Успішно боротися з епідеміями можна, лише докладаючи спільних зусиль як до лікування небезпечних соціальних хвороб, так і до їх профілактики. Проте цей, здавалося б, очевидний постулат нашими можновладцями чомусь вперто ігнорується. Наслідки такого ставлення вже можна відчути: епідемія туберкульозу в умовах нестачі вакцини БЦЖ і туберкуліну та недотримання санітарно-епідеміологічних норм охоплює все більшу кількість населення, зокрема дітей.
Коли нехтувати профілактикою і діагностикою
Надія ПЕТРИЩЕВА, завідувачка дитячого відділення Полтавського обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру, головний позаштатний дитячий фтизіатр Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДАОдна з основних причин захворювання дітей на туберкульоз — відсутність щеплення БЦЖ. Протягом останніх двох років область цієї вакцини майже не отримувала. Використовуємо ще старі запаси, тож на сьогодні забезпечення БЦЖ становить лише 5% від потреби. Звідси — такі негативні показники: на Полтавщині у 2015 р. народилося близько 13 тис. малюків, з них у пологових будинках щеплено лише 16,5%. А семирічні діти через відсутність препарату залишаються без ревакцинації. Така ситуація змушує бити на сполох. Але на десятки листів із Департаменту охорони здоров’я Полтавської облдержадміністрації з приводу цього болючого питання МОЗ відповіло, що закупівля вакцини БЦЖ доручена міжнародним організаціям. Інформації про те, коли ж її, нарешті, придбають і передадуть у регіони, ми поки що не маємо.
Ще одна причина підвищення рівня захворюваності дітей на туберкульоз — несвоєчасне виявлення хвороби. Йдеться про щорічні профілактичні огляди дітей віком від 4 до 14 років за допомогою проби Манту. На жаль, до цього доклали руку деякі ЗМІ, «пояснивши» батькам, що така проба нібито небезпечна для малечі. Як результат — масові відмови від туберкулінодіагностики. У Полтавській області таких виявилося 4438, із них тільки в обласному центрі — 3437.
Актуальним питанням є й недостатня кількість туберкуліну. Через це ранньою діагностикою туберкульозу охоплено лише 64% дітей. У деяких районах області туберкуліну немає зовсім. Незадовільною є й діагностика дітей віком понад 14 років: флюорографію пройшли лише 72,2%. Усе це неприйнятно на тлі епідемії туберкульозу як у регіоні, так і в державі в цілому.
На жаль, зовнішні фактори теж не сприяють покращенню ситуації. Країна фактично перебуває в стані війни. Ми зіткнулися з таким поняттям, як внутрішні переселенці. Разом з ними «мігрує» й небезпечна хвороба. І сьогодні, як ніколи, важливим є обстеження на туберкульоз дітей із груп ризику: сімей біженців, неблагополучних родин (батьки, що зловживають алкоголем, ВІЛ-інфікована мати, хворі на туберкульоз дорослі).
Велика відповідальність щодо ранньої діагностики туберкульозу в дітей сьогодні покладається на сімейних лікарів. Саме вони мають брати активну участь у виявленні й обстеженні маленьких пацієнтів із груп ризику, визначати так звані туберкульозні вогнища.
Долати хворобу слід спільними зусиллями
Володимир ПЕЧЕРИЦЯ, головний лікар Полтавського обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру, головний позаштатний фтизіатр Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА, Заслужений лікар УкраїниВелику загрозу становить і туберкульозний менінгіт. На щастя, у регіоні подібних прецедентів ще не було, але, якщо вакцина БЦЖ в область і далі не надходитиме, наші діти можуть зазнати ураження й такою тяжкою формою хвороби. Держава не має права зволікати з вирішенням згаданої проблеми, бо вона, того й чекай, призведе до біди, згадайте хоча б минулорічний спалах менінгіту на Закарпатті.
Другий важливий аспект. Відомо, що джерелом захворюваності дітей на туберкульоз є доросле населення. У сім’ях, де хворіє хтось із дорослих, — так званих туберкульозних вогнищах — небезпека загрожує їх молодшим членам. Таких осередків, де є хворі-бактеріовиділювачі, в області зафіксовано 449, і ця кількість збільшується. Також зафіксовано 300 тубвогнищ, де хворі не є бацилярними. Тож варто пам’ятати, що туберкульоз був і залишається не тільки медичною, а й соціальною проблемою.
Враховуючи економічні складові зазначеного питання, слід було б передати вирішення соціальних проблем іншим міністерствам чи відомствам. На жаль, за це ніхто сьогодні не відповідає. І фтизіатру нерідко доводиться звертатися до тієї чи іншої громадської організації, аби вона оплатила проїзд хворої дитини до санаторію, бо її батьки цим не переймаються. А що чекає на таку дитину вдома, коли вона повернеться? Якщо не родина, то які соціальні служби опікуватимуться нею? Як бути з маленькими пацієнтами із сімей мігрантів: хто підставить їм плече після амбулаторного лікування? Те саме стосується й паліативних хворих — жодної перспективи на турботу і догляд, слід визнати відверто, вони сьогодні не мають… Не вирішене в державі й питання епідеміологічного контролю за профілактикою туберкульозу та захворюваністю на цю недугу. Санітарно-епідеміологічну службу від цієї проблеми відсторонили, а нових варіантів її подолання так і не знайшли.
Торкнуся ще одного надзвичайно важливого питання: ранньої діагностики туберкульозу. Забезпечення туберкуліном нині покладено на місцеві бюджети. Але через їх дефіцит деякі райони його не закуповують. Відповідальність за це повинні взяти на себе голови міських і районних рад, заздалегідь заклавши необхідні витрати в бюджет. Впливає на нестачу туберкуліну і його здорожчання: нині проведення однієї проби разом із витратними матеріалами коштує 26-28 грн.
Сьогодні в галузі охорони здоров’я змінюються підходи до лікування туберкульозу, спостерігається перехід до прогресивніших лікувальних методів. Але будь-яка реорганізація має супроводжуватися фінансовою підтримкою. На жаль, її немає. Зараз наша область працює з різними міжнародними організаціями, зокрема такою, як PAТH (Програма оптимальних технологій в охороні здоров’я). Вони навчають наших спеціалістів новим методам лікування, знайомлячи з вимогами інфекційного контролю тощо, закуповують бактерицидні лампи, респіратори та багато іншого, так потрібного, але не передбаченого нашим бюджетом.
Хотілося б, аби загальнодержавна цільова соціальна Програма протидії захворюванню на туберкульоз включала в себе фінансування не тільки лікування, а й профілактики цієї недуги, витрати на необхідне оснащення, зміцнення та поліпшення матеріально-технічної бази медичних закладів.
Протидіяти хворобі можна тільки спільними зусиллями — держави, місцевої влади, лікарів, батьків, громадських організацій, благодійників. Тоді й буде результат.
Шлях у нікуди?
Валентин ШАПОВАЛ, лікар-епідеміолог відділення ОНІ ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України», Заслужений лікар України, кандидат медичних наукСтатистика непокоїть: минулого року по Україні захворюваність на туберкульоз органів дихання в дітей зросла на 5,56%. Особливо загрозлива ситуація склалася в Дніпропетровській — 112 дітей на 100 тис. населення, Одеській — 54 дитини на 100 тис., Харківській — 44 на 100 тис. та Київській областях — 43 на 100 тис. населення. На Полтавщині ж за останні 5 років спостерігається тенденція до погіршення цього показника.
Мене як санітарного лікаря, як спеціаліста, що протягом кількох десятиліть очолював санітарно-епідеміологічну службу області, глибоко непокоїть те, що ця служба нині усунута від контролю за профілактикою інфекційних хвороб, у тому числі й туберкульозу. Санітарно-епідеміологічну службу не реорганізували, а фактично знищили, й нині ми пожинаємо «плоди» цієї руйнації. Ще у 2010 році були ліквідовані державні протиепідемічні комісії, що займалися не тільки вирішенням епідемічних проблем, а й питанням дотримання санітарно-гігієнічних норм і активно співпрацювали в цьому плані з органами влади. Так, ми домоглися, щоб усі школи на Полтавщині були оснащені проточною холодною і гарячою водою, теплими туалетами — це сприяє збереженню здоров’я дітей. Наша служба контролювала якість харчування в шкільних їдальнях — ще років сім тому воно було найкращим по Україні. Ми проводили анкетування серед учнів з цього питання, добивалися, аби шкільні сніданки й обіди були вітамінізованими, особливо в період сезонних епідемій, тому що якість харчування дітей — другий після вакцинації чинник профілактики туберкульозу.
Санепідслужбу зруйнували, але ж ніхто не відміняв Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», прийнятий ще в середині дев’яностих років! Закон залишився на папері, а про колишнє благополуччя нині давно забуто…
Проте найбільше турбує проблема імунізації дітей. Тут ситуація не просто незадовільна, а катастрофічна. Чому лікарі так занепокоєні відсутністю щеплення вакциною БЦЖ у пологовому будинку? Тому що це — перший етап захисту дитини від хвороби, формування так званого ґрунтімунітету. Вірогідність захворіти на туберкульоз у вакцинованих дітей у 7-10 разів нижча, ніж у нещеплених. Саме вакцинація — бар’єр для епідемій, а профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правця є обов’язковими. Чому ж ми нехтуємо цим, наражаючи українську націю на небезпеку?
Відзначу, що Загальнодержавна програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки вже припинила свою дію, так само, як і наша обласна програма. Але нової, на жаль, не розроблено. Як же ми домагатимемося європейського рівня життя й охорони здоров’я, коли не маємо стратегічних завдань держави на майбутнє в плані досягнення епідемічного благополуччя населення шляхом зниження захворюваності, інвалідизації та смертності від керованих інфекцій? Хочеться запитати в керівників МОЗ України: чому досі не прийнято цієї програми? Адже відсутність загальнодержавної програми не дає змоги регіонам розробити власні кроки протидії інфекціям, що наступають.
На мою думку, нехтування проблемою імунопрофілактики як одним із засобів безпеки нації, законами епідеміології, принципами розвитку епідеміологічного контролю — це шлях у нікуди, а, точніше, до епідемій.
Коментарі
ВінничинаОлександр СЛУЖИВИЙ, головний лікар Вінницького обласного спеціалізованого територіального медичного об’єднання «Фтизіатрія»
У 2015 році на наявність туберкульозу обстежено 76 443 дитини (віком від 4 до 14 років), що становить 41,4% від загальної кількості дитячого населення області. Згідно з чинними стандартами обстеженню підлягали діти з груп підвищеного ризику, зокрема в ранній період первинної туберкульозної інфекції, а також ті, які не були щеплені БЦЖ при народженні, мають контакт із хворою на туберкульоз людиною або твариною, ВІЛ-інфіковані, народжені ВІЛ-позитивними матерями та інші. Упродовж минулого року було виявлено та взято на облік 11,5 тис. дітей із груп ризику, з туберкульозною інфекцією, віражем проби Манту або ж невакцинованих. На кінець 2015 року на обліку перебувало 13,8 тис. дітей і підлітків, які потребують диспансерного спостереження. На сьогодні ця кількість не змінилась.
У разі виявлення інфікування дитини фтизіатр призначає їй хіміопрофілактичне лікування ізоніазидом тривалістю 6 місяців у дозуванні відповідно до її віку та маси тіла — після дообстеження. Обов’язково проводиться рентгенологічне дослідження. Ізоніазид постачається централізовано, закупівлі препарату здійснюються за кошти державного бюджету, а розподіляється він між територіальними лікувальними закладами згідно із їх заявками.
У 2015 році в області на туберкульоз захворіло 12 дітей і 3 підлітки. Зараз показник захворюваності у віковій групі 0-17 років становить 5,1 на 100 тис. населення вказаної категорії.
БуковинаМарія ПОЛІЩУК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА
ДніпропетровщинаСергій ТАРАН, завідувач відділення дітей і підлітків КЗ «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об’єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради, обласний позаштатний дитячий фтизіатр
У 2015 році середній показник обстеження дітей за допомогою проби Манту по області становив 88% — це непоганий результат. Але, враховуючи високий рівень захворюваності на туберкульоз на Дніпропетровщині як серед дітей, так і дорослого населення, для повного контролю над ситуацією і поширенням інфекції цей показник має становити 96-97%. До такої цифри ми і прагнутимемо цього року.
Нині більшість міст і районів області ще мають залишки туберкуліну, який було закуплено минулого року, за винятком кількох невеликих міст, де препарат закінчився. Але цими місцевими радами вже виділено кошти на придбання наступної партії туберкуліну. Водночас ажіотажу із закупівлею препарату не виникає, оскільки через сезонне підвищення захворюваності на вірусні інфекції та грип масове проведення туберкулінодіагностики (як і планових вакцинацій) у дітей поки що відкладено. Пробу Манту зараз роблять лише тим маленьким пацієнтам, котрим вона необхідна за індивідуальними показаннями, наприклад, якщо в дитини на туберкульоз хворіють батьки або малюку з якоїсь причини не зроблено щеплення БЦЖ, а з моменту останньої проби минуло вже півроку. Таких пацієнтів ми контролюємо цілий рік. Іншим дітям туберкулінодіагностику проведемо за планом — у середньому в кожному кварталі року передбачаємо охопити нею по 25% від загальної кількості дитячого населення регіону.
Але якщо із закупівлею туберкуліну особливих проблем немає, то забезпечення вакциною БЦЖ для області вже близько трьох років — справді болюче питання. Це пов’язано з відмовою України від використання препарату російського виробництва і низкою проблем із постачанням вакцини з Європи. Унаслідок цього зараз у пологових будинках Дніпропетровщини вакцини БЦЖ немає взагалі. Її залишки повністю закінчилися ще в грудні 2015 року. Тобто в області підростає покоління малюків, не вакцинованих БЦЖ або щеплених із порушенням термінів, що часто зумовлює поствакцинальні ускладнення і проблеми під час проведення планової проби Манту.
Андрій КОНДРАТЮК (м. Полтава), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Ольга РУСНАК (м. Чернівці), Ірина КАДЧЕНКО (м. Дніпропетровськ), спеціально для «ВЗ»
