Проблема рідкісних інфекцій — у відсутності настороженості та обізнаності лікарів

1072

original-1333527374Дедалі частіше в Україні реєструють інфекційні хвороби, про які донедавна можна було дізнатися хіба що з підручників. Чи готова наша медицина до нових викликів?

ВЗ Невчасне встановлення діагнозу пацієнту з Чернігівщини лікарі пояснили тим, що бруцельоз — рідкісне інфекційне захворювання, і тому його важко запідозрити.

VZ-49-50_2015_Страница_21_Изображение_0001Ольга ГОЛУБОВСЬКА, завідувачка кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Інфекційні хвороби», доктор медичних наук, професор
— Це не може бути виправданням, лікарі мають проявляти високу настороженість щодо таких хвороб, адже вони дедалі частіше «завозяться» на територію нашої країни, і бути готовими вчасно їх діагностувати та лікувати. А цей випадок — чергове підтвердження недостатньої настороженості лікарів. Дійсно, в Україні бруцельоз — не дуже поширене захворювання. Воно найчастіше трапляється в країнах Південно-Східної Азії та дуже рідко — у західних регіонах України. Коли ж такий хворий з’являється в нашій країні, то це, як правило, «завезена» інфекція. Зважаючи на поширення міжнародного туризму, випадки нетипових для того чи іншого регіону захворювань почастішали в усьому світі (Україна — не виняток). До того ж, збудники таких хвороб останнім часом набувають дедалі більшої резистентності до антибактеріальних засобів. Тож проблема їх діагностики й лікування дійсно складна, особливо якщо до її вирішення не прикладати відповідних зусиль — як з боку держави, так і з боку медичної спільноти. По-перше, кожен лікар має поцікавитися в пацієнта, чи не подорожував той останнім часом в інші країни, та знати, які інфекції можна «підхопити» в тому чи іншому регіоні. Так само потрібно з’ясувати, у яких умовах там перебував хворий, чим він харчувався (у разі підозри на бруцельоз неодмінно поцікавитися, чи вживав молочні продукти, сири, особливо домашнього виготовлення, оскільки порушення технології виробництва сприяє передачі збудника хвороби людині). Усе це важливо для правильної діагностики. Також лікар має неодмінно знати, наскільки чутливі штами збудників до дії антибактеріальних засобів у тому регіоні, звідки прибув хворий, — це потрібно для вибору тактики лікування.

ВЗ Чи є чіткі симптоми бруцельозу?

— На жаль, як і багато інших інфекційних захворювань, бруцельоз ховається під маскою інших хвороб, у тому числі й неінфекційних. І це також неодмінно має врахувати лікар! Не можна діагностувати хворобу за «лекалом» — інфекційна патологія в цьому плані унікальна. Наприклад, у гепатиту С майже тридцять позапечінкових проявів, які, на перший погляд, не мають жодного відношення до ураження печінки, — артрит, патологія нирок, щитоподібної залози тощо. А бруцельоз маскується під ревматологічними симптомами. Цього можуть не знати пацієнти, але лікарі зобов’язані бути насторожі!

ВЗ Чи достатній обсяг подібних знань отримують майбутні лікарі?

— На нашій кафедрі вже давно викладається відповідний курс. Однак набутих на додипломному рівні знань замало. Якщо лікар не працює в інфекційному відділенні, він швидко забуває про «інфекції туристів», а «рідкісні пацієнти» за першими очевидними симптомами передусім потрапляють у поле зору сімейних лікарів чи «вузьких» фахівців. На жаль, правильно діагностувати рідкісну інфекцію такі спеціалісти не завжди можуть, бо не оновлюють своїх знань у цьому напрямку, але ж від них залежить, чи не згаяно дорогоцінного часу для порятунку пацієнта. Та й інфекціоністи іноді втрачають настороженість щодо рідкісних інфекцій.

Ще одна проблема — в Україні немає центру діагностики та лікування тропічних хвороб на зразок тих, які існують у державах з високим економічним розвитком. Нині ми працюємо над створенням такого центру на базі Олександрівської клінічної лікарні, плануємо зосередити там наукову складову розвитку цього напрямку, адже вона надзвичайно важлива. Однак, як завжди, не вистачає ресурсів, приміщень для кафедри, а без наукового супроводу вирішити це питання неможливо. Натомість життя не чекатиме — туризм й надалі розвивається, випадки завезених хвороб, у тому числі тропічних інфекцій, екзотичних гельмінтозів, в Україні почастішали, а паразитологія у нас узагалі «на нулі». Тож маємо те, що маємо: хвороби є, а діагностувати їх лікарі не вміють чи не можуть (через недостатню настороженість, відсутність відповідних тест-систем, складність процедури лабораторних досліджень тощо).

ВЗ Може, тому, що тропіки десь далеко, а нам би з повсякденними проблемами розібратися?

— Ось так приблизно й пояснюється нинішній підхід до вирішення проблеми. Хоча внаслідок змінення клімату вже зараз на території нашої країни існує 7 різновидів переносників тропічної малярії… Єдине, що нас поки рятує від біди, — відсутність стійкого осередка цієї інфекції. У країнах Європи дуже занепокоєні проблемою тропічних хвороб. Свого часу ВООЗ доклала багато зусиль і розробила стратегію елімінації малярії, яка на сьогодні визнана однією з кращих. Однак ризики повернення тропічних інфекцій існують. А враховуючи «розслабленість» України в цьому питанні, відсутність настороженості лікарів, які, до всього, не знають тропічних хвороб (іноді навіть їх назв не можуть пригадати!), ризики зростають.

Нам негайно потрібно готувати спеціалістів з тропічної медицини, адже з кожним роком ці інфекції дедалі більше поширюватимуться!

ВЗ А решта лікарів мають отримати стандарти діагностики таких хвороб?

— Так. До того ж, враховуючи схильність багатьох інфекційних станів до маскування, для розробки таких стандартів будемо залучати мультидисциплінарні групи фахівців різного профілю. Нині ми ініціюємо створення такої групи для розробки алгоритму діагностики та лікування лихоманки нез’ясованого генезу. Це має стосуватися і багатьох інших інфекційних захворювань. Зрештою, потрібно підвищувати й обізнаність населення щодо рідкісних інфекцій. Наприклад, в Україні з’явилися випадки лихоманки Денге — у світі кожна друга людина ризикує заразитися нею. Тож, вирушаючи в теплі краї, українці повинні знати про такий ризик, а також про заходи профілактики: як себе поводити, яку воду пити, що їсти під час подорожі. Сімейні лікарі також мають знати симптоми цих захворювань, їх завдання — не діагностувати чи лікувати інфекційні хвороби, а вчасно направити хворого до інфекціоніста. Той самий бруцельоз, навіть у гострий період, не загрожує життю хворого (на відміну від малярії), але супроводжується значним ризиком інвалідизації пацієнта.

ВЗ Навіть при адекватному лікуванні?

— Що раніше воно розпочате і що адекватніша антибіотикотерапія, то кращі прогнози в пацієнта. Хочу ще раз наголосити: на сьогодні не існує проблем з діагностикою, якщо є настороженість медиків. Вирішальну роль у встановленні діагнозу багатьох інфекційних зах­ворювань відіграє епідеміологічний аналіз. Те саме стосується і лікування: у разі правильного вибору антибіотиків, які впливають на збудника інфекції, воно буде ефективним. Це, своєю чергою, підвищує шанси хворого на повне вилікування без переходу процесу у хронічну форму та розвит­ку ускладнень. Але «впливати» потрібно дуже швидко. У чому небезпека? При інфекційному захворюванні протягом першого тижня організм бореться зі збудником, не маючи специфічних факторів захисту. Йому потрібен час, аби синтезувати антитіла, і цей період — найуразливіший для організму, який потребує допомоги. Терапія, що полегшує стан, — не вихід, необхідно якомога швидше знищити збудника. Свого часу акторка Катерина Савінова заразилася бруцельозом. Діаг­ноз вчасно не встановили, лікування почали запізно, унаслідок чого в жінки розвинулося ускладнення з боку нервової системи. Зрештою, акторка наклала на себе руки. Хронічні форми інфекційного захворювання важко лікувати. При бруцельозі розвиваються аутоімунні процеси — така особливість збудника хвороби.

ВЗ Як вирішують проблему рідкісних інфекцій в інших країнах світу?

— Цивілізовані держави повноцінно фінансують боротьбу з інфекційними захворюваннями (і традиційними, і екзотичними), завдяки чому досягли високих показників у цьому напрямку. Нині вони більше опікуються неінфекційними хворобами, бо інфекційні вже під контролем. Утім, це їх не заспокоює, адже жодна країна не застрахована від завезення інфекції ззовні. Тому готовність номер один — основа політики розвинених країн у цьому питанні. Для забезпечення такої готовності вони виділяють великі кош­ти, оскільки розуміють, що це доцільно навіть з економічної точки зору. Створюються потужні центри контролю інфекційної захворюваності. Найвідоміший з них розташований в Атланті (США). Уряд країни на його фінансування щороку виділяє 4 млрд дол. Ситуація перебуває під постійним контролем, експерти виїздять у різні куточки світу з метою постійного моніторингу загроз і ризиків для своєї держави.

В Україні не приділяють належної уваги цій проблемі, не вистачає поваги до медичної науки, до викладання сучасних дисциплін у медичних університетах, до роботи кафедр: вони, як «бідні родичі», туляться на базах медичних закладів. Та й лікарі не дуже хочуть працювати в інфекційних відділеннях — через відсутність належних умов, високий ризик професійних захворювань, у тому числі й небезпечних інфекційних хвороб, низьку оплату праці тощо. Розвинені держави світу враховують усі ці аспекти і не економлять на безпеці, мають та цінують висококваліфікованих фахівців, які й насторожені, й добре обізнані, й сумлінні у виконанні своїх обов’язків. Здається, в Україні не до кінця усвідомлюють загрозу сучасних інфекцій: у разі їх «розгулу» не врятує ніщо — ані влада, ані гроші, особливо враховуючи резистентність інфекційних збудників до антибіотиків, що становить реальну загрозу людству. Там, де це розуміють, розробили сучасні стратегії ефективної боротьби з інфекційними хворобами. Там, де ні, — пожинають гіркі плоди. Замість загальної стратегії боротьби з інфекційними захворюваннями, у нас вибудували кілька «вертикалей»: по ВІЛ/СНІДу, туберкульозу (бо там працюють гранти), решта — понад 60 інфекційних нозологій — окремо. Ми не маємо достовірної статистики за інфекційними захворюваннями, хоча й без того зрозуміло — по деяких нозологіях лідируємо в Європі. Щодо приватних клінік, то отримати від них таку статистику взагалі складно, ніхто не контролює, як вони лікують інфекції.

В Україні відсутня стратегія антибіотикотерапії. Проте зараз МОЗ тісно співпрацює з Європейським регіональним бюро ВООЗ, і, я сподіваюся, її буде розроблено, оскільки це одна з умов імплементації законодавства ЄС. Потрібно наводити лад у цій царині, доки не пізно.

Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я