РЕФОРМИ – ВІТЕР ЗМІН ЧИ ШТОРМ БЕЗ ПОПЕРЕДЖЕННЯ?

Реформи в охороні здоров’я перейшли зі стадії очікування у стадію реалізації. І на цьому етапі вони почасти нагадують ситуацію, коли «ліс рубають – тріски летять» – не лише з причини інтенсивності нововведень, а й через їх радикальність. Та, як дехто вважає, і непродуманість. Погоджуючись із необхідністю і невідворотністю змін у галузі, медичні працівники не сприймають роль піддослідних у цьому процесі. Головний фігурант реформ має бути в них зацікавлений – це гарантує їх успіх. У крайньому разі держава повинна хоча б зберегти законні права й інтереси людей, яких торкнувся «вітер змін», тоді вона може очікувати від них бодай розуміння. Але не все так сталося, як обіцялося. Про це йшлося на черговому засіданні ЦК Профспілки працівників охорони здоров’я України, учасники якого аналізували стан дотримання трудових прав та соціального захисту працівників галузі в ході реформування. Найгостріше обговорення стосувалося нинішньої ситуації з так званим реформуванням санепідслужби, яке по своїй суті звелося до її ліквідації і трактувалося учасниками засідання як катастрофа для галузі і її працівників. Як мінімізувати «побічні наслідки» реформ і що потрібно зробити, аби в кінці реформаторського тунелю медичні працівники нарешті побачили світло – про це наша розмова з головою галузевої Профспілки Вікторією Коваль. 

ВЗ Реформи в медицині завжди проголошувалися як послідовні. Ліквідація санепідслужби порушує логіку послідовності, чи не так?

— Профспілка з самого початку виступала проти проголошеної стратегії, адже ми вважаємо: службу потрібно реформувати, але не шляхом її ліквідації.

Хочу зазначити, що Постанова КМУ від 14 листопада 2011р. №1184 з профспілками не погоджувалася і не обговорювалася. Вказані рішення приймалися в односторонньому порядку, без громадського обговорення, всупереч законодавству про працю, норм Генеральної та Галузевої угод, без економічного обґрунтування та відповідних заходів соціального захисту щодо перекваліфікації та подальшого працевлаштування вивільнених працівників.

Крок за кроком ми намагалися переконати владу проводити реформу служби шляхом реорганізації, зберегти кадровий потенціал, попереджали про негативні соціально-економічні наслідки. На жаль, нас не почули. Лише завдяки зусиллям Віце-прем’єр-міністра України — Міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової вдалося на певний час відтермінувати заходи щодо ліквідації та масового скорочення працівників. До того ж «єдиним фронтом» — МОЗ, Профспілка і Держсанепідслужба нам вдалося відстояти створення Лабораторних центрів як закладів охорони здоров’я, де мають бути працевлаштовані понад 22 тисячі працівників СЕС. Але й досі не вирішено ключове питання — відсутня постанова Кабміну щодо умов оплати праці та соціальних гарантій працівників, як Центрів, так і територіальних управлінь. Проблемним є питання щодо зарахування 2,5 тисячам державних службовців територіальних органів ДСЕСУ часу їхньої роботи у закладах та установах санепідслужби до стажу державної служби. Також не вирішено питання щодо забезпечення коштами видатків для проведення розрахунків у повному обсязі з працівниками при звільненні. Час ліквідації служби спливає в грудні і якщо Центри не встигнуть створити, це може призвести до непередбачуваних наслідків у санітарно-епідемічному стані держави.

Крім того, ми отримуємо сигнали, що головні лікарі запрошують до себе працівників і змушують їх звільнятися за власним бажанням, щоб не виплачувати вихідну допомогу, існують проблеми з працевлаштуванням навіть захищених категорій вивільнених працівників, перенавчанням фахівців служби (в багатьох областях управління охорони здоров’я не хочуть брати на себе ці витрати). Адже брак коштів не може бути виправданням невиконанню вимог законодавства. Ми просимо МОЗ взяти під свій контроль це питання.

ВЗ А які кроки здійснює сама Профспілка?

— Донецька обласна організація Профспілки звернулася до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України щодо визнання нечинними пункти 4 і 5 постанови КМУ №1184, які передбачають ліквідацію служби та поквартальне скорочення працівників служби. До позову приєдналися інші організації Профспілки. Розгляд триває.

ВЗ Реформуваня торкнулося практично всіх сфер охорони здоров’я. Там проблем менше?

— Із самого початку запровадження реформ Профспілка відслідковує їх вплив на рівень правового та соціального захисту медпрацівників. Та якщо на старті реформ ми лише робили певні прогнози та припущення щодо ризиків та наслідків нововведень, то сьогодні, підсумувавши перший досвід «пілотів», можемо зробити конкретні висновки, вказати на помилки, щоб надалі упередити порушення трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників галузі. Один з головних висновків і, я вважаю, однією з головних помилок є те, шо реформа галузі відбувається під гаслом «Великі зміни — без жодних затрат». Хоч який проект постанови візьми, там обов’язково має бути написано «заходи не потребують додаткового фінансування». Якщо тільки потребують — така постанова не буде прийнята. А через брак коштів виникає низка проблем. По-перше, реорганізаційні заходи відбуваються шляхом приведення чисельності працюючих у відповідність до фінансових можливостей бюджету (таке собі прокрустове ложе), як наслідок — це призводить до скорочення медичних працівників, збільшення навантаження на них, а, відтак, і до погіршення надання якості медичної допомоги населенню. По-друге, в процесі оптимізації мережі керівники окремих лікувальних закладів видають накази про звільнення всіх працюючих одночасно, хоча не мають на це жодних законних підстав — вони повинні попередити про це лише тих працівників, чиї посади дійсно підлягають скороченню. Якщо раніше такою «тактикою» грішили окремі керівники, то тепер це явище набуває масового характеру. Чому я називаю це не помилкою, а тактикою? Бо залякавши всіх, можна з усіх зробити «мовчальників». Ніхто нікуди не скаржиться, ніхто не обурюється, бо не хоче потрапити до переліку «скорочених». Люди бояться втратити роботу і не порушують питання щодо виплат вихідної допомоги. Більше того — їх змушують писати заяву за власним бажанням, щоб і не було приводу виплачувати таку допомогу. Не хочу звинувачувати керівників у злочинних намірах, але вони, підлаштовуючись під вимогу «реформ без затрат», шукають варіанти як це зробити. Що з цього виходить — бачимо.

А ще ми фіксуємо випадки, коли з ініціативи роботодавця працівників переводять на умови неповного робочого часу, скасовують надбавки та доплати за сумісництво, за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, особливо важливої роботи, інтенсивність, напруженість праці. Більше того — є випадки, коли працівників відправляють у відпустки без збереження заробітної плати і в той же час примушують їх працювати! І в це важко повірити, але люди не скаржаться — знову ж таки через страх бути звільненими.

ВЗ Можливо, вони не відчувають, що їх хтось підтримає?

— Я можу навести цілу низку ініціатив, які Профспілці таки вдалося відстояти і досягти певних зрушень у поліпшенні соціального захисту медичних працівників. Та вони про це і так знають, бо в нинішніх умовах навіть маленька перемога цінується людьми. Та як показав досвід, мало домогтися якогось рішення від влади, потрібно домогтися ще і його виконання. Для прикладу — Профспілка «відвоювала» рішення про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення (чомусь медичні працівники на відміну від інших бюджетників були позбавлені такого права). Та сьогодні констатуємо практику часткової або й повної невиплати такої допомоги медикам, хоча пора відпусток вже давно закінчилася. Будемо сподіватися, що з працівниками, як і обіцяли, у кінці року розрахуються. А що робити тим , кому не виплатили компенсації за невикористані відпустки під час звільнення, у зв’язку з переведенням з райлікарень у новостворені Центри ПМСД пілотних регіонів? Через брак фінансування керівники райлікарень не перерахували відповідні кошти на рахунки Центрів і ті не можуть надати працівникам, які прийшли на роботу за переведенням, невикористані ними відпустки за попередній період роботи в ЦРЛ чи виплатити їм відповідну компенсацію. Однак зазначу, що термінів давнини з невиплати заробітної плати не існує. І подібне порушення законодавства можна оскаржити в судовому порядку. В багатьох регіонах вже подано такі позови і суди приймають рішення на користь медпрацівників.

ВЗ Чи завжди спрацьовує принцип «боріться і поборете»?

— Відстоювати свої права потрібно завжди. Але найкраще це робити тоді, коли рішення, яке прогнозовано може призвести до обмеження прав, ще не прийнято. Виправляти недоречності, тим більше вже узаконені, надзвичайно важко. Реформи — це не тільки рішучі дії, а й виважене обдумування цих дій. Приміром, суттєві нарікання викликає запровадження нових умов оплати праці медичних працівників первинної ланки в пілотних регіонах, а саме реалізація постанови КМУ від 05.03.2012р. №209 про нарахування надбавок за обсяг і якість надання медичної допомоги. Вона сприймається в цілому як позитивний момент, але механізм цих розрахунків дуже складний і недосконалий, він потребує значної технічної підтримки (комп’ютерного забезпечення) і сформованої статистичної бази. До того ж, з медзакладами не укладено відповідні договори, згідно з якими потрібно здійснювати оплату за обсяги роботи. І якщо бути об’єктивним, слід визнати, що лікар може відчути зростання заробітної плати лише за значного перевантаження. Якщо нікого не цікавить, чи «потягне» такі норми лікар, то невже нікого не хвилює, що якість його роботи знизиться? Ми пропонували встановити обмеження навантаження замість того, щоб зменшувати коефіцієнт доплат за «понаднормові» обсяги роботи. Однак з цим не погодилися, бо є регіони, де спостерігається дуже великий дефіцит сімейних лікарів, дільничної служби. Та вихід є — якщо влада опиниться в ситуації, коли в галузі не буде кому працювати, вона змушена буде або збільшення навантаження на лікарів стимулювати більшим коефіцієнтом доплат, або вдаватися до місцевих стимулів для залучення більшої кількості медпрацівників. Потрібно переглянути і систему показників, що впливають на розмір надбавки за якість роботи — деякі з них не залежать від лікаря, наприклад низький відсоток охоплення населення щепленням безпосередньо залежить від відсутності вакцин через недофінансування програм з вакцинації, а не лише від небажання лікаря працювати в цьому напрямку.
У «пілотах» виникла ще одна проблема — внаслідок перекваліфікації вузькопрофільних спеціалістів на сімейних лікарів, їх на період проходження курсів підвищення кваліфікації (на 6 місяців) переводять на посади лікарів-стажистів без збереження середнього заробітку — а це також порушення закону. На жаль, ми спостерігаємо і те, що реформи часом проводяться методом «перетягування ковдри». Зокрема, проголосивши пріоритет первинки, перерозподіливши на її користь кошти, в умовах обмеженого фінансування, залишили фахівців вторинної допомоги багатьох регіонів без надбавок та доплат. Не зрозуміло, чому через такі перекоси повинні страждати люди, які чесно виконують свої професійні обов’язки.

Крім того, ми розуміємо, що наших спілчан чекають нові випробування, пов’язані з реформуванням служби швидкої допомоги на теренах всієї України (згідно з Законом, який вступає в дію з 1 січня 2013 року). Окремі керівники уже починають попереджати всіх працівників про звільнення, не зважаючи на те, що реорганізація служби не потребує припинення дії всіх трудових договорів, а для впровадження закону ще не прийняті відповідні підзаконні акти. І це замість того, щоб встановити працівникам екстреної служби надбавки за особливий характер та за особливі умови праці, як того вимагає новий закон — з реформуванням служби навантаження на них побільшає.

З вимогами про забезпечення такої надбавки ми звернулися до Кабміну. Говорімо відверто — не можна проводити реформи за рахунок медпрацівників!

Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТОЧКА ЗОРУ

Сергій Боровець,
голова Рівненської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України:

Я хотів би підкреслити три проблемні питання, які випливають із ситуацій щодо реорганізації санепідеміологічної служби. Перше пов’язане із станом санітарно-гігієнічного, епідеміологічного, бактеріологічного контролю. Революційні реформи однозначно призведуть до значного погіршення такого контролю. І вже зараз голови держадміністрацій не отримують повної щоденної інформації з цих питань, що є серйозною проблемою. Тож ми наполягаємо на припиненні ліквідації служби, бо вже маємо сьогодні негативні наслідки. Друге питання — кадрове. Нас запевняють, що скорочення відбувається за рахунок вакантних посад та працюючих пенсіонерів, але проаналізуйте кадровий склад в санітарно-епідеміологічних станціях, і ви зрозумієте, що саме люди пенсійного віку нині становлять там висококваліфікований потенціал. Якщо його скоротити, матимемо знову ж таки негативний вплив на стан санітарно-гігієнічного, епідеміологічного, бактеріологічного контролю в державі. Інший аспект кадрової проблеми — перепідготовка фахівців служби для працевлаштування в лікувально-профілактичних закладах. Це нереальна пропозиція. Свідчення того — проблеми з перекваліфікацією спеціалістів на сімейних лікарів у процесі оптимізації первинної ланки. Ми не мали на це необхідних коштів. Звідки вони візьмуться зараз? А де працевлаштовувати основну масу звільнених зі служби — середній медичний персонал, який пропонується переводити на посади медсестер і фельдшерів лікувально-профілактичних закладів. Чотири медучилища області й без того щороку випускають 200-250 випускників, які отримують дипломи без направлення і працевлаштовуються хто як може. Тож на посадах середніх медичних працівників працюють у три-чотири «поверхи» — наприклад, на «декретних» місцях. Звідки ж візьмуться посади для вивільнених працівників санепідстанцій? Третє питання — проведення подібних «реформ» повинне бути забезпечене фінансовим ресурсом. Лише по Рівненській області на проведення компенсаційних виплат працівникам після ліквідації служби потрібно 3 млн 800 тисяч гривень — натомість ми отримали з держбюджету лише 720 тисяч грн. Тож можна говорити про поспішність і непродуманість рішень щодо ліквідації служби, як і про те, що її ініціатором було не МОЗ України — подібні «реформи» здійснюються за лобіювання певних промислово-олігархічних структур, яким ця служба як кістка в горлі на шляху трансферу в Україну контрафактної та неякісної продукції з метою отримання надприбутків. Це підтверджує і той факт, що з МОЗ не опрацьовували та не погоджували проект постанови Кабміну, яка передбачала ліквідацію служби. Також хочу сказати, що ні Державна санепідслужба, ні обласні санепідслужби не були готові до початку реформ, а відтак і не змогли вчасно надати обгрунтовані позиції щодо реорганізації. Одні не вірили, що реформи таки відбудуться, інші вважали, що якось воно та минеться.

Олексій Ремжин,
завідувач санітарно-гігієнічного відділу Запорізької обласної санепідстанції:

Прочитав інтерв’ю з Головою Держсанепідслужби України Анатолієм Пономаренком, опубліковане у «ВЗ» «Реформування санепідслужби: бути чи не бути?» і не знайшов там доводів на захист того, що нині творять із санепідслужбою країни. Замість її реформування маємо реорганізацію… через ліквідацію. Та ще й прикриваємо це дійство начебто рамками адміністративної реформи. Але ж її ще немає! Більше того, самі голови райдержадміністрації обтоптують пороги головного державного санітарного лікаря області з проханням залишити в районах хоча б якусь службу (натомість в області із 18 райсанепідстанцій сільських районів ліквідуються 12!). Навіщо бігти поперед батька в пекло, не проаналізувавши ситуацію? Адже потім з неї доведеться виходити. А як це зробити, хтось знає?

До того ж, ліквідація санепідслужби розпочалася раніше — практично з кінця 2010 року, з указу Президента України, яким затверджено «Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України». Цим положенням і визначені усі етапи її ліквідації. До речі, Положення готував Департамент Держсанепідслужби — тож, мабуть, це єдина наглядова служба, яка знищує себе сама. Так от, зазначеним Положенням було ліквідовано цілий напрям — гігієна харчування, починаючи з нагляду за харчовими об’єктами і закінчуючи лабораторними дослідженнями харчових продуктів. Уже зараз харчові об’єкти виключені із будь-якого ступеня ризику, тож харчового фактора як фактора ризику передачі кишкових інфекцій відтепер не існує! Хіба це не самознищення? І знову підкреслю — не уряд вирішив передати повноваження у сфері безпеки харчових продуктів від Держсанепідслужби іншим службам, а сама Держсанепідслужба від цих повноважень відмовилася. А як можна було, за тими критеріями, за якими оцінюється ступінь ризику для санепідблагополуччя населення від впровадження господарської діяльності (затверджені постановою Кабміну № 869 від 19.09 2012), визначити не фактичний ризик, а кількість народонаселення? Наприклад, питна вода повинна бути безпечною для кожної людини, це аксіома. Ні, вважає Кабмін, питна вода повинна бути безпечною лише для мешканців населених пунктів, де проживає не менше 100 тисяч осіб, напівбезпечною — де не менше 20 тисяч мешканців, а в інших населених пунктах — пий будь-яку воду, це незначний ризик.

Але ж, приміром, у Запорізькій області з 500 господарських питних водопроводів 492 працюють для райцентрів, сіл, малих міст і селищ і лише 8 — для населених пунктів від 20 тисяч мешканців. Тож хочу, щоб усі зрозуміли — відбувається не просто ліквідація Держсанепідслужби як наглядової системи (її закладів, штатів тощо), а й знищення «святая святих» — профілактичного напряму в охороні здоров’я. А це вже трагедія. Нещасна країна, яка дозволяє з собою таке витворяти!

Володимир Загородній,
Голова Української Федерації роботодавців охорони здоров’я:

Керівники закладів охорони здоров’я, як і їх підлеглі, нині перебувають в одному хиткому човнику. З одного боку, головний лікар відчуває адміністративний тиск і як керівник зобов’язаний виконувати накази, з іншого боку, він не може цьому протистояти, бо, як і наймані працівники, розуміє, що в такий спосіб може втратити роботу.

Тож коли сьогодні послухаєш окремих керівників — з реформами у них все як по маслу. А для декого вершина мрій, що для лікарні закупили автомобіль чи якесь обладнання. Це, звичайно, добре. Але причому тут реформи? Реформування — це передусім зміна функцій в системі кожного суб’єкта. А чи змінилися функції лікаря, якого просто «обізвали» сімейним? Теж саме стосується і реформування санепідслужби. Спочатку потрібно було визначити її функції в нинішніх умовах, потім сформувати під цю функцію структуру, а під структуру — штати, а не навпаки. Тоді було б усім зрозуміло — для чого ця реформа. А так ми чітко бачимо лише одну «перспективу»— ліквідація санепідслужби може становити загрозу безпеці країни. До того ж, стаємо свідками прямого порушення чинного законодавства — закону про санепідблагополуччя поки що ніхто не відміняв і не змінював.

Так само ми ініціюємо проведення парламентських слухань в новому скликанні ВР, щоб в цілому оцінити, що потрібно реформувати в охороні здоров’я країни, які ресурси на це потрібно задіяти і, зрештою, якого результату ми очікуємо від реформ, враховуючи їх ризики. Реформи потрібні, але лише за 3-х обов’язкових умов — роздержавлення, децентралізації, автономізації суб’єктів національної системи охорони здоров’я. Одразу зазначу, що роздержавлення — це не приватизація, а відхід від надмірного адміністрування, щоб на місцях керувалися не тими чи іншими наказами, а нормами чинного законодавства, в інтересах найманих працівників, роботодавців і пересічних громадян.