У країнах Скандинавії, згідно зі статистикою, — один із найвищих рівнів життя та соціального забезпечення у світі. Одночасно дослідження свідчать, що жителі цих країн страждають на депресивні та інші розлади психіки набагато частіше, ніж населення значно бідніших держав. Може, саме через це психологічну та психіатричну допомогу вони отримують безкоштовно, а надають її на дуже високому рівні.
Мілена МакКартні, спеціалізована медична сестра з психіатрії в Лікарні психічного здоров’я та залежностей Університетської клініки Осло
Від сімейного лікаря до комунального житла
Отримати психологічну допомогу норвежці можуть у кабінеті сімейного лікаря. Більшість таких спеціалістів мають додаткову спеціалізацію із цього фаху, а тому визначити наявність проблеми, встановити первинний діагноз і, якщо розлад піддається амбулаторному лікуванню, призначити необхідну терапію для них не становить труднощів. Скажімо, депресії здебільшого лікують на первинному рівні.
Коли ж сімейний лікар не має відповідної кваліфікації або ж ситуація надто серйозна, то спрямовує пацієнта до районного психологічного центру, де вже клінічний психолог або психіатр оглядає його, робить фахові висновки й рекомендує відповідне лікування.
Кваліфіковану медичну допомогу людям із розладами психіки в Норвегії надають у спеціалізованих державних установах — психіатричних лікарнях та районних психіатричних центрах, у комунальних структурах — зазвичай це спеціальне житло з обслуговуючим персоналом для тих, хто не в змозі самостійно піклуватися про себе на належному рівні, або ж удома.
Психіатричні лікарні — заклади закритого типу певного напрямку. Наприклад, це може бути клініка психозів і залежностей, клініка для психічно недорозвинених пацієнтів тощо. У складі клінік є спеціалізовані відділення, приміром, гострих станів, психіатричної допомоги для дітей, відділення для осіб із синдромом Дауна чи аутизмом тощо, а також відділення з підвищеною безпекою для пацієнтів, котрі скоїли правопорушення або схильні до насильства.
Пацієнта направляють на лікування за місцем проживання (у тому числі у випадку термінової госпіталізації через гострий стан), або ж він може сам обрати лікарню чи центр, де отримуватиме допомогу. Рішення приймають з огляду на різні фактори, наприклад, наявність вузькоспеціалізованого фахівця, спеціального відділення чи й просто знайомого лікаря, у якого пацієнт лікувався раніше.
Пацієнт, а також його близьке оточення й родина є активними учасниками процесу лікування. Кожний отримує індивідуальний план терапії, у якому зазначено її мету та розписано заходи для досягнення бажаного результату. 24-годинне перебування в закладі передбачає крім власне лікування участь пацієнта в різних соціальних заходах, покликаних поліпшити його стан.
У 2017 році зі службами надання психологічної та психіатричної допомоги контактували 4,6% населення Норвегії віком понад 18 років.
Після виведення із гострої фази і стабілізації стану медики і представники соціальних служб приймають рішення про те, куди спрямувати пацієнта для закріплення отриманих результатів і подальшого лікування. Найчастіше його продовжують у районних психологічних центрах (DPS).
У DPS відсутній принцип зачинених дверей, оскільки це проміжна ланка між клінікою та домом. Тут зазвичай перебувають 18-20 пацієнтів одночасно, за якими здебільшого просто спостерігають, контролюють вживання ними препаратів (коли є потреба у застосуванні ліків), надають психологічну підтримку та роблять усе можливе, аби соціалізувати їх. У DPS перебувають колишні пацієнти лікарень, котрі стоять на черзі для отримання комунального житла. Із DPS пацієнта виписують додому або ж він отримує вказане житло, після чого раз на тиждень відвідує фахівця-психолога чи психіатра DPS або районної поліклініки, аби ті могли вчасно помітити зміни у його стані.
Комунальне житло з доглядом надають особам, котрі не здатні до самообслуговування й потребують допомоги персоналу. Таке житло, як і обслуговування, безкоштовне. Сюди ж можуть селити й пацієнтів, родина яких не має змоги доглядати за ними. Є також комунальне житло без догляду — це субсидовані квартири, мешканці котрих платять символічні кошти за оренду. Проживання в таких закладах не лімітоване.
Кожному пацієнтові — по медсестрі
У норвезьких закладах із надання психіатричної допомоги практикують командну роботу фахівців, кожен із яких має право впливати на перебіг лікувального процесу. Зазвичай до такої команди входять:
- старший лікар;
- лікар-психіатр;
- клінічний психолог;
- соціолог;
- молодший медичний персонал.
Чіткої межі між психологічною та психіатричною допомогою в Норвегії немає, оскільки тут дотримуються комплексного підходу до лікування. Воно складається з обов’язкової психотерапії, лікувальної, групової терапії, терапії навколишнього середовища (miljøterapi), а також із фізіо-, ерго-, арт- та музичної терапії.
Завдання лікаря-психіатра — встановити діагноз і призначити лікування, враховуючи думку колег по команді. Він зустрічається із пацієнтами 1-2 рази на тиждень, відзначає зміни, які відбулися з ними протягом цього часу, за потреби коригує лікування. Старший лікар відділення консультує в найскладніших випадках, а також ухвалює рішення про застосування примусового лікування тощо.
Більше часу з пацієнтами проводить старший і молодший медичний персонал. До обов’язків старшої медсестри входить спостереження за пацієнтами, адміністрація ліків, фіксування ефекту та наслідків їх вживання, як позитивних, так і побічних, тощо. Наприкінці кожної зміни помічники лікаря пишуть детальний звіт, у якому викладають усю інформацію про пацієнта, зібрану протягом дня. Така фіксація дає змогу відстежувати динаміку змін у його стані й відповідно змінювати лікування. Через медичну сестру пацієнт зазвичай спілкується із соціологом та іншими фахівцями.
Спеціалізовані медичні сестри — повноцінні учасниці лікувального процесу, які не тільки виконують приписи лікаря та дотримуються плану лікування, а й долучаються до розробки його стратегії. Вони можуть вказати на недоліки застосування того чи іншого препарату або терапії, аргументувавши це фактами, зібраними під час спостереження за пацієнтом, порадити лікарю змінити підхід до лікування, відмінити деякі лікарські засоби чи навпаки — призначити дієвіші.
Прикметно, що на кожного пацієнта припадає одна медична сестра чи брат, тобто старшого медичного персоналу та пацієнтів у відділенні порівну або ж перших більше, скажімо, у відділеннях із підвищеною безпекою.
Освіту старші медичні сестри (sykepleir) та старший медичний персонал (varnepleier) здобувають у медичному університеті: 3 роки навчання — і диплом бакалавра в кишені. Спеціалізацію ж вони отримують після 2 років клінічної практики. Навчання триває 1 рік за умови повної навчальної зайнятості або 2 роки — із 50-відсотковою навчальною зайнятістю. Медичні сестри з психіатрії працюють у великих лікарнях, районних психіатричних центрах або муніципальних службах охорони здоров’я (сюди входить надання послуг удома, робота в медичному пункті, послуги з деінтоксикації, робота з охорони психічного здоров’я). Медсестри-спеціалісти можуть також працювати адміністраторами закладів або займатися професійними дослідженнями.
Лікарі-психіатри здобувають базову медичну освіту протягом 6 років й іще 5 витрачають на спеціалізацію із практикою, клінічні ж психологи — по 5 років на освіту і спеціалізацію.
Молодший персонал (psykisk helsearbeider) теж проходить спеціальне професійно-технічне навчання, яке триває 2-3 роки, — за цей час майбутні фахівці здобувають знання з профілактики, лікування та реабілітації пацієнтів усіх вікових груп із різними порушеннями психічного здоров’я. У структурі психіатричної допомоги також є працівники охорони здоров’я (helsefagarbeider), яким доручають догляд за різними групами пацієнтів, зокрема профілактику й лікування (крім парентерального), екологічну терапію та реабілітацію.
Завідує відділенням зазвичай sykepleir або varnepleier, що мають додаткову освіту з управління й адміністрування медичних закладів. Саме вони складають бюджет, планують роботу, зокрема й адміністративну, вирішують усі супутні (не лікувальні) питання, у тому числі кадрові.
Найчастіше по допомогу до психологів звертаються дівчата віком 15-19 років (близько 11% населення вказаної вікової групи). Серед осіб чоловічої статі допомоги психологів потребують переважно хлопці віком 10-14 років (у середньому 8% населення цієї вікової групи).
Поїздки в боулінг і спільні ланчі
Основна мета психіатричної допомоги в Норвегії — не ізолювати пацієнта від суспільства, а навпаки — допомогти йому повернутися в соціум. Тому пацієнти психіатричної лікарні, хоч і мають кожен окрему палату з душем і санвузлом, не відокремлені один від одного (крім тяжких випадків). Зазвичай у кожному відділенні одночасно перебувають 8-10 пацієнтів. Із ними тут постійно спілкуються, не залишаючи наодинці з «внутрішніми демонами»: то поїздки на природу організовують, то змагання з боулінгу, то похід до кінотеатру чи продуктового магазину тощо, звісно, у супроводі персоналу. Медики — від лікарів до молодшого персоналу — намагаються бути з пацієнтами «на рівних». Цьому сприяє й розпорядок дня та тижня. Скажімо, щосереди персонал готує суп, фокачу, інші страви й організовує спільний із пацієнтами ланч. Щоп’ятниці закінчення тижня відзначають кавуванням у холі із морозивом, тортом, іншими солодощами. А в суботу персонал і пацієнти разом готують піцу, тако, курку карі тощо, спілкуючись у неформальній обстановці. Є навіть школа, де пацієнти можуть відвідувати уроки музики, математики, мови тощо.
До їхніх послуг також більярдна, спортзал, заняття йогою, настільним тенісом тощо. До побажань і потреб пацієнтів усіляко дослухаються, йдуть їм назустріч, намагаючись створити комфортні умови для повернення до звичного життя. І найчастіше досягають успіху, оскільки й пацієнти, й персонал мають спільну мету та разом шукають способи її досягнення.
Ірина ХОМЧУК, «ВЗ»
