Медичний працівник, як і будь-який інший, не застрахований від прийняття неправильних рішень. Проте його похибка іноді коштує занадто дорого. Саме тому за лікарськими помилками у світі ретельно слідкують: щороку в медичних виданнях провідних країн публікується близько 4 тис. робіт на цю тему.
Небажана відповідь
До недавнього часу Україна стояла осторонь глобального процесу запровадження відповідальності лікаря за скоєні помилки. Але рано чи пізно держава повинна була долучитися до нього. Із 2010 р. статистика лікарських помилок є частиною системи фармаконагляду, що контролюється Державним експертним центром (далі — ДЕЦ) МОЗ України.
Чому медичні помилки опинилися в одному полі з побічними реакціями від прийому лікарських засобів? Щоб розібратись у цьому питанні, достатньо подивитись на світову статистику. Наприклад, за даними Classen et аl., більшість помилок стосуються вибору лікарем препарату і його дози (56% усіх випадків). Друге місце посідають помилки, пов’язані з некоректною зміною дози і тривалістю застосування лікарських засобів (34%). Тож, цілком природно розглядати об’єм шкоди від застосування препарату в контексті правильності його призначення.
Процедура контролю медичних помилок в Україні регулюється, зокрема, Наказом МОЗ України від 27.12.2006 р. №898 «Про затвердження порядку здійснення фармаконагляду за побічними реакціями лікарських засобів, дозволених до медичного застосування» зі змінами, внесеними Наказом МОЗ України від 29.12.2011 р. №1005.
Чутливість до браку
Як пояснила Олена Матвєєва, директор департаменту післяреєстраційного нагляду ДП «Державний експертний центр МОЗ України», про те, що трапилася медична помилка, свідчить характер побічної реакції на прийом лікарського засобу. «Насторожує, що у загальній структурі клінічних проявів побічних реакцій за 2012 р. майже 60% складають реакції гіперчутливості. Більш глибоке вивчення цих випадків показало: якби вчасно проводилася реакція на визначення чутливості до препарату, лікар правильно оцінив алергоанамнез пацієнта і відповідно призначив адекватну фармакотерапію — цим побічним реакціям можна було б запобігти. Ми вжили певні заходи, щоб мінімізувати такі ризики», — розповіла О. Матвєєва.
Кожен лікар може згадати приклади, коли неймовірний збіг обставин призводив до так званої «помилки», яку не можна розглядати інакше, як нещасний випадок. Для таких ситуацій профілактики, на жаль, не існує.
Але якщо професійна помилка відбувається внаслідок неуцтва або недбалості лікаря, відношення до неї повинно бути непримиренним.
Про один із таких випадків, що стався минулого року, розповіла О. Матвєєва: «У сім’ї 2 дівчаток захворіли на бронхіт. Мама замість того, щоб піти до поліклініки, завезла їх додому до знайомого терапевта (не педіатра). Він оглянув дітей, поставив діагноз і на словах наказав мамі купити цефотаксим та лідокаїн. Це перша суттєва помилка — необхідно було виписати рецепт, у якому зазначити, яка концентрація розчину потрібна для лікування. В аптеці провізор відпустив лідокаїн у тій концентрації, яка була в наявності — це друга помилка, адже він повинен був запитати, для чого жінка купує препарат і в якій дозі він потрібен. Мати прийшла додому і покликала сусідку-медсестру, яка, не дивлячись на ампулу, що була маркована належним чином, розвела її та ввела дівчаткам — третя трагічна помилка. У результаті одну дитину вдалося врятувати, іншу — ні. Причина летального випадку в тому, що для розведення антибіотика був використаний лідокаїн 10%. Для застосування такої концентрації існує єдине показання — лікування шлуночкових аритмій. У той час як для розведення можна використовувати тільки лідокаїн 2%».
На думку О. Матвєєвої, цей випадок є дуже показовим: якби хоч один із медичних працівників виконав свої обов’язки професійно, ланцюг помилок перервався б і дитина залишилася жива.
Розмиті межі
Взагалі «лікарська помилка» — термін неоднозначний, у різних джерелах пропонується близько 70 його формулювань. Тому не дивно, що існуючі нормативні акти чинного законодавства не визначають, як кваліфікувати помилкові дії медичних працівників. У правовій практиці в разі встановлення помилковості дій лікарського персоналу юристам доводиться розв’язувати два питання: наявність вини в діях лікаря, який припустився помилки, і можливість юридичної відповідальності останнього в разі неправильної медичної діяльності.
Якщо провину медичного працівника встановлено, його можна притягти до кримінальної відповідальності за однією із 30 статей Кримінального кодексу України, що стосуються його діяльності. Із них у судовій практиці найчастіше фігурують:
• ненадання допомоги хворому медичним працівником — ст. 139, ч. 1, 2;
• неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником — ст. 140, ч. 1, 2;
• порушення прав пацієнта — ст. 141;
• службова недбалість — ст. 367, ч. 1, 2.
Важливий момент, на який часто звертають увагу: в Україні досі не існує узагальнення судової практики з проблеми лікарської помилки, оскільки вона не вважається кримінально караною в трактуванні більшості медиків та юристів.
У режимі реального часу
Від лікарських помилок у США щорічно помирають, за різними даними, 50-100 тисяч осіб, в Італії — 90 тис., у Великій Британії до 70 тис.
На цьому тлі досить скромно виглядають 273 повідомлення про медичні помилки, які було зафіксовано ДЕЦ на території України у 2012 р. Із них тільки у 5 випадках зафіксовано летальний кінець. Головна причина цієї розбіжності полягає в тому, що фармаконагляд здійснюється на основі добровільних повідомлень медичних працівників. Тож, не можна розраховувати на те, що така статистика відображатиме реальну картину. Але вже те, що про неї говорять, є позитивним моментом. І не стільки для пацієнта, який і без того наляканий численними «викриттями» медичних «жахів» у популярних шоу-програмах, скільки для самих лікарів.
Тому що коли проблема існує, її потрібно розв’язувати. Європейські вчені вже дійшли висновку, що продумана організація і виконання елементарних правил надання медичної допомоги для запобігання лікарським помилкам на сьогодні є важливішими, ніж створення високоякісних препаратів і розвиток передових технологій.
Суддя за спиною
Тож, які є виходи із ситуації, що склалася нині в Україні з медичними помилками?
Перш за все, необхідна більш чітка нормативна база, оскільки лікарі, навіть ті, які пропрацювали багато років, часто не мають повного уявлення про свої права й обов’язки щодо відносин із пацієнтом.
Також важливо створити умови для поширення інформації про медичні помилки — не секрет, що сьогодні їх часто «замовчують» через страх понести покарання. Але необхідно шукати причину, яка призвела до помилки, і зробити все можливе для того, щоб вона не відбулася у подальшому.
Один із варіантів організації збору статистики лікарських помилок запропонував Олег Бобров, експерт Міжнародного комітету із захисту прав людини, професор. На його думку, потрібно створити спеціальну анонімну службу реєстрації та систематизації лікарських помилок за аналогією служби реєстрації всіх льотних пригод в авіації з метою запобігання тиражування помилок, а не пошуку покарання лікаря, який помилився.
Досвід інших країн показує, що навіть в разі найкращого рівня матеріального забезпечення в медицині будуть траплятися помилки. І страхування відповідальності, яке прижилося в США, не є панацеєю. Адже, як відзначив О. Бобров: «Якщо суспільство покладе всю повноту відповідальності на лікаря, то хто ж буде лікувати хворих? Який хірург наважиться оперувати без стовідсоткової гарантії успіху, якщо за спиною у нього стоятиме суддя?»
Марина ЧІБІСОВА, для «ВЗ»
