Сімейна медицина — фундамент всієї галузі охорони здоров’я. Якщо вона повноцінно функціонуватиме, свою роботу зможуть оптимізувати вторинна і третинна ланки надання медичної допомоги. Отже, реформа, яка нині відбувається в галузі, обов’язково піде всім на користь.
ВЗ Чи можна сказати, що в області створено дієву систему сімейної медицини?
Іван ГАБОРЕЦЬ, головний лікар КНП «Березнівський районний центр первинної медичної допомоги» Березнівської районної ради, Голова ГО «Асоціація сімейної медицини Рівненщини», кандидат медичних наукТоді, у 2005 році, в Україні ще не було відповідної законодавчої бази, але в пілотних районах почали створювати комунальні некомерційні підприємства — центри первинної медичної допомоги. Пригадую, як важко було просувати нові ідеї: лікарі не вірили в успіх нововведень, вважали, що все це — просто витрачання коштів. Утім, уже за рік роботи вони оцінили всі переваги впроваджених змін.
Через кілька років в Україні стартував ще один пілотний проект із запровадження сімейної медицини, який охопив уже чотири області — Дніпропетровську, Донецьку, Київську та Вінницьку. Медична галузь збагатилася ще більшою кількістю напрацювань, проте через політичні події належних висновків зроблено не було. Але я бачу, що нинішня реформа є продовженням цих пілотних проектів, адже ми робимо ті самі кроки, можливо, дещо змінені, проте йдемо тим самим шляхом.
Лікарі вже відчули, що сьогоднішня реформа працює: заробітна плата зросла майже вдвічі, виникла конкуренція, а це запорука якісної медичної допомоги, покращується матеріально-технічне забезпечення (є можливість придбати діагностично-лікувальну апаратуру, провести ремонти), з’явилася змога стимулювати лікаря преміюванням або навпаки. Населення також задоволене перспективою безкоштовно обстежитися (згідно з гарантованим переліком медичних послуг), отримати невідкладну допомогу в повному обсязі. Тобто якщо розумно розподілити фінансування, то люди відчують підвищення якості надання первинної медичної допомоги, а це і є однією з основних цілей реформи.
ВЗ То які саме переваги реформи первинної ланки вже можна назвати?
— Звичайно, не всі сприймають сьогоднішні зміни в медицині як благо. Є ще консервативно налаштовані медики, котрі не надто вірять в успішність реформи і, власне, не бажають нічого змінювати. Проте більшість із них усе ж сподіваються на позитивний результат, оскільки розуміють, що існувати, як раніше, медична галузь більше не може. Бо це ж нонсенс, що в державі, Конституція котрої декларує: найвищою цінністю є життя та здоров’я людини, молодий лікар, який навчався 6 років у виші та 2 — в інтернатурі, отримує за свою роботу стільки ж, скільки і молодша медична сестра!
Та, зрештою, перші кроки вже показали переваги реформування. Медичні заклади отримали автономізацію, зокрема можливість самостійно розпоряджатися коштами і визначати обсяг потреб на гідну заробітну плату, невідкладну допомогу, діагностику та реактиви, ремонт обладнання, пальне. Ми можемо планувати і вирішувати, що саме треба для повноцінного функціонування та якісного медичного обслуговування населення.
Чотири центри ПМД в області підписали угоди з НСЗУ 1 липня 2018 року, і в лікарів, які там працюють, чи не вдвічі збільшилася заробітна плата. А з 1 жовтня вже 29 закладів почали працювати за новими правилами, зокрема й наш, до того ж у Березнівському районі станом на 1 вересня 54% населення уклали угоди із сімейними лікарями. Це, до слова, один із найкращих показників в області після Здолбунівського району.
ВЗ Тобто все зрозуміло і все працює?
— Звісно, є ще чимало неузгодженостей. Наприклад, чомусь НСЗУ не надає конкретних критеріїв, за якими можна було б визначати зарплату того чи іншого лікаря. Головний лікар робить це на власний розсуд.
На мою думку, оплата праці медика має залежати не тільки від кількості підписаних ним декларацій, а й від якості роботи. Бо ж мета реформи — поліпшити рівень надання медичної допомоги, зробити її доступною для всього населення. Тому треба враховувати основні показники в роботі лікаря: задавнені випадки захворювання, поширення онкопатології, інфекційну захворюваність, малюкову смертність, кількість виїздів швидкої до його пацієнтів. І хоча ми маємо про це уявлення, усе ж, думаю, МОЗ мусило б роз’яснити нам, на чому саме акцентувати увагу. До речі, доки немає жодних вказівок зверху, ми в Березнівському районі хочемо створити комісію і самостійно визначити індикатори якості роботи лікарів, що впливатимуть на розмір їх заробітної плати, й щомісяця проводитимемо моніторинг роботи кожного. Таким чином, лікарі будуть зацікавлені працювати сумлінно, аби пацієнти не «мігрували» від них до інших фахівців.
ВЗ А як щодо належного матеріально-технічного забезпечення первинної ланки? Чого не вистачає і де взяти необхідне?
— Наразі нам дуже допомагає проект Світового банку, що реалізується на Рівненщині й завдяки якому амбулаторії ЗПСМ одержують необхідні обладнання, комп’ютерну техніку тощо. Зокрема, у 10 амбулаторій нашого району от-от надійде новітнє устаткування. Відтак пацієнти матимуть змогу отримати всю необхідну медичну допомогу, повноцінне обстеження та лікування на місці, і сімейному лікарю не доведеться направляти їх в інші лікувальні заклади.
Крім того, завдяки фінансуванню від Національної служби здоров’я України (а це майже вдвічі більше, ніж до реформи) маємо можливість придбати нову діагностичну апаратуру, провести ремонти. Ті заклади, які отримали кошти, у цьому вже переконалися.
ВЗ Як налагоджено співпрацю сімейних лікарів із «вузькими» фахівцями?
— У нашому центрі ПМД намагаємося зробити так, щоб кожен сімейний лікар отримував певну додаткову спеціалізацію (з кардіології, неврології, УЗД тощо), аби якомога менше направляти хворих на вторинну ланку. Наприклад, наразі ми відправили нашого молодого фахівця — сімейного лікаря на кардіологічні курси в Київ, і згодом він працюватиме як консультант.
Хоча, звичайно, мусимо співпрацювати і з «вузькими» спеціалістами, адже основа діяльності сімейного лікаря — профілактична робота, тож коли він виявив патологію, яка потребує лікування на вторинному або третинному рівні, звісно, направляє такого хворого до кваліфікованого спеціаліста. Сімейний лікар несе відповідальність за задавнені випадки захворювання, тому побоювання декого з приводу того, що він до останнього не спрямовуватиме пацієнтів на вторинний рівень, аби не втрачати коштів, безпідставні.
Наразі сімейний лікар може самостійно направити хворого і на вторинний, і на третинний рівень на дообстеження або лікування, коли той потребує медичної допомоги, яку не в змозі забезпечити йому первинка.
ВЗ Ще одне важливе питання стосується практичного забезпечення безперервного надання медичної допомоги. Як плануєте його вирішувати?
— Можна, як варіант, створювати в районах цілодобові пункти невідкладної допомоги. Ми ж наразі вирішили організувати чергування лікарів за додаткову оплату. Хоча зі свого досвіду роботи сімейним лікарем знаю: хворі звертаються й вночі, й у вихідні дні, і відмовляти їм не можна. Тим паче, що сімейний лікар добре знає своїх пацієнтів, сім’ї, із якими він працює, тож завжди можна уточнити, чи треба їхати на виклик негайно, чи можна його відкласти, чи ж проконсультувати по телефону. Щоправда, тут важливо правильно оцінити ситуацію: потрібна пацієнту саме медична допомога чи лише увага і спілкування.
Вважаю, що кожен лікар повинен мати в помічниках щонайменше 2 медичні сестри. Вони під контролем лікаря формуватимуть групи ризику, триматимуть у полі зору хронічних хворих, контролюватимуть терміни проходження ними обстеження, періодично нагадуватимуть про візит до лікаря і прийом препаратів, зрештою, знатимуть про їх здоров’я все. Тільки так можна буде запобігти гострим і задавненим випадкам захворювань.
ВЗ Чи достатньо кадрів для надання подібної допомоги?
— Як не дивно, нині молоді спеціалісти охоче їдуть працювати в села. Наприклад, тільки в Березнівський район у цьому році після закінчення інтернатури повернулися 6 молодих сімейних лікарів. Знаючи, що заробітна плата буде вдвічі вищою, ніж до реформи, усі вони погодилися працювати в сільських амбулаторіях. Тим більше, що за якісну роботу додатково отримуватимуть матеріальне стимулювання у вигляді премій та інших доплат. Тож, думаю, проблем із кадровим забезпеченням у нас не виникатиме.
ВЗ Як ви оцінюєте зміни, котрі відбуваються на первинній ланці?
— Зараз триває лише перший, найскладніший етап реформи. І найбільша проблема нині — нерозуміння і недовіра лікарів та пацієнтів. Медики спочатку поставилися до нововведень скептично: усе буде, мовляв, як завжди — поговоримо і забудемо. Тож багатьох треба ще й зараз переконувати в доцільності та необхідності проведення реформи. Хоча нам є із чим порівнювати. У сусідніх державах (Польщі, Молдові) уже давно успішно запроваджено сімейну медицину. Щоправда, реформа тривала там 6-8 років, а в нас вона тільки почалася, тож рано ще говорити про якісні зміни. Однак вони не забаряться.
Зрозуміло, що й пацієнти насторожено ставляться до змін. Коли на сході жителів одного із сіл ми сказали, що тут буде збудовано амбулаторію, ніхто в це не повірив. Але процес уже розпочато — у районі завдяки підтримці місцевої влади виділено площі під будівництво 4 таких закладів, готується проект, і до кінця наступного року в 4 селах мають з’явитися нові сучасні амбулаторії сімейного типу. Співфінансування з районного бюджету також передбачено. Основні кошти (близько 6 млн грн на одну амбулаторію) виділені з державного бюджету згідно із Законом України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості».
Я впевнений, що, попри всі труднощі, нам вдасться пройти найтяжчий етап початку реформи, і з часом усе налагодиться. Ми матимемо дієву первинну ланку, а лікарі за свою роботу отримуватимуть гідні зарплати і не думатимуть, як забезпечити свої сім’ї. Колись я брав відпустку за свій рахунок і їхав на заробітки: на будівництво у Київ, Москву, Польщу… А зараз молодь охоче їде працювати в село сімейними лікарями, бо є стимул — хороші зарплати, нова сучасно оснащена лікарська амбулаторія і забезпечення житлом. Для порівняння, раніше за рік до нас приїздили 1-2 інтерни, та й ті згодом виїжджали або за кордон, або в Рівне. Тепер усе по-іншому. Молодь реально хоче працювати в селі.
Звичайно, про дієву систему первинної меддопомоги говорити ще рано. Але вже є позитивні зміни, і це тільки початок. Ми пересвідчилися: реформу підтримують не тільки словами, а й ділом. Однак лікарі самі мають ставати ініціаторами нововведень. Впевнений: ми на правильному шляху, і сподіваюся, що нам усе вдасться. Бо іншого виходу просто немає: коли ця реформа «провалиться», не знаю, чи зможемо ще колись зважитися на такі кардинальні зміни.
Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ»
