їм розповідатимуть про трансплантацію, її важливість і можливість допомогти тим, хто її потребує.
Часто запитують: що робити, коли згоду вже вписано в посвідчення водія, а він змінив своє рішення. Так і посвідчення також завжди можна замінити (для остаточного заспокоєння людини). Однак робити це не обов’язково, тому що трансплант-координатори працюють за чітким алгоритмом. І найперше, що вони роблять, отримавши інформацію про діагностику смерті мозку пацієнта, перевіряють у базі даних, чи надавав потенційний донор прижиттєву згоду або незгоду на донорство. Тому можна бути впевненим у тому, що ЄДІСТ унеможливить вилучення органів у людини, яка за життя не дала на це згоду, без спілкування з її родичами. Система здійснює автоматичний підбір пари «донор-реципієнт», а це унеможливлює корупційні ризики у цій сфері.
Дізнайтеся більше: В Україні змінено протокол діагностики смерті мозку – чи прискоряться темпи трансплантації?
Хто бачить інформацію про потенційного донора
ВЗ Чи ж не виникатиме проблем з витоком такої інформації?
– Це має бути закрита інформація абсолютно для всіх, в тому числі й для трансплант-координаторів (якщо йдеться про їх повсякденне користування ЄДІСТ). Не кажу вже про працівників паспортних столів, РАЦС, сервісних центрів МВС (колишніх МРЕВ) – вони не матимуть до неї доступу взагалі. Ця інформація «засвітиться» лише під час перевірки трансплант-координатором статусу потенційного донора, у якого діагностовано смерть мозку. ЄДІСТ видаватиме статус, який внесено відповідно до останньої заяви громадянина. Якщо в ній було висловлено згоду на донорство, про це родичів лише повідомляють. У разі незгоди людина ніколи не буде донором. Якщо за життя вона не залишила жодної заяви, трансплант-координатор спілкуватиметься з родичами (чи з представником пацієнта), аби отримати їхню згоду на вилучення органів.
Однак і після оповіщення з боку ЄДІСТ про наявність донора трансплант-координатор бачить лише медичну інформацію (без персональних даних). Його завдання – підтвердити зацікавленість в отриманні такого донора (узгоджену трансплантологами закладу), після чого ЄДІСТ закріплює «пару». Далі слідує певний набір дій: підтвердження інфекційної чи онкологічної безпеки донора, остаточне визначення імунологічної сумісності «пари» тощо. Якщо трансплантологи роблять висновок, що трансплантацію від визначеного ЄДІСТ донора реципієнту робити не можна, система здійснить повторний пошук «пари» серед реципієнтів, які перебувають на листку очікування того ж закладу, де зареєстрований і перший реципієнт. Бо там трансплантологи вже в повній бойовій готовності до пересадки органа. Критерії для проведення повторного пошуку сьогодні також визначено.
ВЗ Трансплант-координатора визначено хранителем надважливої інформації про донора та реципієнта. Чи передбачена й особлива відповідальність за її розголошення?
– Чинне законодавство забороняє розголошувати медичні дані й передбачає відповідні покарання за такі порушення. Тож окремого нормативного акту не потрібно. До того ж, коли реципієнт стає у лист очікування, він пише відповідну заяву, якою дозволяє використовувати персональні дані, пов’язані з трансплантацією, аби її могли побачити трансплант-координатори закладу охорони здоров’я, в лист очікування якого став цей реципієнт. Для інших ця інформація недоступна.
Донор і реципієнт завжди «зустрінуться»
ВЗ Досі існують окремі листи очікування в кожному центрі трансплантації чи він уже єдиний в державі?
– Насправді національний лист сформований (з листів очікування окремих закладів). Питання лише в рівнях доступу до загальної інформації. При цьому потрібно розуміти, що черговість внесення даних про реципієнта не означає ідентичної черговості проведення трансплантації, оскільки вона здійснюється передусім за клінічними показами реципієнта, наявності сумісного для нього донора. А він підбирається на підставі великої сукупності критеріїв, починаючи з групи крові, даних про зріст і вагу, навіть місця перебування. Але ЄДІСТ, яка автоматично підбирає «пару», так само автоматично поінформує кожного трансплант-координатора, що для його реципієнта знайшовся донор. Тобто ніхто ніде не загубиться. Адже фактор часу тут надзвичайно важливий, особливо при пересадці серця. Як приклад. Нещодавно у Запорізькій обласній лікарні з’явився донор, електронна система підібрала відповідні «пари» для пересадки печінки та двох нирок з листа очікування цієї лікарні. А реципієнт, який був обраний для пересадки серця, перебував у листі очікування Інституту серця МОЗ України, хоча сам мешкав у Запоріжжі. У Києві також були реципієнти, яким підходило серце донора ( з таким самим рейтингом). Тому виникла дилема – транспортувати орган у Київ, чи бригада трансплантологів звідти вилетить до Запоріжжя. Вирішили, що останнє найдоцільніше. За допомогою МВС, яке надає нам всебічну підтримку, лікарі були забезпечені літаком і супроводом патрульної поліції дорогою з аеропорту.
ВЗ Виходить, що трансплантація – це командна робота не тільки в операційній та між медичними закладами?
– Так, і в масштабах державних органів також – від Офісу Президента України та Уряду, які нині приділяють значну увагу розвитку трансплантації, до всіх дотичних структур. Якби з цієї великої команди випав бодай один ланцюжок, нам би не вдалося відновити трансплантацію в Україні й розвивати її надалі. Велика заслуга в цьому профільного Комітету Парламенту, МОЗ, Мінфіну, МВС, Мінцифри, Мінюсту та МЗС, Уповноважених з прав людини – всі вони працювали над тим, аби відбулися глобальні зрушення у цій сфері.
Дізнайтеся більше: Україна розвиває нові можливості для трансплантації: які операції тепер можуть проводити в нашій державі?
Як швидко зменшуватимуться черги реципієнтів
ВЗ Коли листа очікування в Україні стане «чистим»?
– Черга на трансплантацію зменшуватиметься поступово. Сьогодні вона лише зростає, бо центри трансплантації формують листи очікування. Ми плануємо, що трансплантаційної незалежності ми досягнемо за три роки, а через п’ять років трансплантація в Україні буде виконуватись протягом кількох тижнів від виникнення в ній потреби. У країнах з розвиненими системами охорони здоров’я відбувається саме так – лікування методом трансплантації у максимально стислі терміни доступне майже всім, хто його потребує. Наприклад, у США рішення про необхідність проведення трансплантації має право приймати не консиліум, а лікуючий лікар. Кандидат на трансплантацію швидко розглядається етичною комісією, і вже впродовж тижня-двох чи й наступного дня, коли з’явиться донорський орган, проводиться операція. Становлення такої системи відбувалось протягом декількох десятків років. Внаслідок цього змінились навіть критерії показань до трансплантації. Як відомо, в Україні пріоритетними для пересадки нирки є пацієнти з найтяжчою патологією, які роками перебували на гемодіалізі, бо трансплантація їм була недоступна і вони ризикують її взагалі не дочекатися. У США сьогодні працює протилежний підхід – там в першу чергу беруть пацієнтів, які перебували на гемодіалізі не більше кількох місяців, або й взагалі його не отримували. Бо вважається, що результати трансплантації у таких реципієнтів будуть кращими. До того ж система охорони здоров’я у США побудована на принципі: якщо у тебе поганий стан здоров’я, то ти сам винен у тому, що не приділив йому уваги, тож і на пріоритет не розраховуй.
Чи буде державний реєстр донорів кісткового мозку?
ВЗ Як державний центр трансплант-координації співпрацюватиме з недержавним реєстром донорів кісткового мозку?
– Зважаючи на те, що вартість неродинної трансплантації кісткового мозку за кордоном дуже висока (від 180 до 250 тис доларів США), однозначно потрібно розвивати цей напрямок в Україні, до того ж у максимально стислі терміни. За часів незалежності в Україні було здійснено кілька спроб створити власний реєстр, навіть виділялися бюджетні кошти, але щоб він був ефективним, туди мають увійти тисячі донорів (зважаючи на кількість населення України, ефективною є кількість від 150 тис.). Адже підібрати неродинного донора для трансплантації кісткового мозку (ТКМ) надзвичайно важко, потрібно переглянути безліч варіантів. Щоб сформувати відповідний реєстр, слід в стислий проміжок часу провести попереднє обстеження потенційних донорів, що для України є непосильним завданням у фінансовому і в часовому вимірі сьогодні. Як і спорудження власної лабораторії, де обстеження одного потенційного донора було б дешевшим, але вартість самої лабораторії перевищить 100 млн. доларів плюс знову таки кошти на дослідження 150 тис. осіб.
Також розглядався варіант побудови логістичної системи в межах держави, коли зразки біологічних матеріалів, необхідних для дослідження, відправляли б за кордон у лабораторії, які проводять великі об’єми досліджень за меншу ціну. Але на організацію такої системи також потрібно багато часу, натомість ТКМ потрібно проводити вже сьогодні. Ще один варіант – укласти договір з такими лабораторіями і «впустити» їх в Україну, аби вони за власні кошти провели типування (їх можливості – провести такі дослідження для 1-2 млн потенційних донорів). Цим реєстром могли б користуватися і українські фахівці (безкоштовно), і колеги за кордоном. Але тут також заважає фактор часу. Тому ми вирішили втілити можливість порятунку життів українців іншим шляхом. Ця ідея була реалізована через партнерські відносини між державними лікарнями і недержавним реєстром потенційних донорів кісткового мозку, який має відповідну сертифікацію, навчених фахівців і долучений до Всесвітнього Реєстру, де налічується 39 млн потенційних донорів КМ. БФ «Український реєстр донорів кісткового мозку» йшов до цього самостійно протягом декількох років, не очікуючи на підтримку від держави, натомість сьогодні він підставив їй своє плече. Це був найоптимальніший механізм забезпечення наших пацієнтів трансплантатом. Для цього МОЗ розробило й необхідні нормативно-правові акти, ініціювало затвердження кількох постанов Кабміну, які врегулювали процедури отримання даних реєстру, процедуру підбору «пари», а також отримання трансплантату з-за кордону. Тож з 1 квітня 2020 року наші пацієнти мають доступ до пошуку трансплантату серед 39 млн. потенційних донорів і проведення неродинної ТКМ в Україні. Це незрівнянно дешевше, ніж за кордоном. Таке лікування вже відбувається в НДСЛ «Охматдит», нині до нього активно готуються в Національному інституті раку, в Черкасах, Львові, Київському обласному онкологічному диспансері. Однак це не означає, що ми відмовилися від створення державного реєстру, цей процес лише відкладено на певний період, тому що потреба в такій базі наразі забезпечена. А ми маємо не просто створити «хоч якийсь», але власний реєстр, а вишукати необхідні кошти, аби забезпечити високі світові стандарти лікування наших пацієнтів.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
