Минув 2014 рік, а з ним вичерпався і визначений законом термін впровадження пілотних медичних реформ в окремих областях України. На офіційному рівні їх підсумки не підбито, не оголошено й рішення про завершення чи продовження пілоту. У держбюджеті на 2015 рік коштів на це не передбачено, але де-факто експеримент над галуззю триває. На яких підставах — незрозуміло. Як і те, чому ніхто не оголосив його результатів.
У 2011 році, в рамках пілотного проекту реформування галузі охорони здоров’я, на Вінничині почали впроваджувати сімейну медицину революційними методами. Ще на старті проекту в нашому районі я даремно допитувався в місцевого (і не тільки) керівництва галузі, чому ми вирішили впроваджувати саме британську модель сімейної медицини, хто автор цієї ідеї, куди взяла курс вітчизняна галузь у цілому, на якого «флагмана» рівняємося, чому всі лікарі на периферії за 4 місяці мали стати сімейними, навіщо знищувати педіатричну службу, чому ліквідується базова і єдина в районі дитяча консультація тощо. Але відповідей на ці запитання ані я, ані мої колеги не отримали.
Фальш на старті
Валерій ЩЕРБАНЬ, заступник головного лікаря Вінницької центральної районної клінічної лікарні Чому ж пересічні медики одразу зрозуміли, що реформи в пілотах приречені на провал? По-перше, ця ідея була волюнтаристичною і відірваною від реального життя та потреб людей. По-друге, її ініціювали «згори» і не для людей, а проти них. Тож народ опирався «нововведенням», як міг. По-третє, реформу впроваджували не фахівці, а недалекоглядні чиновники. Держава одразу визнала, що на реформи у неї немає коштів, а ті, що виділялися, йшли не за призначенням і нещадно розкрадалися. Для прикладу — в нашому районі була розгорнута ціла кампанія (під патронатом перших осіб)
з ремонту туалетів за євростандартами у всіх фельдшерських пунктах! І це тоді, коли в єдиному районному дитячому стаціонарі донині немає ні душової, ні ванни, двері й тумбочки в палатах відкриваються за допомогою прив’язаних бинтів, а облуплені стіни закладу роками чекають ремонту. Куди ж поділися кошти, зекономлені внаслідок скорочення педіатричних ліжок у Вінницькому районі (зі 105 до 22), якщо жодної копійки у розвиток дитячого соматичного відділення — до речі, єдиного —за роки експерименту не було вкладено? Воно було й залишилося без гарячої води, у палатах, як і раніше, одночасно перебуває від 8 до 12 осіб (матерів та дітей), а лікувально-діагностична апаратура морально застаріла.
І хоча би в медичних реформ був авторитетний лідер — професійний, патріотично налаштований, порядний, це викликало б довіру до справи, але… Не було ані лідера, ані команди реформаторів. Своєрідна диктатура, що нагадувала примусову колективізацію. «Даєш реформу!» — скомандувала влада. А чиновники на місцях відгукнулися: «Є!»
Втім, соціально-економічний стан країни не сприяв революції у сфері охорони здоров’я, потрібен був еволюційний підхід до реформування галузі. Відтак ми отримали ще більшу її руйнацію, на яку викинуто мільйони коштів із злиденного бюджету держави.
Ламати — не будувати?
Минуло 4 роки з того моменту, як із Вінницького районного територіального медичного об’єднання утворили (у рамках пілотного проекту) дві незалежні одна від одної структури — центр первинної медико-соціальної допомоги і центральну районну клінічну лікарню. Відтепер у кожної з них окрема «власність» — адміністрація, гараж, автопарк, автомобілі і водії, що возять шефів, бухгалтерії із головбухами та бухгалтерами, економісти, статкабінети тощо. А ще — в кожного свої проблеми й амбіції. Заперечення проти розділення єдиного РТМО, що лунали тоді від населення району на двох громадських слуханнях з цього питання та на кількох сесіях Вінницької райради, народні обранці до уваги не взяли. Навіщо було розділяти РТМО — незрозуміло. Як і те, чому сімейним лікарям (переважно їх керівникам) вдвічі-втричі збільшили зарплати. Невже з’явилися докази того, що вони ліпше працюють і отримують кращі результати, ніж раніше? Тоді чому
в медиків ЦРКЛ збільшилися обсяг і інтенсивність роботи? Тому що збільшилася кількість хворих з інфарктами, інсультами, запущеними захворюваннями, серед населення зросла інвалідність, прямі репродуктивні втрати, в тому числі і попереджувані випадки материнської та дитячої смертності. Натомість рівень оплати фахівців ЦРКЛ, кваліфікація яких значно вища, ніж на первинці, не змінився — вони не отримують ані доплат, ані премій.
«Пілотне» реформування вилилося ще й у неприховане тотальне нищення педіатричної служби в сільських районах. Пропозиції щодо збереження єдиної дитячої консультації та посад дитячих лікарів у нашому районі не були підтримані керівництвом, а напрацьовані кращі організаційні та управлінські форми медичного обслуговування майже 16 тисяч дітей були проігноровані. Мовчала, тихо схиливши голову, і наукова еліта — і в області, і в країні в цілому. Якось на одній із наукових педіатричних конференцій я поцікавився думкою молодого українського професора-педіатра з приводу руйнування педіатричної служби в Україні. І почув шокуючу відповідь: мовляв, наша держава належить до країн третього світу, для яких передбачена саме така форма медобслуговування дитячого населення. Цікаво, хто таке передбачив? Невже діти та онуки високопосадовців лікуються в сімейного лікаря, якого підготували за 4 місяці? До того ж, наш медичний університет продовжує навчати майбутніх лікарів-педітрів для країн третього світу — Африки й Південної Америки!
Немає висновків — немає відповідальності
Величезною помилкою, а швидше умисним рішенням, було те, що результати експериментальної реформи впродовж 4 років не аналізувалися. Не було висновків — не було й корекції реформ. Якщо в телеефірах і з’являлися «аналітики» пілотного реформування, то всі вони одностайно підтримували «політику партії». Інакомислячий народ до ефіру не допускали. А в ЗМІ медичні «реформи» подавалися у вигляді красивих картинок з рекламою керівників областей та політиків, котрі щось дарували новоствореним центрам ПМСД на своїх виборчих округах (за кошти платників податків!).
Тому давайте проаналізуємо плюси й мінуси пілотних реформ власними зусиллями — так, як їх побачили медики й пацієнти Вінницького району.
Серед позитиву — те, що в районі було створено 15 амбулаторних центрів, 56 посад сімейних лікарів і медсестер, 2 статистичні кабінети. У 2-3 рази зросла заробітна плата сімейних лікарів, у разі забезпечення доведених нормативних показників їм щомісячно доплачують. Нині ці лікарі не чергують вночі та у вихідні дні. Натомість їх «завалили» паперами, які вони мають оформляти. Сімейні лікарі тепер витрачають до 60% робочого часу на підготовку статистичних звітів про досягнення нормативних планових показників, що свідчило б про «успіхи» роботи, за які їм мають доплачувати. А пацієнти лише «заважають» писати ці звіти. Втім, це вже пункт із переліку мінусів, котрих набагато більше.
По-перше, впроваджено неефективну забюрократизовану систему подвійного адміністрування охорони здоров’я (а також її окремих структурних підрозділів) на одній адміністративній території. По-друге, перенесення акценту на «первинку» призвело до недофінансування ЦРКЛ, у бюджеті відсутні кошти на розвиток вторинної ланки. Як наслідок — заморожено зарплати медикам ЦРКЛ.
Негативним наслідком пілотних реформ стало й те, що в лікарських амбулаторіях району ліквідовано дитячі консультації, знищено базову дитячу консультативно-діагностичну поліклініку в ЦРКЛ. Так само зруйновано єдину організаційну районну структуру в управлінні службою охорони здоров’я матері та дитини і механізм взаємодії її структурних підрозділів. Ліквідовано 28 посад педіатрів, усіх дитячих медсестер, «вузьких» дитячих спеціалістів. Відтепер з 16.45 до 9.00, а також у вихідні та святкові дні, у ЦРКЛ взагалі немає дитячого лікаря. Тому запроваджено щомісячні неоплачувані чергування по ЦРКЛ та ургенції на дому (протягом 118 годин) лікарів педіатричного профілю, які залишилися (завідувач дитячого відділення, дитячий хірург — 0,5 посади, психоневролог — 0,75 посади, ендокринолог, заступник головного лікаря), — саме вони приймають хворих дітей у позаробочий час.
Що посіяли — те й пожинають
Відтак суттєво погіршилася і якість медичної допомоги дитячому населенню на амбулаторно-поліклінічному етапі в закладах первинного та вторинного рівнів. Про це свідчить і той факт, що за роки експерименту вдвічі (до 16 тисяч за рік) зросла кількість первинних звернень дітей до приймального відділення та в поліклініку обласної дитячої лікарні без направлень сімейного лікаря, без виписок та обстежень. Понад 90% йдуть саме цим шляхом. Таким чином, пілотні реформи перетворили дитячу клінічну лікарню (заклад третинного рівня) на «амбулаторну філію» первинної ланки, яка не справляється з лікуванням дітей. Натомість премії і доплати за такий «успіх» у роботі отримує керівництво центрів ПМСД!
А ліквідація єдиного в районі кабінету щеплень для дітей призвела до значного зниження показників вакцинації дитячого населення. Внаслідок цього і в нашому районі, і в області в цілому зростає поширеність карантинних інфекцій серед дітей. Зокрема, реєструються епідемічні спалахи захворюваності на кір. Призупинено поглиблені профілактичні огляди в дитсадках і школах, а також валеологічну просвітницьку роботу медиків в організованих дитячих колективах.
Суттєво погіршилися й показники здоров’я дорослого населення області. Зокрема, зросла захворюваність на пневмонію (у 2010 році в терапевтичному відділенні від цієї недуги померло 10 хворих, у 2014 році — 28), почастішали інсульти (186 випадків — 2010 р., 224 — 2014 р.), інфаркти (у 2014 р. — 65 випадків, померло —16 осіб), онкохвороби. На жаль, збільшилися показники інвалідності, позагоспітальної смертності, материнської і дитячої смертності від попереджуваних станів. Впродовж року в стаціонарі померло 10,3% осіб від усіх померлих у районі! У структурі причин смерті найперше місце посідає серцево-судинна патологія — 63%. Показовий приклад: за 4 роки з 65 осіб, які перенесли інфаркт міокарду, правильний діагноз сімейними лікарями був встановлений лише 4 пацієнтам і ще 6 — бригадою «швидкої».
Щорічно у півсотні жителів району діагностують туберкульоз, а його профілактичне виявлення не забезпечує повноти обстежень. Із 49 випадків уперше діагностованого у 2014 році туберкульозу майже половина (45%) — запущені форми. При цьому рівень туберкулінодіагностики по району за 2014 рік становив лише 6,5%. Кількість доз туберкуліну (1000), яку ми мали на початок 2014 року, не забезпечувала мінімальної потреби, тобто її не вистачало навіть тому контингенту дітей, які підлягали ревакцинації в 7-річному віці, та групам ризику. А коли наш центр ПМСД придбав ще 8 тис. доз туберкуліну наприкінці 2014 року, проводити туберкулінодіагностику вже було недоцільно через підвищення сезонної захворюваності на ГРЗ. Ось такі результати реформування і «покращення».
На вітер викинуто чимало коштів, списано гори паперу, почуто безліч образних епітетів до слова «реформи» — від «дороговартісний абсурд» до «геноцид українського народу». На мою ж думку, це була добре продумана терористична операція не лише проти жителів чотирьох регіонів, яким випало «щастя» першими відчути наслідки експерименту, а, передусім, проти майбутнього України — здоров’я її дітей.
Переустрій замість знищення
Втім сьогодні виникають інші запитання. Що заважає відмінити антинародний експеримент через рік після Революції гідності? Що заважає здійснити справжню реформу, спрямовану на збереження здоров’я народу? З її профілактичним спрямуванням, із поступовим запровадженням державного страхування, люстрацією корумпованих керівників у галузі. На базі РТМО набагато ефективніше можна об’єднати малопотужні міські та районні лікарні, провести адміністративну реформу, запровадити — в якості доповнення до державного фінансування охорони здоров’я — ще й додаткові джерела її фінансування тощо. Можна впроваджувати англійську, французьку, грузинську чи іншу модель, якщо буде встановлена персональна відповідальність за наслідки реформ, і якщо вони базуватимуться на національній концепції збереження здоров’я українців.
Reformo — латинський термін, що означає переустрій. Тобто реформи покликані не знищувати основи системи, а шляхом виважених і мудрих рішень впроваджувати її більш прогресивні та ефективні форми. Будь-яка реформа буде успішною, якщо в ній буде збережено баланс інтересів — економічна вигода для держави і кращі умови для людей, якщо вона буде зрозумілою і, головне, потрібною народу, якщо її проводитимуть професіонали. І якщо існуватиме експертна оцінка кожного напрямку реформ, їх постійний моніторинг і дієве реагування на помилки. Для здійснення змін потрібні кошти, законодавче підґрунтя, дорожня карта і «мости» для відходу — у разі, коли експеримент виявиться невдалим. А ще важливо, щоб за кожен крок реформ була передбачена відповідальність лідерів та виконавців, які чомусь 4 роки «дивились і мовчали та мовчки чухали чуби…»
