У провідних країнах світу, де громадськість відіграє значну роль в управлінні суспільством, професійне лікарське самоврядування здобуло славу лідера серед громадських інституцій. В Україні, яка має більш як 100-літню історію розвитку загальнолікарського громадського руху, це поки що мрія. Але вже не утопія. Кардинальне реформування системи охорони здоров’я стає лавиною, яка зносить на своєму шляху старі устої і таки змусить передати низку важливих регулятивних функцій системи охорони здоров’я у руки професіоналів. Яким шляхом піде лікарське самоврядування в Україні і чи інтегрується воно у світовий процес єднання «білих халатів» заради майбутнього рідної галузі – про це наша розмова з Президентом Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ), Головою Громадської Ради МОЗ України Олегом МУСІЄМ.
– У всіх країнах-членах ЄС прийнято закони, які окреслюють основні організаційні засади професійної діяльності лікарів. Українські парламентарі уже не раз ігнорували розгляд такого закону…
– Ставлення до законопроекту «Про лікарське самоврядування» яскраво демонструє дійсне відношення і бажання до змін в існуючій системі охорони здоров’я. Тож чергова ініціатива розробити такий закон і головне – його прийняти стане лакмусовим папірцем того, чи ми на шляху реальних змін, чи знову в полоні гасел.
– Уявімо, що закон прийнято. Чого чекати від нього реально?
– Безумовно позитивних наслідків. Наприклад, децентралізації функцій існуючої адміністративно-командної моделі управління охороною здоров’я і переходу до суспільно-адміністративної моделі; обмеження адміністративного тиску на галузь; контролю з боку професійної корпоративної організації лікарів за рішеннями, які приймають управлінці від охорони здоров’я і водночас участь у прийнятті цих рішень; реального правового, соціального, фінансового і морального захисту лікаря та його професії; зростання якості надання медичної допомоги; значного скорочення тіньового обігу коштів у системі охорони здоров’я тощо. І, як наслідок, унеможливлення кадрового краху, до якого впритул наблизилася існуюча українська система охорони здоров’я, та відродження престижу лікарської професії.
Якщо охарактеризувати цей закон однією влучною фразою, то по суті це – звільнення українських лікарів з рабства, в якому вони зараз перебувають!
– Якими функціями повинна поділитися держава з лікарським товариством?
– Передусім це участь, як партнера, у визначенні пріоритетів розвитку галузі охорони здоров’я та проведення у ній змін; ведення реєстру лікарів; організація підвищення лікарської кваліфікації та безперервної післядипломної освіти; атестація і сертифікація медичних фахівців, ліцензування лікарської діяльності; обрання головних фахівців із медичних спеціальностей; здійснення контролю за використанням лікарських засобів і медичною рекламою; участь в акредитації медичних практик тощо. Лікарське товариство повинне відігравати провідну роль у системі громадського контролю охорони здоров’я, виконуючи при цьому освітню і юридичну функції. Виступаючи на захист лікарів і пацієнтів, товариство могло б узяти участь у встановленні стандартів у галузі медичної освіти, медичної практики й лікарської етики. Основними обов’язками Товариства могли б стати: виконання регуляторних функцій, забезпечення підготовки необхідної кількості кваліфікованих лікарів, підтримка високого рівня професійних знань, нагородження медичних працівників за особливі заслуги.
– Такі функції виконують Національні самоврядні лікарські організації інших країн?
– Так, звісно є певні відмінності у кожній із країн, але в цілому вони однакові. Адже вже впродовж більш як 60-ти років понад 100 національних лікарських організацій об’єднані у Світове Лікарське Товариство (Всесвітню Медичну Асоціацію) – World Medical Association (WMA). У 2008 році Україна в особі Всеукраїнського Лікарського Товариства стала повноправним її членом. Тож негоже бути «білою вороною», потрібно прийняти принципи, визнані світом. Виходячи ж зі світового та європейського досвіду, головними завданнями лікарського самоврядування визначено опіку й догляд за належним та сумлінним виконанням лікарської практики; встановлення обов’язкових для всіх лікарів етичних і деонтологічних засад лікарської практики та нагляд за їх дотриманням; охорону самої лікарської практики; інтеграцію лікарського середовища; впровадження політики партнерства між системою охорони здоров’я, лікарями і пацієнтами; вплив на політику охорони здоров’я держави та ефективне використанням ресурсів системи охорони здоров’я; співпрацю з науковими вузькофаховими асоціаціями і товариствами у власній державі та за кордоном.
– А чи не стане «дозвіл» держави на професійну автономію своєрідною спробою скинути із себе тягар суто медичних проблем, а за тим і відповідальність за їх розв’язання? Мовляв, за що боролись…
– Ви ж бачите, у якому жалюгідному стані перебуває зараз уся українська система охорони здоров’я та значимість лікаря у ній. І усе це є наслідком «узурпації» державою влади як над системою, так і над нашою професією. Якщо держава не здатна виконувати невластиві їй функції, думаю, уже давно настав час віддати їх тим, кому вони належать по праву – професіоналам. Як свідчить світовий досвід, уряди розвинених країн не відхрещуються від цих проблем, а, навпаки, усіляко підтримують розширення повноважень громадськості у справах охорони здоров’я і сприяють розвитку лікарського самоврядування. Міжнародне співтовариство вже давно визнало, що такий шлях обов’язково підвищує довіру суспільства до системи охорони здоров’я і політики держави в цій царині. Баланс інтересів і партнерство між різними учасниками цього процесу (держава-лікар-пацієнт) неодмінно призведе до поліпшення функціонування системи охорони здоров’я в цілому. Адже лікарське самоврядування формує у суспільстві такі цивільно-правові відносини, за яких лікар нестиме персональну юридичну й фінансову відповідальність за результати своєї діяльності перед лікарським товариством, а лікарське товариство – за результати діяльності лікаря перед пацієнтами і державою. Рада Європи пропонує урядам створювати сприятливі юридичні й податкові умови для фінансування і керування професійними медичними організаціями. Крім того, рекомендує, щоб бюджети охорони здоров’я (наскільки це можливо) передбачали статті для підтримки їхньої діяльності.
– Навряд чи це можливо в Україні…
– Особливо, якщо не робити реальних кроків до мети. Нам би нарешті усвідомити, що без децентралізації управління охороною здоров’я, без упровадження дієвого професійного лікарського самоврядування марно очікувати поліпшень у медицині, довіри до неї з боку суспільства, а також соціально-економічного та правового захисту медиків. Діяльність громадськості і її організацій є реальним показником процесу становлення громадянського суспільства, демократизації політичної і соціальної системи держави. І що результативнішою буде їх діяльність, то досконалішим і міцнішим буде громадянське суспільство. Я впевнений – нинішня система охорони здоров’я України поступово перетвориться у систему громадської охорони здоров’я, а співпраця медичної громадськості і громадян задовольнятиме потреби суспільства в якісній медичній допомозі. Єдине бажання – щоб цей час настав якомога швидше.
– Можливо, цей процес прискориться після останніх ініціатив очільників МОЗ та НАМН України щодо запровадження самоврядування лікарської професії?
– Всеукраїнське Лікарське Товариство такі ініціативи вітає, і ми вважаємо, що це яскрава ознака незворотності та невідворотності процесу, який ми започаткували ще 7 років тому. Адже, окрім наших напрацювань, з цього питання інші українському лікарському загалу невідомі. На жаль, ініційований процес поки що відбувається кулуарно. До підготовки чергового законопроекту (чи за останньою інформацією – уже наказу МОЗ, та ще й у терміновому порядку до 1 вересня) не залучено навіть спеціалісти ВУЛТ з їх величезним досвідом, не кажучи вже про звичайних лікарів, які і є основою лікарського самоврядування. Переконаний, що без участі широкого загалу такі ініціативи приречені на несприйняття, а в підсумку – на поразку та дискредитацію. І нічого спільного з міжнародним розумінням і справжнім лікарським самоврядуванням це не матиме.
Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»