Українські медики, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, уже понад два місяці лікують хворих на коронавірус. Кожен 5 український медик інфікований СOVID-19: з початку пандемії у країні захворіло понад 3569 медиків, 25 померли через ускладнення. Жоден з них не був застрахований.
Нещодавно Верховна Рада підтримала законопроєкт, який передбачає запровадження страхування медичних працівників на випадок захворювання COVID-19. Документ набере чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Наразі офіційної його публікації ще немає. Механізм отримання коштів теж не врегульований, а нормативно-правові акти не приведені у відповідність із законом.
Зважаючи на сумну статистику і розуміючи, що держава не встигає відповідати на виклики пандемії, міська влада Канева та керівництво КНП «Канівський ЦПМСД» вирішили самостійно застрахувати своїх медпрацівників на випадок інфікування коронавірусом.
Як, попри бюрократичні перепони, це таки вдалося, розповіла директор КНП «Канівський ЦПМСД» Наталія Горьова.
ВЗ З чого почали втілювати свою ідею в життя?
Наталія ГОРЬОВА, директор КНП «Канівський ЦПМСД»– Ми проаналізували рейтинг виплат українських страхових компаній за 2019 рік, оскільки розуміли, що гроші отримати хочуть усі, а виплат можна і не дочекатися. Обдзвонили десятки страхових компаній зі своєю пропозицією, але позитивної відповіді так і не отримали.
Як з’ясувалося, страхові компанії уже пропонують індивідуальне страхування від коронавірусу, але тільки приватним особам. Коли ж вони чули слово «медик», то одразу відмовляли. Адже всі розуміють, що у медицині вірогідність захворіти велика. Про корпоративну медичну страхову годі й говорити! Таких взагалі немає.
Я не хотіла миритися з цією несправедливістю і будучи членом Асоціації міст України, зверталася за рекомендаціями навіть до інших областей. В результаті довгих пошуків я випадково дізналася, що дочірня філія товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» одна із перших почала співпрацювати з лікарнями, і представництво цієї страхової компанії є у Каневі.
ВЗ Канівський ЦПМСД застрахував своїх співробітників за власний рахунок?
– Ми порахували, що для страхування наших працівників потрібно близько 40 тис. грн, і наш заклад на той момент мав вільні кошти. Проте виявилося, що використавши їх на страхування, ми втрачаємо статус неприбутковості. Адже закон забороняє неприбутковим організаціям розподіляти отримані доходи між працівниками, окрім оплати їхньої праці та нарахування єдиного соціального внеску. Це регламентує Інструкція зі статистики заробітної плати №5, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року. Пункт 3.5 цієї Інструкції не дозволяє здійснювати медичне страхування працівників коштами комунального закладу, оскільки ці витрати не належать до фонду заробітної плати. Тоді я, як керівник медичного закладу та депутат Канівської міської ради, зустрілася із міським головою Канева Ігорем Ренькасом. Він підтримав мою ініціативу і запропонував надати нашому закладу необхідну суму коштів із міського бюджету у вигляді субвенції. Але отримавши таким чином фінансування через казначейство, ми знову ж таки могли втратити статус неприбутковості.
І я вирішила задіяти кошти зі свого депутатського фонду, які виділяються із бюджету ради для роботи депутата на окрузі. Це близько 50 тис. грн на кожного депутата, а Канівський ЦПМСД якраз розташований у мене на окрузі. Щоправда, на той час у мене залишалося лише 25 тис. грн – цих коштів не вистачало. До того ж з’ясувалося, що зі страхової суми ще необхідно заплатити податки: військовий збір і ПДФО. Тобто на прораховану нами суму накладалися додаткові витрати. Тож я залучила ще трьох депутатів і попросила їх виділити кошти з їхнього депутатського фонду, щоб здійснити страхування працівників Центру. На засіданні сесії міської ради ми внесли відповідні зміни до Програми розвитку Канівського Центру первинної медико-соціальної допомоги.
Як я не намагалася пришвидшити цей процес, постійно траплялися якісь перепони. Багато проблем виникало із казначейством, що гальмувало процес укладання договору із страховою компанією. Скажімо, казначейська служба відмовлялася перераховувати на страхову компанію кошти, доки ми не надамо їм підписаний договір. Ми ж цього зробити не могли, бо страхова видає договір на застраховану особу лише через два тижні після оплати. Все ж вихід із ситуації знайшовся: написали гарантійний лист, в якому пояснили, що це не звичайний договір на придбання певних товарів, наголосили на тому, що ми знаходимося в умовах епідемії, яку не міг передбачити жоден закон, і тому правила можна змінити. Нам пішли назустріч.
ВЗ Ви застрахували всіх працівників чи лише тих, хто безпосередньо контактує із хворими на коронавірус?
– У нас за штатним розкладом працює 144 особи. Спочатку подумали, що потрібно страхувати лише медперсонал. Але проаналізували – реєстратор приймає відвідувачів на вході, водій везе лікаря на виклик тощо. Тоді я прийняла рішення страхувати усіх – від фельдшерів на ФАПах до економістів. Всі працюють в одному закладі і мають однакову ймовірність захворіти.
ВЗ Які умови страхування?
– Знайшовши лише одну страхову компанію на всю країну, насправді вибору особливого у нас не було. Тому умови страхування не можна назвати ідеальними. За сумами нам запропонували від 200 грн і вище (ліміту у «вищих» сумах немає). Будучи обмеженими у коштах і не маючи досвіду у таких справах, ми спочатку обрали страхову суму у 200 грн. Проте нам поставили умови, що працівників, старших за 65 років, та із супутніми патологіями вони не страхують. Але у нашій державі середній вік працівників у лікарнях за 50 років! Якщо так прискіпливо дотримуватися всіх канонів, то із 27 наших лікарів до роботи в умовах пандемії можна залучити лише 7. Бо навіть серед молодих є працівники із супутніми патологіями: троє мають групу інвалідності, двоє – вагітні. Ми все це обговорили із представниками страхової компанії і домоглися, щоб цих людей застрахували. Страховики пішли нам назустріч, але зобов’язали застрахувати таких працівників на 400 грн. На таку ж суму ми застрахували тих медиків, які працюють у мобільних бригадах, медсестер, що беруть мазки.
Тож у разі хвороби застрахованого працівника із внеску у 200 грн виплати на лікування складатимуть 5 тис. грн, на смерть – 15 тис. грн. Із внеску у 400 грн – 10 тис. грн. та 30 тис. грн відповідно. Компенсують кошти лише після виписки пацієнта.
За умовами договору страховка виплачується лише тоді, коли випадок захворюваності на COVID-19 у застрахованого працівника лабораторно підтверджений і хворий має бути обов’язково пролікований у стаціонарі. На жаль, не всіх хворих на коронавірус є можливість покласти у стаціонар, особливо із легким перебігом хвороби. Нас рятує лише те, що у договорі не вказано, який це має бути стаціонар – інфекційна лікарня першої хвилі, обласний чи районний медзаклад. Тому якщо наш працівник захворіє на коронавірус, я докладу всіх зусиль, аби його госпіталізувати, принаймні у районну лікарню.
Та найбільше мене насторожує пункт угоди, де зазначено, що страховий випадок настає лише через 14 днів з дня оплати страхового полісу. Тобто, якщо хтось з медиків захворіє раніше, угода не матиме сили. Думаю, що так не повинно бути, адже це страховка, яка діє в умовах пандемії.
ВЗ Сьогодні нерідко можна почути, що деякі медики нехтують протиепідемічними засобами захисту – прямий натяк на професійну недбалість?
– У страховій угоді, яку ми підписали, застережень щодо професійної недбалості немає. Хоча я теж про це думала. Як довести, що лікар під час епідемії дотримувався протиепідемічних заходів? У нашому медичному закладі під час карантину, ще до наказу МОЗ, запровадили ведення журналу, де щодня реєструємо і тестуємо, хто із медпрацівників і з якою температурою прийшов на роботу, яке у нього самопочуття – треба розуміти, чи здорова людина.
Взагалі довести професійну недбалість досить важко. Тоді, швидше за все, це буде кваліфікуватися як нещасний випадок на виробництві, інфікування на робочому місці. Але там інші і вимоги, і доказова база, і законодавство тощо.
ВЗ З іншого боку, медичні заклади теж виявилися не готовими для роботи у таких екстремальних умовах. Можливо саме тому страхові компанії насторожено ставляться до страхування медиків.
– Наш заклад підготувався до епідемії досить непогано. Восени 2019 року ми закупили костюми індивідуального захисту, запас яких був один із найбільших в області серед закладів первинки. Це дало можливість забезпечити ними кожен ФАП, кожну амбулаторію. Правда, ці костюми призначалися не для боротьби з COVID-19 (тоді про таку хворобу ще ніхто не знав), а для небезпечних інфекцій. Проте ці костюми нас дуже виручили, коли почалася епідемія.
Також ми провели ряд занять з медперсоналом, навіть зняли навчальний відеоролик, як правильно одягати і не заплутатися у такому дезінфекційному костюмі.
Ми одні з перших звернули увагу на питання організації ізоляторів. І восени при нашому центрі організували спеціальний бокс з окремим виходом, яким ми нині користуємося.
Знаєте, наш заклад уже не очікує, як раніше, директив і наказів МОЗ або розпорядженнь обласного управління охорони здоров’я. Ми навчилися самостійно управляти закладом і приймати відповідальні рішення, адже є учасником проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я». Саме колеги зі США та Великої Британії навчили нас мислити по-іншому. У нових умовах доводиться самостійно продумувати кожен свій крок. Ще в перші дні оголошення епідемії в країні я дала вказівку всім ФАПам та сільським амбулаторіям запровадити суворий пропускний режим, зустрічати відвідувачів на вході, вимірюючи температуру, всіх пацієнтів оглядати як потенційно хворих на коронавірус. Ми зрозуміли, що фільтрування хворих – це наш порятунок. І лише пізніше всі ці заходи прописали у наказі МОЗу.
Але, як би ми не піклувалися про своїх працівників, ймовірність зараження залишається високою. Ми розуміли, що все одно медперсонал потрібно захистити на випадок інфікування COVID-19, тому й вирішили наших медиків застрахувати.
ВЗ Врешті прийнято законодавство про страхування медиків на державному рівні. Медики вашого закладу, які вже застраховані, зможуть скористатися державною страховкою?
– Звісно, державний закон про страхування медпрацівників на них теж розповсюджуватиметься. За логікою, то до прийняття цього закону медики і робити нічого б не мали. Але вони ходили на виклики, брали мазки на виявлення коронавірусу.
Державне страхування – це зовсім інше страхування. Але я думаю, це буде не так швидко, як хотілося б.
ВЗ Ваш досвід страхування медпрацівників показав, що із місцевою владою потрібно і можливо знаходити спільну мову…
– Потрібно вміти налагоджувати цю співпрацю. Коли керівник медичного закладу намагається вирішувати проблеми закладу, а не перекладає відповідальність на плечі місцевої влади, йому підуть назустріч. Проте необхідно допомагати місцевій владі знаходити вирішення проблеми, адже керівництво міста, району, області не знає усіх проблем медиків.
Інна Хімічук, спеціально для «ВЗ»
