Чимало молодих талановитих українських медиків виїжджають працювати за кордон: там і зарплата більша, й умови праці значно кращі. Проте є такі, хто мріє створити європейську медицину у своїй країні, вивчаючи та застосовуючи зарубіжний досвід.
Новий погляд на гастроентерологію
Вероніка РАЦА, аспірантка кафедри внутрішньої медицини та інфекційних хвороб ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет»Найперше, що вразило — абсолютно інша модель гастроентерологічного відділення. Власне гастроентерологія у Франції складається з відділень консультації, ендоскопії, гастроентерології та інтенсивної (ургентної) гастроентерології. Те, що в нас розкидане по відділеннях хірургії, ендоскопії тощо, тут функціонує під одним дахом. Причому такого поняття, як лікар-ендоскопіст, немає — усі маніпуляції виконує сам гастроентеролог. Це нормальна світова практика. Зі мною стажувався хлопець з Танзанії, так от, він, на відміну від мене, не розумів, як може бути окремий фахівець-ендоскопіст. Гастроентеролог, що прийняв пацієнта, продовжує працювати з ним під час усіх маніпуляцій. Це дуже зручно і лікарям, і пацієнтам.
Ургентних пацієнтів привозять у відділення інтенсивної гастроентерології і, якщо немає потреби в оперативному втручанні, лікують тут. А далі переводять у звичайний стаціонар.
Зранку, під час обходу хворих лікарі не носять із собою стосу історій хвороб — у них узагалі нема паперової документації. Усе зберігається в портативному комп’ютері. Ввійшли до палати, перевірили останні призначення, оглянули хворого — й одразу весь анамнез і лікування на день внесли до бази даних. До речі, сюди ж автоматично лабораторія скидає результати аналізів. Усе просто і продумано.
Чи не найбільше мене вразило відділення ендоскопії, бо такого надсучасного обладнання я ще ніколи й ніде не бачила. Якщо в нас на всю лікарню може бути 1-2 ендоскопи, то в університетській клініці Тулузи їх 50! Причому найсучасніших! Тут виконують відеокапсульну діагностику, по кілька разів на день роблять біопсію печінки. До речі, усі ендоскопічні процедури здійснюють під загальною анестезією. І тільки якщо є протипоказання до неї, вдаються до місцевого знеболювання.
Лікар — пацієнт: повна довіра
Звернула увагу на зовсім інший, ніж у нас, рівень стосунків між лікарями і пацієнтами. Медик робить усе, аби допомогти, а пацієнт на 100% довіряє йому. Лікарі до пацієнтів ставляться, як до близьких родичів. Причому немає значення, це молода людина чи старенька бабуся. Головне — хворому потрібна допомога, і він її отримує. Разом із тим лікарі завжди цікавляться, як справи, настрій, просто посміхаються і підтримують. Погодьтеся, це дуже важливо. А нашим медикам часто на такі дрібниці бракує часу і сил. Пацієнти довіряють лікарям незалежно від того, професор їх лікує чи інтерн. Думаю, тут питання не в страховці чи грошах, а у свідомості. Якщо ти став лікарем — ти віддаєш себе людям і цій професії. Дуже хочеться, аби саме так запрацювала медицина і в нашій країні.
Бачила, як борються за життя кожного пацієнта. Не опускають рук ні за яких обставин. Навіть невиліковно хворим максимально покращують якість життя. Коли йдеться, наприклад, про карциному печінки, протезують жовчні шляхи, знеболюють. Мені вдалося взяти участь в експериментальному дослідженні: введенні хворому з гепатоцелюлярною карциномою вакцини Pexa Vec, розробленої компанією Jennerex. В основі цього препарату — вірус, який використовують у вакцині проти віспи. Тепер він працює проти раку печінки. Його генетично змінена версія може потроїти час виживання людей з тяжкою формою карциноми. Професор Жан-Марі Перон, із яким я працювала, вводив вакцину просто в пухлину. Упродовж місяця виконують кілька таких процедур. Це лікування поки що експериментальне, але воно дає шанс хворому жити довше і не страждати від болю.
Кожен пацієнт, потрапивши до лікарні, усі ліки отримує безкоштовно. Якщо ж хворий продовжує лікування амбулаторно, то, згідно з рецептом, йому безкоштовно видають ліки і в аптеці. До речі, французькі лікарі зовсім не призначають препаратів на основі трав. Цим, на їх думку, мають займатися гомеопати. У державних клініках лікують винятково за європейськими протоколами.
Цікавим для мене було й те, що лікар не піде на обід чи додому, коли на нього ще чекають пацієнти. При цьому інтерни зізнаються, що заробляють небагато — 1400 Євро на місяць. Проте знають: коли працюватимуть відповідально, то після завершення інтернатури отримуватимуть щонайменше 3-4 тис. Євро на місяць.
У медицині залишаються найталановитіші
Вступити до медичного вишу у Франції може кожен бажаючий. Проте зазвичай уже після перших іспитів велика частина студентів відсіюється. І такий природний відбір — щороку. Отже, до інтернатури доходять справді кращі з кращих. Якщо французьких медиків-шестикурсників запитати, чи обрали вже собі спеціалізацію, то вони скажуть: «Ні». Виявляється, за результатами іспитів після 6-го курсу на інтернатуру їх розподіляє держава. Той, хто посідає перші місця в рейтингу, має можливість потрапити до кращих лікарень Франції (у Парижі, Тулузі, Бордо) й обрати будь-яку спеціалізацію. У тих же, хто розташувався в ньому нижче, — мінімальний вибір. Такий підхід, гадаю, стимулює майбутніх медиків вчитися, прагнути більшого, постійно працювати над собою. І тоді перед ними справді відкриваються широкі перспективи.
Після 3-місячного стажування я успішно склала 2 іспити: з французької мови та гастроентерології. Але, попри всі переваги європейської клініки, переконалася: хочу працювати в Чернівцях і лікувати українців.
Звісно, я здобула безцінний досвід. Багато чого навчилася, зрозуміла, що насправді можу більше, проте водночас пересвідчилася: в Україні працюють чудові фахівці, грамотні молоді вчені. Мені дуже хочеться, аби мої співвітчизники не їхали лікуватися за кордон — у наших лікарнях мають бути створені достойні умови для роботи лікарів і перебування пацієнтів. Знаю, що це можливо, варто лише кожному усвідомлювати свою відповідальність і сумлінно працювати. Нам потрібно зробити таку саму Францію в українській медицині.
Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ»
