Яким має бути лікар? Відповідальним, сумлінним, кваліфікованим, організованим… Той чи інший керівник може додати до цього переліку ще кілька чеснот. А от завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії (неврологічне) лікарні «Феофанія» на це запитання відповів би коротко: «Слухняним!» Я виявився НЕслухняним і… не жалкую.
Юрій БАБАК, лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії (неврологічне) Інсультного центру Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справамиЦе призвело до певних обмежень у моїй діяльності. Наприклад, мене припинили допускати до огляду пацієнтів та майже відсторонили від операцій. У подібній ситуації опинилися більшість лікарів «старої гвардії», тоді як молоді було простіше мовчки виконувати доручення згори. Тим часом суми «на наркоз» поступово зросли від 1500 до 5500 грн. Наприклад, у нашій операційній працює два відділення — нейрохірургічне та ЛОР. Звичайно, у першому випадку оперативні втручання значно триваліші за часом і відповідно дорожчі. Але поступово вартість їх зрівнялася і, переглянувши набір медикаментів, я зрозумів, що їх кількість значно перевищує потрібну. Як лікар, відповідальний за наркоз, я точно знаю, що певні препарати взагалі не потрібні, але тим не менше вони є в переліку, а їх вартість сягає кількох сотень гривен за ампулу. Щоправда, з’явилися накладні, але в них не зазначалося ані прізвища пацієнта, ані адреси аптеки.
Згодом у лікарні організували благодійний фонд, куди почали стікатися внески пацієнтів. Схема, яка діє в інших лікарнях, коли хворий власноруч сплачує внесок у касі, нашому керівництву не сподобалася. У стінах нашої лікарні саме лікар мав брати гроші, нести їх завідувачу відділення чи старшій медичній сестрі, яка писала заяви та ніби мала нести гроші в касу. Проконтролювати цей потік нереально! Зробили платними більшість діагностичних амбулаторних процедур, тоді як у сусідньому корпусі те саме робили за кошт лікарні.
Я, зрозуміло, не мовчав стосовно таких «нововведень», і терпець керівництва урвався: цього року завідувач відділення вирішив мене позбутися. Мене викликали до відділу кадрів, де запропонували написати заяву на звільнення «за власним бажанням» або готуватися до звільнення за статтею. Я відмовився, і на цьому… моя участь в оперативних втручаннях закінчилася. Став «палатним лікарем», але за кожним моїм кроком почали слідкувати. У зв’язку з акредитацією колектив лікарні перевели на режим роботи 8/16. Але графіки складаються з порушенням трудового законодавства: одна людина мусить чергувати 3-4 ночі поспіль. Або типова для мене ситуація: відчергувавши добу, після п’ятихвилинки я можу їхати додому, а ввечері мушу заступити знову на зміну. Я мешкаю у Броварах. З урахуванням часу на дорогу, удома я маю дві-три години часу. Тоді як у завідувача побільшало «годин», під час яких його в лікарні немає, але за які він отримує додаткові кошти.
У липні цього року завідувач відділення подав головному лікарю службову записку, на підставі чого мені було винесено першу догану. За сімейними обставинами через хворобу дружини я мусив помінятися чергуваннями, що заздалегідь узгодив із начмедом, оскільки завідувач не виходив на зв’язок. На що мій керівник склав заднім числом акт про мою відсутність на роботі. Відділ кадрів одразу схопився за цю можливість і почав готувати мене до звільнення за статтею. Довелося збирати довідки щодо стану здоров’я дружини та надавати чеки з аптеки на покупку ліків… Але догана залишилася.
Невдовзі під час мого чергування до лікарні привезли пацієнта літнього віку у тяжкому стані. Я його стабілізував та передав наступній зміні, під час чергування якої він, на жаль, помер. Але цю смерть «повісили», звичайно, на мене! В історію хвороби дуже швидко внесли корективи та дописали препарати, які я не використовував. Я написав пояснювальну, на яку ніхто не звернув уваги, і отримав догану за невиконання посадових інструкцій. Потім склав рапорт і зібрав підписи медичних сестер: вони засвідчили, які саме ліки ми вводили, а які — ні.
Керівництво лікарні скликало комісію, що мала розслідувати цей випадок, аби згодом завести кримінальну справу. А я, розуміючи, що доведеться рятуватися самостійно, створив власну профспілкову організацію. До мене одразу приєдналися троє колег, які теж потрапили через свою принциповість у подібні ситуації, і поступово кількість членів профспілки зростала, допоки 22 вересня не відбулася «переконлива» розмова із цими лікарями, і вони під тиском завідувача відділення та Голови лікарняної профспілки написали заяви про вихід з організації. За це їм обіцяли комфортні умови роботи, але натомість після виходу змусили написати заяви на звільнення за домовленістю сторін (без певної дати, але за власним підписом). Дехто вирішив не чекати, поки його приберуть, і звільнився самостійно. У нашій профспілці залишилося двоє…
По факту смерті пацієнта історію хвороби за законом необхідно одразу підписати та здати до патанатомічного відділення, але наша довго «гуляла» по руках та «відфільтровувалася». Комісія, яка розслідує випадок, досі працює, проте рішення немає.
Колективи інших відділень та керівництво лікарні знають про нашу ситуацію. Я постійно пишу листи в адміністрацію лікарні, відповіді на які не отримую. Державному управлінню справами Президента, якому підпорядковується наша лікарня, теж відома ситуація, але жодних заходів поки не вжито. Натомість розпочато аналіз роботи всіх реанімаційних відділень лікарні (їх чотири), кінцевою метою якого буде, звичайно, реорганізація нашого відділення з подальшим скороченням «непотрібних» людей. Цю схему в лікарні вже відпрацьовано. Більше того, ситуація напряму впливає на якість хірургічного процесу: оскільки тепер в операційних частіше працюють молоді фахівці, пацієнти почали прокидатися під час операцій. Думаю, зрозуміло, що коли мова йде про нейрохірургію, то це може закінчитися летально або нанести непоправної шкоди здоров’ю. Раніше бронхоскопіста викликали лише у зв’язку з важкою інтубацією пацієнта — тепер «важкі інтубації» трапляються кілька разів на місяць.
Не думаю, що в мене є майбутнє в стінах цієї лікарні, але здаватися не збираюся! Оскільки я зовсім не задіяний у робочому процесі, щоб не втратити кваліфікації, у проміжках між чергуваннями працюю в іншому місці. Але мені так раптово та часто змінюють графік, що це стає все складніше.
Плануємо від своєї профспілки подати в суд на адміністрацію лікарні, адже мова йде про мою лікарську честь і майбутнє.
Не здавайся!!!
Юрій Віталійович,молодець!