Наприкінці минулого року МОЗ анонсувало низку новацій, які мали бути запроваджені з 2017 року. Вектор розвитку вітчизняної медицини нібито й окреслений, а от те, за допомогою яких механізмів досягти означеної мети, досі було незрозуміло, оскільки жодних нормативних актів, конкретних алгоритмів, наказів, директив, положень, методичних рекомендацій та інших настанов для реалізації наміченого з профільного Міністерства на місця в січні не надходило. І тільки наприкінці першої декади лютого, нарешті, з’явилися проекти нормативних документів, які ще слід прийняти.
Віктор ЛИСАК, директор Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА, Заслужений лікар України, кандидат медичних наукУ наших лікувальних установах, порівняно з європейськими, — найбільша кількість відвідувань і найдовше перебування в стаціонарі, а ефективність лікування украй низька, про що свідчить тривалість життя (найнижча в Європі). Профілактика, якщо бути відвертим, узагалі не працює. Власник (обласна, міські, районні адміністрації) замовляє медичні послуги, але не контролює якості їх надання. Пацієнт у нас — найнезахищеніший порівняно із сусідніми країнами, і фактично весь фінансовий тягар лікування (обстеження, придбання ліків, перебування в стаціонарі, харчування тощо) лягає на його плечі.
Зараз МОЗ пропонує перехід на нові принципи фінансування, скасовуючи старі, і це добре. Передбачається, що лікувальні заклади стануть комунальними установами, а їх очільники вільно розпоряджатимуться коштами згідно з потребами, що зробить медицину на місцях ефективнішою, гнучкішою, раціональнішою, наближенішою до запитів пацієнта.
Ідея хороша. Скажімо, взимку, враховуючи велику кількість травм, можна розширити травматологічне відділення, додавши необхідні ліжка; восени поповнити ЛОР-відділення. Але всі ці наміри потребують глибокого осмислення, обгрунтованого підходу й цілісного бачення з боку як керівників лікувальних закладів, так і місцевих громад.
Ще одна новація, яку хоче запровадити нова команда нашого Міністерства, — з 1 липня планується, що весь інститут сімейних лікарів працюватиме за угодами, які медики мають укласти з пацієнтами. Але як спрямовує МОЗ цю роботу на місцях для того, аби через півроку нововведення запрацювало? Чи повсюдно створюють реєстр пацієнтів? З одного боку, це нібито й просте завдання, з іншого — ні. У себе в області ми не чекали директив згори. Провели розширену нараду з лікарями центрів ПМСД, у районах започаткували складання списків пацієнтів, які мають змогу укласти такі угоди. Але питань постає безліч. Наприклад, із ким пацієнту підписувати договір на тлі загального дефіциту лікарів первинної ланки? Збільшувати навантаження на лікаря? Наскільки знизиться показник якості обслуговування за такого навантаження? Хвилює й те, що робити з «мертвими душами» — коли громадяни зареєстровані за певною адресою, а фактично там не проживають, бо перебувають за кордоном на заробітках? Як бути з особами, котрі «випали» із соціального середовища, — без постійного місця проживання, асоціальними елементами тощо? А що робити з тими, які цього просто не хочуть? І як бути тим, хто укладе угоду з лікарем іншого мікрорайону — хто тоді прийде до нього на виклик? Нині, нарешті, уже з’явилися деякі проекти відповідних нормативних документів.
Порушу й таке питання. На сьогодні оголошена сума у 210 грн, яка «подушно» буде призначена бюджетом на пацієнта. Який пакет медичних послуг вона гарантує? Ми цього не знаємо. Коли розбити її по місяцях, виходить 17,5 грн. Чи не замало? А щось же має залишитися й лікарю… Це не прописано в жодній інструкції — їх просто немає.
Аби нова Концепція реформи фінансування системи охорони здоров’я України ефективно запрацювала, необхідно стовідсотково забезпечити комп’ютеризацію робочих місць сімейних лікарів. Постає питання: чи готові до цього регіони? Пошлюся на статистику нашої області. Нині на Полтавщині діють 33 центри ПМСД, у складі яких — 329 амбулаторій. Центри комп’ютеризовані й підключені до інтернету. А от щодо амбулаторій, то комп’ютери є тільки у 126 із них, і лише 59 підключені до мережі інтернет. Причина банальна — брак фінансів. То як же нам виконати вимоги Концепції — з 1 липня перейти на електронний облік медичної інформації?
Головним замовником медичних послуг, як зазначено в Концепції реформи фінансування галузі, стане Національна служба здоров’я: саме там акумулюватимуться кошти, звідти замовлятимуть і контролюватимуть послуги. Але досі цієї служби не створено, хоча вже минає другий місяць року. Проте створено Інститут громадського здоров’я, котрий займатиметься профілактичною роботою, що дуже важливо для первинної ланки охорони здоров’я. Саме вона має забезпечувати 80% лікування, саме сімейні лікарі повинні дбати про те, аби їх пацієнти із хронічними хворобами вчасно отримували терапію, щоб люди на дільниці менше хворіли тощо. Для цього фахівців слід мотивувати: надавати бонуси, якщо підопічні менше хворіють, забезпечувати транспортом, житлом, створювати інші преференції, бо на самому голому ентузіазмі сімейний лікар далеко не поїде. Чи розроблені механізми мотивації лікарів? Ні… Та й сам Інститут поки що не отримав розвитку на місцях, немає в регіонах і детального розуміння конкретних напрямків його роботи.
Реформа охорони здоров’я відбувається одночасно із децентралізацією. На Полтавщині нині створено 18 територіальних громад. Для нас, управлінців галузі на місцях, важливо, аби ці органи відносно закладів охорони здоров’я діяли вдумливо, грамотно, по-господарськи, в інтересах і лікарів, і пацієнтів. Бо ми вже пережили часи, коли амбулаторії та ФАПи перебували на балансі сільських рад, і той час асоціюється із занедбаними медичними установами із замками на дверях. Це не має повторитися.
Дуже хотілося б, аби механізм реалізації реформ був єдиним для всіх — тільки тоді ми покращимо систему охорони здоров’я в цілому. А ще — щоб ці зміни були цілеспрямованими й конкретними, підготовчий етап не розтягувався надовго, всі моменти були чітко визначені. І головне — аби всі реформи були чітко узгоджені з вітчизняними реаліями й інтересами.
Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава
