Якими є уроки медичних реформ? Власним варіантом відповіді на це запитання поділилися фахівці МОЗ України, Інституту економічних досліджень та політичних консультацій під час прес-конференції у Києві. Зокрема, експерт Інституту Олександра Бетлій відзначила наступні проблеми. Реформування почалось без попередньо затвердженої чіткої стратегії. Не було прописано цільової моделі реформування, тому пілотним регіонам довелося розробляти її самотужки. Це стало справжнім викликом для органів влади на місцях, які не змогли ухвалити чітких планів оптимізації мережі медичних закладів, що викликало незадоволення населення і медиків. Уже у процесі створення центрів ПМСД виникали непорозуміння щодо маршрутизації пацієнта, а також конфлікти між різними закладами охорони здоров’я (коли в одному приміщенні доводилося уживатися двом юридичним особам).
Однією з найважливіших проблем реформування галузі експерт вважає відсутність випереджальної зрозумілої інформаційної кампанії, особливо на загальнодержавному рівні — ні пацієнтам, ні медикам не пояснили, в чому полягають зміни і коли їх буде впроваджено. Опитування, проведені фахівцями інституту, засвідчили нерозуміння таких змін із боку медиків, особливо вузьких спеціалістів, а невизначеність щодо майбутнього завжди викликає супротив. Олександра Бетлій зазначила, що «вузьких» спеціалістів від реформ відлякує перспектива перекваліфікації на сімейних лікарів, хоча експерт переконує, що така «перспектива» існує лише на рівні чуток і під час досліджень вони не зустріли «вузьких» спеціалістів, яких примусово перенавчали на лікарів загальної практики. Водночас деякі лікарі взагалі зізналися у небажанні розширювати сферу діяльності, адже це збільшить їх відповідальність і посилить контроль. В експертів склалося враження, що реформи «вирвали із комфортної зони» певну частину медичних працівників, особливо це стосується терапевтів, які досі працювали як «диспетчери» по направленню до «вузьких» спеціалістів. Іншу частину лікарів не влаштовує недостатня мотивація праці, коли зростає відповідальність, збільшуються обсяги паперової роботи. Під час опитувань лікарі говорили, що їм підвищили заробітну плату лише до 3-3,5 тис. грн, а заробітна плата на рівні 5-6 тис. грн є винятком, коли доводиться працювати практично за двох. При цьому рівень оплати праці головних лікарів та немедичного персоналу ЦПМСД в багатьох випадках залишився незмінним, хоча навантаження на них також суттєво зросло. Така «нерівність» — ще одне полінце у вогнище незадоволення «великими перемінами» в галузі.
А ще багато в чому винен менталітет українців, які звикли ходити до «вузьких» спеціалістів, стверджують експерти. Висновок — потрібно пояснити, що вони помиляються, і територіально наблизити до них добре оснащених, навчених і, головне, задоволених своїм становищем сімейних лікарів. Залишається єдине питання: коли це станеться і коли здійсняться мрії поки що обурених українців?
