Рецептурний відпуск лікарських засобів у країні вже багато років поспіль носить скоріше теоретичний характер. Причин у цього явища багато, але результат завжди один: розквіт самолікування серед населення, що, у свою чергу, призводить до тотальної поліпрагмазії. Чи можна якось покращити ситуацію за існуючих умов? Спеціалісти охорони здоров’я вважають, що зміни можливі, однак вони потребують не тільки спільних зусиль лікаря і фармацевта, але й, насамперед, розуміння важливості проблеми на всіх рівнях прийняття рішення.
Спочатку — розуміння
Важко повірити, але у 1913 р. на території України було виписано близько 75 млн рецептів, які охоплювали майже 70% усіх реалізованих лікарських засобів. На цьому тлі досить скромно виглядає сучасна статистика Пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб із гіпертонічною хворобою, згідно з якою в період з 1.01.2013 р. по 31.10.2013 р.населенню було виписано 3,5 млн рецептів на антигіпертензивні засоби, з них до аптеки дійшло лише 800 тис. Тобто виписаних рецептів було у 4 рази більше порівняно з тими, за якими здійснено часткове відшкодування вартості препаратів. Слід нагадати, що усього в Україні близько 12 млн осіб страждають на артеріальну гіпертензію, і їх кількість щорічно зростає на 1 млн.
Таким чином, складається драматична ситуація, за якої пацієнти відмовляються купувати ліки за рецептом, навіть коли він лежить у їхній кишені.
«Ми провели дослідження з метою оцінки сучасних проблем рецептурного відпуску в Україні й обґрунтували основні напрями його вдосконалення. Для цього ми порівняли норми рецептурного відпуску ліків в Україні і світі, провели анкетування серед лікарів і фармацевтичних працівників щодо сучасного стану проблеми. Також ми спілкувалися з чиновниками на найвищому рівні, і я можу із сумом відмітити: навіть у МОЗ України ми зустріли нерозуміння того, що рецептура є важливішим показником у сфері охорони здоров’я», — розповіла Алла Немченко, доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри організації та економіки фармації Національного фармацевтичного університету, заслужений діяч науки і техніки України, під час IV науково-практичної конференції «Фармакоекономіка в Україні: стан та перспективи розвитку».
Спеціаліст нагадала, що стандарт належної виписки лікарського засобу (Good Prescribing Practice) має 5 позицій:
- правильний лікарський засіб;
- у правильній дозі;
- правильний прийом;
- у відповідний час;
- відповідним пацієнтом.
Щоб усі ці позиції діяли, кожна країна запроваджує власні національні стандарти, які здебільшого зводяться до двох основних методів: моніторинг виписування лікарських засобів та навчання лікарів у невеликих групах. Рідко застосовуються фінансові інструменти мотивації лікарів (у плюс або мінус) за оптимальною кількістю рецептів, що виписуються.
«У нашій країні провести моніторинг рецептів дуже складно, оскільки часто у лікувальних закладах навіть відсутні форми 1 і 3. Коли декілька років тому на державному рівні хотіли зобов’язати виписувати всі ліки за рецептами, у Донецькій області порахували, що це обійдеться державі у сотні мільйонів гривень. І за минулі з того часу роки проблема не втратила актуальності. Щоб її розв’язати, насамперед, потрібно визначитися з питанням, скільки взагалі українцям потрібно рецептів», — вважає А. Немченко.
На її думку, нормативна база щодо рецептурного відпуску ліків у країні відповідає світовим стандартам: на сьогодні у нас діють 3 закони і ціла низка постанов, а також Наказ МОЗ України від 17.05.2001 р. №185 «Про затвердження критеріїв визначення категорії відпуску лікарських засобів» і Наказ МОЗ України від 19.07.2005 р. №360 «Правила виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські засоби і вироби медичного призначення».
«На державному рівні часто пропонуються неможливі шляхи вирішення проблеми. Наприклад, остання пропозиція: ксерокопіювати всі рецепти, що потрапляють до аптеки. Нехай хворі стоять і чекають, поки фармацевт зробить копію, не говорячи про те, скільки це коштуватиме закладу. До того ж, навіщо робити ксерокси у час існування сучасних технологій?» — відзначила А. Немченко.
А у вас є рецепт?
Дослідження, в якому взяли участь 208 лікарів різних спеціальностей і 226 фармацевтичних працівників, проводилося в період з 1.06.2012 р. по 1.10.2013 р.
«Найважливіша проблема, на яку вказали 47,79% опитуваних, — це те, що рецепт не виконує соціально-правової та економічної функцій. Ми запитали у фармацевтичних працівників, чи відпускають вони препарати рецептурної групи без рецепта?» 60,18% респондентів відповіли, що роблять це інколи, 24,78% — ніколи, 15,04% — завжди. При цьому 87,17% опитуваних згодні з тим, що рецепт повинен бути гарантом безпечної та ефективної фармацевтичної допомоги», — поділилася результатами А. Немченко.
Задля вдосконалення рецептурного відпуску лікарських засобів в Україні лікарі вважають за необхідне здійснити наступні заходи:
- присвоїти рецепту статусу фінансового документа у рамках реімбурсації, що змусить пацієнта звертатися до лікаря — 51%;
- впровадити технології електронних медичних карток та електронної рецептури у вітчизняну систему охорони здоров’я — 33%;
- інформувати відвідувачів аптек щодо терапевтичної заміни лікарського засобу — 26%;
- ввести відповідальність фармацевтів за порушення рецептурного відпуску — 8%;
- ввести відповідальність лікарів за помилки у рецепті — 5%.
Більшість медичних працівників згодні з тим, що багато проблем вирішить впровадження електронної рецептури. Це дозволить економити робочий час лікаря (63% відповідей), забезпечить оперативність надходження рецептів до аптеки (46%), сприятиме підвищенню контролю за відпуском та оплатою пільгових і безоплатних рецептів (14%), а також зниженню кількості помилок через нерозбірливий почерк (8%).
«Дає надію те, що, на відміну від радників міністра, лікарі розуміють проблему. Професіонали ставлять собі питання: якщо раніше вони виписували хоча б 20-30 рецептів, чому сьогодні їх від сили 10? Нікому виписувати, пацієнти не йдуть, оскільки люди звикли отримувати ліки без рецепта. Окрім того, не вистачає інформації щодо правил виписування рецептів, і лише одними методичними рекомендаціями це питання не вирішити», — висловила власну думку Алла Немченко. Вона додала, що силові методи впровадження рецептурного відпуску ліків не діють, тому потрібно робити це грамотно й поступово.
Олена Матвєєва, директор департаменту післяреєстраційного нагляду ДП «Державний експертний центр МОЗ України», кандидат медичних наук, бачить проблему дещо інакше: «Хто хоче, той знайде можливість. Для підвищення рівня обізнаності як мінімум існують державний реєстр лікарських засобів, формуляр. Коли запитуєш в аудиторії, у кого є комп’ютер, піднімають руки лише поодинокі. Я в це не вірю. У всіх є діти, які давно мають ноутбуки, планшети тощо.
Мені здається, все було б простіше реалізувати, якби всі працювали згідно з чинним законодавством і виконували Наказ №360. Але у нашому суспільстві свідомі стимули не діють, працюють лише фінансові й регуляторні важелі».
Шлях до відповідального лікування
Підсумовуючи все вищесказане, можна виділити декілька основних напрямів:
- вдосконалення нормативно-правових документів, що регулюють рецептурний відпуск і самолікування. Обов’язковим є врегулювання питання про забезпечення лікувально-профілактичних закладів рецептурними бланками Ф-1 і Ф-3;
- впровадження в медичну і фармацевтичну практику інформаційних технологій та електронної рецептури — це забезпечить ефективність управління якістю у сфері охорони здоров’я та її відкритість;
- вдосконалення стандартів медичної і фармацевтичної допомоги — потрібний контроль щодо правильності оформлення рецептів (раціоналізація системи виписування рецептів). Необхідно розробити рекомендації, які включатимуть правила та інструкції щодо раціонального, безпечного й економічно обґрунтованого виписування лікарських засобів.
Посилити «авторитет» рецепта, безперечно, могло б впровадження системи обов’язкового медичного страхування. Деякі експерти пропонують також введення штрафних санкцій для лікарів, які не дотримуються правил виписування рецептів. Та є одне «але»: як свідчить статистика МОЗ України щодо Пілотного проекту, на рівні лікувального закладу рецепти виписуються. Тож, мабуть, сьогодні найважливіше питання: «Куди вони діваються потім?»
Марина ЧІБІСОВА, для «ВЗ»
