Одним із напрямків профілактики є раннє виявлення професійних хвороб та усунення шкідливих чинників, які можуть їх спричинити. Нинішня лібералізація економічних відносин в Україні відсуває медицину праці на другий, якщо не на третій, план, послаблюється медичний контроль за умовами виробництва, а відтак і профілактика профзахворюваності. Зокрема, і через те, що функції, які раніше були притаманні системі охороні здоров’я і реалізувалися за принципом єдиної чіткої вертикалі управління цими процесами, нині розпорошені, а сама система — дезорієнтована і дезорганізована. Чи існує вихід? Так. І він полягає у розробці цілісної ефективної державної політики захисту здоров’я людей на виробництві.
Збитки економічні і не тільки
Згідно зі звітом ВООЗ щодо глобальної захворюваності у світі, несприятливі умови праці є одним із найважливіших факторів ризику розвитку захворюваності у Європі.
Економічні збитки, пов’язані з втратою трудового потенціалу через професійну захворюваність, відшкодуванням компенсацій у зв’язку з втратою працездатності, медичними витратами на лікування та реабілітацію хворих, а також відтворенням робочої сили, перетворюють проблему профілактики і ранньої діагностики професійних захворювань на одне з пріоритетних завдань у галузі медицини праці як в Україні, так і в усьому світі.
60-та сесія Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я схвалила та затвердила Глобальний План Дій (ГПД) з охорони здоров’я працюючих на 2008-2017 рр., а також закликала держави світу розробити національну політику і плани реалізації ГПД на національному рівні. У рамках ГПД розроблена стратегія розвитку профпатологічної служби України, що має стати інструментом реалізації програми зі збереження трудового потенціалу держави.
Руйнація промислової медицини призвела до багатьох негативних наслідків, один із них, можливо, найвагоміший, полягає в тому, що профзахворювання виявляються на пізніх стадіях, коли зворотній розвиток хвороби стає неможливим, а реабілітація — неефективною. Як наслідок — виробництво втрачає робітника, а суспільство, натомість, отримує інваліда. Проблеми професійного здоров’я в Україні значно ускладнюються тим, що вони нашарувалися на демографічну кризу і зараз є одними з найболючіших її проявів.
Загальний рівень професійної захворюваності в Україні становить 13,3 на 100 тис. працюючого населення. Однак офіційна статистика демонструє лише надводну частину айсберга. Більша ж частина випадків професійних захворювань свідомо чи несвідомо не реєструється або приховується. За інформацією Державного комітету статистики щодо умов праці, вимогам санітарного законодавства в цілому в усіх галузях економіки відповідають лише 29,4% об’єктів. На робочих місцях промислових підприємств у 90% випадків рівні шкідливих факторів значно перевищують допустимі, в тому числі у 31,3% випадків — у 10-100 разів, а у 7,3% — більш ніж у 100 разів.
Кадри, які майже нічого не вирішують
Згідно з наказом МОЗ України №33 «Про штатні нормативи типових штатів закладів охорони здоров’я» передбачено 0,05 ставки лікаря-профпатолога на 100 тисяч дорослого населення — для надання консультативної поліклінічної допомоги працюючим. І якщо у 1991 р. було до 50 000 ліжок та 20 000 лікарів для надання профпатологічної допомоги працюючим, 4000 цехових лікарів, то у 2011 р. — відповідно 10 000 ліжок, до 5000 лікарів та до 1000 цехових лікарів. Знову ж таки, у 1991 р. в Україні налічувалося до 250 медико-санітарних частин на підприємствах та 70 поліклінік закритого типу, в 2011 р. ці показники скоротилися відповідно до 120 та 20.
За останні десятиліття в Україні різко зменшилася кількість здоровпунктів на підприємствах, що є найбільш наближеними до робочого місця осередками надання первинної медичної допомоги працюючим у разі травм, нещасних випадків на виробництві (з 3398 у 1991 р. до 868 у 1995 і 109 у 2011 р). Навіть у 1928 р. їх було понад 400!
Змінилася не лише кадрова статистика, але й динаміка професійної захворюваності в Україні. Із 1990 року вона почала зростати, досягнувши піку в 1994 р. (6,5 на 100 тис. працюючих). Далі спостерігався поступовий спад і в 2000 р. він сягнув найнижчої поділки — 1 на 100 тис. працюючих. Протягом останнього десятиріччя рівень залишається стабільним: приблизно 3 випадки на 100 тис. працюючих. У структурі професійної захворюваності за галузями народного господарства 83,7% випадків припадає на вугільну промисловість, 6,1% — на металургійну, 4,4% — на машинобудування.
За даними Державного комітету з нагляду за охороною праці, з 2005 по 2010 рр. від АГ та ІХС в Україні померли на робочих місцях 168 працівників шахт, що на 12% перевищує кількість загиблих під землею від вибухів газу і пилу. За 2011 рік в Україні зафіксовано 24 випадки раптової коронарної смерті в шахтах внаслідок ІХС, що становить 17,4% від усіх смертельних нещасних випадків, які відбулися на підземних роботах.
Хоча захворювання системи кровообігу не входять до переліку професійних, їх безумовно можна вважати професійно обумовленими, оскільки важка фізична праця, несприятливий мікроклімат, вплив токсичних речовин призводять до прискорення патологічних процесів, що сприяють розвитку захворювань серця та судин.
Що може наука
У ДУ «Інститут медицини праці НАМН України» створено лабораторію молекулярно-генетичних методів дослідження професійної патології, яка займається вивченням генетичної детермінанти у розвитку профзахворювань. У лабораторії широко використовуються сучасні методи генетичних досліджень: клініко-генеалогічний (складання родоводу) та молекулярно-генетичний (метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), аналіз довжин рестрикційних фрагментів). У ході таких досліджень доведена роль генетичної детермінанти в розвитку пневмоконіозу, азбестозу, ІХС та АГ у шахтарів, встановлені генотипи, які можуть бути використані як біомаркери спадкової схильності або резистентності до зазначених захворювань.
У результаті досліджень створено математичну модель бінарної логістичної регресії, за допомогою якої з урахуванням предикторів (поліморфізм гену AGT, маса тіла, індекс маси тіла, рівень глюкози) надається можливість визначення індивідуального ступеня ризику розвитку артеріальної гіпертензії та ішемічної хвороби серця. Потенціал прогнозу даної моделі становить72%.
Діагноз — «професійний рак»
Важливою проблемою сучасності, якою займається Інститут, є канцерогенна небезпека. За даними ВООЗ, вплив канцерогенів на робочому місці щорічно стає причиною щонайменше 152 тис. смертей від раку. Випадки професійного раку в Україні зареєстровані у добувній (55%), обробній та хімічній (37%) промисловості, охороні здоров’я (4%) і будівництві (2%). Органами-мішенями при цьому найчастіше є органи дихання (67%), органи кровотворення (13%), шкіра (5%), інші органи та системи (15%).
Науковцям вдалося обрахувати «середній стаж роботи» в канцерогенних умовах до виникнення професійного раку різної анатомічної локалізації. Лейкози розвиваються в середньому через 14,4 року, рак органів дихання — через 15,4 року, рак сечового міхура — через 15,5 року, рак шкіри — через 15,6 року, рак органів травлення — через 17,7 року, мієлома та лімфосаркома — через 20,6 року.
Здебільшого діагноз «професійний рак» встановлюється на 2-й (47%) та на 4-й (35%) стадіях хвороби. На 3-й стадії виявляють 18% випадків, на 1-й — їх не виявляють взагалі.
Чоботар без чобіт?
Галузь охорони здоров’я також є зоною ризику розвитку професійної захворюваності, особливо якщо там не створено належних умов праці та захисту від шкідливих чинників. В Україні понад 60% із 1,1 млн медичних працівників працюють у шкідливих та небезпечних умовах. Натомість офіційна статистика засвідчує низький рівень професійної захворюваності серед медпрацівників — 0,71 на 100 тис. працюючого населення (для порівняння: у США цей показник становить 21,6, у ФРН — 14,4, у Болгарії — 11,8, у Польщі — 8,2). Чим пояснити такий парадокс? Тим, що вітчизняна статистика не відповідає дійсності, та й самі медпрацівники розуміють — підтвердивши своє професійне захворювання офіційно, вони зобов’язані залишити своє місце роботи. А що далі?
Серед профзахворювань медичних працівників переважає інфекційна захворюваність — передусім туберкульоз. З початку 90-х до 2006 р. в Україні спостерігалося постійне зростання показника професійного туберкульозу серед медиків. У 2006 р. він становив 90 випадків на рік. Далі спостерігався поступовий спад — до 60 випадків у 2008 році. На сьогодні цей показник залишається стабільним. Складною проблемою є ВІЛ-інфікування медперсоналу. До груп професійного ризику інфікування ВІЛ належать лікарі, середній медичний персонал, співробітники лабораторій та моргів, санітари, фармацевти, студенти-медики тощо. До речі, медичні працівники лідирують у групі професійного ризику з ВІЛ, на другому місці — поліцейські, на третьому — пожежники та працівники служби порятунку.
Чи існує вихід?
Повертаючись до запитання, чи існує вихід, позитивною відповіддю на нього може бути розробка цілісної ефективної державної політики захисту здоров’я людей на виробництві. Пріоритетними завданнями профпатологічної служби України є пошук оптимальних моделей організації медичного обслуговування працюючих (особливо в умовах підвищеного ризику розвитку професійних захворювань), запровадження об’єктивних критеріїв (біомаркерів) у систему діагностики професійних захворювань, докорінне поліпшення системи виявлення і реєстрації професійних захворювань. На часі також широке впровадження вже існуючих та розробка нових інформаційних технологій для фахівців із професійної патології, удосконалення системи їх навчання. Важливим завданням є створення Реєстру професійних захворювань, який би містив аналіз стану профзахворюваності в країні. На сьогодні ДУ «Інститут медицини праці НАМН України» спільно з Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань створили такий Реєстр, втім він потребує затвердження на державному рівні. Створення єдиної системи обліку хворих на професійну патологію надасть можливість оцінки та прогнозування стану здоров’я осіб із професійними захворюваннями та виявлення достовірних причинно-наслідкових зв’язків між показниками здоров’я і факторами ризику. Важливе значення для контролю й управління ситуацією має розробка системи багаторічного контролю за станом здоров’я хворих на професійну патологію, прогнозування та обґрунтування потреби в ресурсах, необхідних для поліпшення умов праці й охорони здоров’я працюючих, забезпечення наукових епідеміологічних та медико-біологічних досліджень у цьому напрямку, а також удосконалення методів лікування, діагностики та реабілітації осіб із профпатологією.
