Минулого року, коли деякі гарячі голови намагалися ліквідувати НАМН України, працівникам академії здавалося, що гірше вже не буде. Але недооцінити вітчизняні реалії так легко! Бюджет 2017 року настільки «перекрив кисень» науковим і клінічним підрозділам НАМН, що ті опинилися під загрозою «самоліквідації». Як тримати новий удар?
ВЗ Питання «бути чи не бути» академії медичних наук, схоже, переросло в не менш «філософське» — виживе вона чи не виживе з таким державним фінансуванням. Які реалії і прогнози?
Віталій ЦИМБАЛЮК, президент Національної академії медичних наук України, академік НАМНУ, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Невідомо, чим би все це закінчилося, аби не підтримка Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана, який посприяв виділенню з бюджету додаткових 817 млн грн на потреби академії. Зрозуміло, що навіть за таких умов виживати важко. 21 квітня відбулася нарада в Кабміні, де розглядалося питання фінансування НАМН України. Я доповів ситуацію по академії, озвучив проблеми, котрі не просто непокоять наших співробітників, а рикошетом б’ють по інтересах тисяч пацієнтів. Прем’єр-міністр поцікавився, скільки потрібно коштів на те, щоб підрозділи академії могли повноцінно виконувати свої функції. Відповів, як є: 4,7 млрд грн на рік, а щоб, як то кажуть, утриматися на плаву — 1,2 млрд грн. Кабмін готовий виділити нам (на друге півріччя) додаткових 639 млн. Прем’єр-міністр дав відповідне доручення Міністерству фінансів щодо внесення змін до Державного бюджету на 2017 рік. Також Глава Уряду підтримав ідею збільшення кількості учасників пілотного проекту щодо зміни фінансування надання медичної допомоги в окремих науково-дослідних установах НАМН. Ми вже давно підготували відповідні напрацювання і почали впроваджувати окремі елементи пілоту, однак рухатися далі не могли через відсутність належного законодавства, механізмів реалізації та затверджених методик. Прикро, але за 25 років перманентного реформування галузі ми їх так і не отримали.
ВЗ Президент України підписав закон, який запроваджує автономізацію медичних закладів і уможливлює зміну їх статусу. Він допоможе академії реалізувати задумане?
— Так, адже бюджетні установи (якими є й клініки наших інститутів) не мають права заробляти кошти, у статусі ж некомерційних підприємств вони отримають таку можливість. На жаль, поки що не розроблено механізмів, як саме це відбуватиметься, але шлюзи відкрито. По-перше, відтепер керівники закладів не будуть «прив’язані» до фінансування ліжко-дня, зможуть підвищити «обіг» пацієнтів (за рахунок підвищення інтенсивності праці персоналу, ефективності лікування хворих, використання нових методик і технологій тощо), тож і коштів на рахунках закладів буде більше. По-друге, вони матимуть право вільно розпоряджатися фінансами (нині ж ми навіть не можемо «перекинути» кошти з однієї статті на іншу, хоча це й було б доцільно), а також проводити кадрову політику в інтересах закладу (наприклад, звільнитися від «баласту» в колективі й підвищити зарплату фахівцям, які досягають кращих результатів, більше працюють, володіють унікальними методиками тощо). Адже статус підприємства надає можливість використовувати будь-які форми оплати праці персоналу, не заборонені законодавством України. Також імпонує можливість створювати об’єднання підприємств для виконання спільних завдань чи перерозподілу функцій (для нас це актуально). Узагалі гнучкість в управлінні закладом — завжди на користь ефективності його діяльності. Для повноцінної реалізації згаданого закону ще потрібно розробити й прийняти низку підзаконних актів, тож сподіваємося, що в рамках пілотного проекту ми отримаємо додаткові можливості раніше. Ми наполегливо працюємо над цим: практично щотижня обговорюємо деталі пілотного проекту з представниками Мінфіну, оскільки зацікавлені в результаті, котрий потім плануємо поширити на всі інститути академії. Очікуємо на якнайшвидше прийняття відповідної Постанови Кабміну, що врегулює питання запровадження проекту — він стартує вже 1 липня нинішнього року.
До пілотного проекту залучено 4 провідні інститути — Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска НАМН України», ДУ «Інститут нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова НАМН України», ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України», ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України». Вони акумулюють найбільшу кількість пацієнтів з найпоширенішими захворюваннями. Фахівці інститутів розробили клінічні протоколи лікування, котрі майже нічим не відрізняються від європейських і американських аналогів. Адже заклади НАМН України, на відміну від обласних і районних лікарень, мають сучасне обладнання, яке використовують і за кордоном, й висококваліфікованих спеціалістів, котрі оволоділи новими методиками лікування. Також інститути зробили обрахунок відповідних послуг, встановили їх вартість. На жаль, в Україні й досі не затвердили жодної методики розрахунку вартості медичної послуги, попри те, що у світі існує декілька її варіантів. У кращому випадку це станеться до кінця нинішнього року, але ми не можемо чекати, тому скористалися методикою, розробленою ТОВ «Медицина», яку свого часу затвердила КМДА. Це не міжнародна методика, але, як то кажуть, чим багаті, тим і раді. До того ж, якщо наш експеримент вдасться, можливо, її візьмуть на озброєння й інші заклади. Ми ж маємо визначитися з вартістю наших послуг якнайшвидше — початок пілоту відкладати не можна. Наприкінці року вже повинні зібрати нараду представників Мінфіну, директорів інститутів — учасників проекту, керівництва академії, щоб проаналізувати результати і зробити відповідні висновки.
ВЗ Якщо можливість заробити кошти в інститутів академії таки з’явиться, де знайти джерело їх надходження, адже населення неспроможне «купити» дороговартісні високоспеціалізовані медичні послуги.
— Безумовно, труднощі виникатимуть, але, по-перше, те, що держава виділяє на пілотний проект 200 млн грн, — непоганий старт, особливо на тлі нинішнього «голодного пайка». Інститути, котрі ввійшли до пілоту, уже визначилися з контингентом пацієнтів, які отримуватимуть їх послуги в рамках пілоту (з урахуванням попереднього досвіду й даних статистики). За нашими прогнозами майже половина таких хворих належать до пільгових категорій або ж до незаможного контингенту, через що дійсно не зможуть самостійно оплатити такі послуги. Тому витрати на їх лікування ми збираємося покрити передусім за рахунок коштів, які надасть Кабмін для реалізації пілотного проекту. У будь-якому разі держава має покривати вартість ургентної допомоги, лікування бійців АТО, інвалідів, учасників бойових дій, потерпілих унаслідок аварії на ЧАЕС — вона в боргу перед ними. До пільгової категорії повинні потрапити також діти та вагітні, адже ми маємо належним чином дбати про майбутнє країни. По-друге, сподіваємося отримати додаткові кошти через страхові виплати — останнім часом з’являється дедалі більше пацієнтів, які мають страхові поліси, тож питання оплати тут вирішується набагато простіше.
Водночас ми активно укладаємо договори з обласними закладами охорони здоров’я про спрямування пацієнтів з найскладнішою патологією на лікування в інститути НАМН України, а отже, й про відповідну оплату цих послуг. Хоча існує побоювання, що повториться ситуація минулих років, коли наші інститути також виділяли певні квоти на лікування населення інших регіонів, але на місцях це часто ігнорували. Тоді багато керівників обласних закладів викликали завідувачів відділень і попередили: або оперуйте самі, або звільняйтеся з роботи, якщо не вмієте, але не потрібно відправляти гроші на Київ. Боляче за хворих, які через подібні амбіції й жадібність не отримають належної спеціалізованої високотехнологічної допомоги, котру не спроможні надати обласні лікарні. Хтось може назавжди залишитися інвалідом, а хтось і розпрощатися із життям. Але вдіяти з цим нічого не можемо — таким є «побічний ефект» децентралізації. Тож мають бути задіяні дієві механізми контролю (чому хворого не пролікували сучасними методами, чому не отримали належного результату, чому не спрямували на вищий рівень), але це вже питання не до академії.
Узагалі у становленні ефективної системи охорони здоров’я (а саме на це має бути спрямоване будь-яке реформування) надзвичайно важливим є об’єднання зусиль МОЗ, профільного Комітету Верховної Ради і, безперечно, Національної академії медичних наук України. Досі тісного і плідного контакту між ними не було, а почасти така «співпраця» нагадувала відому байку про лебедя, рака і щуку. І це шкодило галузі, пацієнтам, науці. Нині ми налагодили конструктивний діалог з профільним Комітетом і намагаємося зробити все, щоб такі контакти встановилися і з Міністерством. Якщо вдасться знайти повне порозуміння і підтримку — реформи рухатимуться в потрібному руслі, на користь загальній справі. Наприклад, надійним джерелом покриття витрат на високоспеціалізовану медичну допомогу було б запровадження часткової співоплати з державного бюджету, яке планується на 2018 рік. А чи це станеться? Нині ж хворі самі купують ліки, «дякують» лікарям тощо. Потрібно вивести ці платежі з тіні й обернути на користь медичних закладів — на створення належних умов лікування, виплату винагород медпрацівникам, які того заслуговують. Я усвідомлюю, що такий європейський стиль роботи влаштовує не всіх, але пора вже переходити на цивілізовані правила гри — рано чи пізно це має статися.
ВЗ А сьогодні маєте чим надавати допомогу хворим, виплачувати зарплату співробітникам?
— Усе дуже складно, частково виділяємо кошти на всі потреби, однак, як і в усіх закладах охорони здоров’я, основне навантаження лягає на плечі пацієнтів. З величезними труднощами виплачуємо й зарплату співробітникам, хоча мало хто з них отримує повний оклад — здебільшого це 0,75 чи 0,5, а подекуди й 0,25 ставки. Тому звернулися до Міністерства фінансів з проханням «перенести» кошти на зарплату працівників клінічних підрозділів з другого півріччя на цей період, щоб «закрити» нинішні прогалини. Щодо наукових підрозділів, також просимо «перенести» зарплату четвертого кварталу на другий. Тобто живемо майже в борг, латаємо свитку, як можемо, і очікуємо обіцяних на друге півріччя надходжень. На жаль, довелося вдатися до скорочень. Якщо впродовж 2012-2016 років було скорочено приблизно 4 тис. працівників академії, то в нинішньому — уже майже тисячу, і процес триває. Люди тримаються до останнього, але сили вже на межі. Найгірше, що втрачаємо талановитих фахівців — чимало молодих і перспективних лікарів наших клінік поїхали працювати за кордон (у Німеччину і навіть США). І це величезна втрата для академії, вітчизняної охорони здоров’я та країни в цілому.
ВЗ Дехто відверто заявляє, що в такий спосіб академію хочуть «покласти на лопатки».
— Національна академія медичних наук — міцна структура, тут працюють талановиті науковці та практики високого ґатунку, тож покласти їх на лопатки буде непросто. Та й це було б Пірровою перемогою — без високоспеціалізованої ланки в медичної галузі немає шансів на майбутнє. Це буде її остаточним крахом і апогеєм усіх непродуманих змін. Люди мають це розуміти. Бо очікування, що в процесі реформування буде знищено все старе, і на рівному місці постане медичний рай, відволікають від раціонального вирішення проблем. Знищення кращих лікувальних закладів призведе до катастрофи в медичній галузі. Потрібно запроваджувати нові методи фінансування, аби не дорікати невідомо кому в тому, що безоплатної медицини в Україні не існує (а її ніде немає!), а вибудовувати цивілізовані механізми оплати. І думати про те, хто «робитиме» цю медицину, хто наповнюватиме її новими ідеями і забезпечуватиме науковою базою.
ВЗ Свого часу в академії налагодили систему надання високоспеціалізованої допомоги постраждалим у зоні АТО. Чи не довелося її згорнути у зв’язку з критичним недофінансуванням?
— Вишукуємо кошти на ці потреби, де тільки можемо. Найбільше допомагають волонтери. Нині намагаємося спланувати, як бути далі. Адже окрім лікування поранених наші фахівці часто виїздять в зону АТО для консультування хворих бійців. Наприклад, я нещодавно консультував поранених і воїнів із захворюваннями хребта — військово-польові умови, носіння бронежилетів, постійні перемерзання ускладнюють таку патологію і, як то кажуть, навіть здорового зроблять хворим. У понад 60% бійців у зоні АТО проблеми з опорно-руховим апаратом.
Окрім того, виїздимо в польові госпіталі, проводимо конференції для лікарів, які працюють у так званій прифронтовій зоні, передаючи їм напрацьований досвід порятунку хворих і поранених. Нещодавно зустрічався з мером Маріуполя, домовилися навчати лікарів міста на клінічних базах академії, направляти своїх фахівців для лікування складних випадків. За період проведення АТО у закладах академії було проліковано понад 6 тис. осіб, які пройшли через пекло війни (понад 2 тис. — в умовах стаціонару). І ми не збираємося відмовлятися від цієї місії.
Розмовляла Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
