В анестезіологічному відділенні з ліжками для інтенсивної терапії Полтавської обласної дитячої клінічної лікарні щороку до життя повертають близько 250 малюків, більшість з яких — новонароджені. Оголосивши заклад лікарнею, дружньою до дитини, лікарі дозволяють перебувати в реанімації поруч із немовлятами їх мамам, оскільки вважають це однією з умов швидшого вилікування.
ВЗ У вашому відділенні всього 9 ліжок, і вони постійно заповнені. Як справляєтеся з великим потоком маленьких пацієнтів?
Олександр ВАРЯНИЦЯ, завідувач анестезіологічним відділенням з ліжками для інтенсивної терапії Полтавської обласної дитячої клінічної лікарні Проте наше відділення було одним із перших на Полтавщині. Оснащення тут відповідає всім вимогам: барокамера (єдина в області), кувези — закриті й відкриті, реанімаційні системи, дихальні апарати, лампи для фототерапії, моніторуюча апаратура, шприцеві дозатори й інфузомати, тонометри для новонароджених і більш старших дітей — словом, усе необхідне для виходжування. До того ж, у нашому колективі — 60 висококваліфікованих спеціалістів, відданих своїй справі. Тут не вдасться просто відбути час: робота вимагає особливого сумління, високого фахового рівня та повної самореалізації.
ВЗ Яка ж основна причина потрапляння дітей у ваше відділення?
— У майже 60-65% наших маленьких пацієнтів — внутрішньоутробна інфекція, набута від матері. Поясню: майбутня мама до чи під час вагітності була інфікована стафілококом, стрептококом або цитомегавірусом, вірусом герпесу, хламідіями тощо. Позначається на здоров’ї майбутньої дитини, крім цього, й негативний стан довкілля, стреси, які переживає вагітна, спричинені ситуацією в сім’ї та навіть політичною обстановкою в країні…
На жаль, імунітет багатьох мам не справляється із вказаними факторами, і маємо те, що маємо, — передчасно народжену інфіковану дитину.
ВЗ Чи мають нести відповідальність за стан вагітної лікарі?
— Звичайно! Кожна жінка спостерігається в жіночій консультації, тому її здоров’я має бути під контролем гінеколога. У разі виявлення інфекції пацієнтку слід пролікувати. Але, призначаючи ліки, треба пам’ятати, що деякі з них негативно впливають на плід. Тому потрібно підбирати безпечні препарати, уважно слідкувати за результатами аналізів, робити все, аби вберегти майбутню дитину від наслідків хвороби матері.
ВЗ До вас потрапляють пацієнти й з іншими діагнозами…
— Так, зокрема й з отруєннями грибами (як не пропагуємо неприпустимість споживання грибів дітьми, подібні випадки трапляються щороку). На жаль, минулої осені з трьох дітей і батька з однієї сім’ї, які отруїлися грибами, вижив тільки один малюк… Нерідко до нас потрапляють постраждалі внаслідок нещасних випадків. Нещодавно, наприклад, шестимісячна дівчинка впала в отвір між диваном і стінкою. Її привезли в стані асфіксії. Ми помістили дитину в барокамеру, що допомогло організму подолати брак кисню, підключили до апарату штучного дихання й виходжували її протягом тижня.
ВЗ Сьогодні точаться розмови про те, чи слід дозволяти батькам перебувати із дитиною в такому відділенні, як ваше.
— На мою думку — це необхідно! У нас є спеціальна кімната для матусь з інших районів. Вони там ночують, отримують харчування. Ми вчимо їх ретельно обробляти руки, а перед відвідинами малюків вони перевдягаються у спеціальний одяг.
Дитині в такому стані потрібен контакт із матір’ю, її присутність! Навіть коли маля ще в утробі матері, з ним треба розмовляти. Так само і в реанімації. І що спокійнішим, лагіднішим буде голос мами, то позитивніше він вплине на дитину.
Хочу зазначити: наш заклад має статус лікарні, доброзичливої до дитини. Моральна підтримка батьків, їх присутність поруч — невід’ємна складова лікування маленьких пацієнтів.
ВЗ Чи потрапляють до вашого відділення тяжкі пацієнти з віддалених районів? Адже існує проблема довозу…
— Наше відділення працює з 1989 року. Але доправлення пацієнтів тяжкої групи, зокрема тих, які перебувають на апаратному диханні, ми почали з 2003 року: тодішній Уряд подарував нам реанімобіль. А до цього ми їздили у віддалені райони за викликами санавіації. Ну, чим можна було зарадити дитині, яка майже не дихала, не маючи спеціального обладнання? Приїдемо, бувало, дамо рекомендації — і назад…
А з появою реанімобіля, обладнаного транспортним кувезом, дихальним апаратом, шприцевими дозаторами для забезпечення інфузійної терапії, відсмоктувачем, пульсоксиметром, тонометром тощо, усе змінилося. У 2007 році у відділенні вже працювала цілодобова виїзна бригада. Сьогодні для нас не існує поняття «нетранспортабельна дитина» — реанімаційні заходи за потреби маємо змогу починати в реанімобілі.
У Полтаві працюють іще кілька педіатричних машин екстреної медичної допомоги. Вони зручні, обладнані трансформаторами потужністю 220 вольт, дихальними апаратами та іншим необхідним устаткуванням. Але неонатальний реанімобіль нашої лікарні — єдиний в області.
На жаль, подібними умовами для роботи райони похвалитися не можуть — у деяких, окрім фонендоскопа й ручки, педіатр нічого не має. На мою думку, давно час створювати міжрайонні потужні пологові будинки, оснащені всім необхідним, а в тих районах, де немає достатньої кількості пологів, відповідних фахівців, сучасної апаратури, подібні заклади слід закривати. Реформування медичної галузі робить перші кроки, тож я сподіваюся, що процес таки завершиться, і від цього виграють усі: і лікарі, й, особливо, їх маленькі пацієнти.
Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава
