Нещодавно на Рівненщині презентували Всеукраїнський проект «Зупинити епідемію серцево-судинних катастроф». Задля цього в область приїздив головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Хірургія серця і магістральних судин у дорослих», доктор медичних наук Костянтин Руденко, а також фахівці профільних інститутів. Натомість місцеві медики сприйняли ідею без ентузіазму і використали презентацію, аби озвучити кричущі проблеми галузі.
Валерій Орешко, головний позаштатний кардіохірург Рівненського обласного управління охорони здоров’я
Лариса Верещук, головний позаштатний кардіолог Рівненського обласного управління охорони здоров’яКардіологія — та галузь медицини, яка не може існувати без фінансування. Наші пацієнти дуже потребують підтримки держави, і зовсім нечесно з її боку ставити хворих перед таким важким вибором: продати власний будинок, аби оплатити лікування, чи померти…
Олег Гикавчук, заступник головного лікаря Рівненського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастрофАби поліпшити показники роботи кардіологічної служби, треба насамперед подумати про якість діагностики, надання екстреної медичної допомоги і вчасну госпіталізацію хворих. Тому в МОЗ потрібно запитати про повноцінне оснащення всіх бригад швидкої медичної допомоги згідно з прийнятим єдиним стандартом — адже донині 40% наших санітарних автомобілів йому не відповідають. Вже 3 роки поспіль ми просимо Міністерство, яке виділяє субвенції на придбання лікарських засобів, дати дозвіл на закупівлю вкрай необхідного обладнання. Безрезультатно. А нам же потрібно оновлювати електрокардіографи, дефібрилятори, без яких неможливо надати адекватну медичну допомогу хворому. До слова, чи не половина наших кардіографів працюють ще з 1972-го, 1985 років: уявіть собі, в якому стані знаходиться апаратура! Повірте, вони вже можуть «написати» інфаркт будь-якому хворому. За кордоном обладнання, котре працювало протягом
5 років, заборонено застосовувати, бо вважається, що воно вже використало свій ресурс. У нас же апаратура працює 25 і більше років.
До того ж медичне обладнання має властивість періодично виходити з ладу. Тож логічно було б мати не тільки по одному його комплекту для кожної виїзної бригади, а й кілька апаратів на заміну, щоб на час їх ремонту медики не вирушали на виклик із порожніми руками, як це відбувається зараз. І про яку якість діагностики серцевих захворювань можна говорити за таких умов?
До речі, 60% бригад екстреної медичної допомоги у нашій області — фельдшерські. І скільки б не підвищували рівень знань кардіологи й сімейні лікарі, на виклик до хворого першими приїздять саме фельдшери. Між іншим, кілька років тому МОЗ постановило взагалі скоротити спеціалізовані бригади екстреної медичної допомоги (ЕМД). Ми на це не пішли і зберегли 3 кардіореанімаційні бригади та бригаду інтенсивної терапії. Завдяки цьому місто Рівне і прилеглі до обласного центру райони забезпечені кваліфікованим медичним персоналом, який може доставити хворого в кардіоцентр і надати йому допомогу в повному обсязі. Але ж в інших районах таких бригад немає, більше того, у переважній більшості там на швидкій працюють фельдшери. Тому створення лікарських бригад — необхідність, яка потребує уваги посадовців.
Так, МОЗ виношує ідею розвитку телемедицини. Добре, але тоді, крім забезпечення швидких медичним обладнанням, нам потрібно ще й спеціальне оснащення для дистанційного зв’язку з кардіологічним центром, щоб фельдшер міг у будь-який час і будь-де отримати консультацію щодо обстеження та надання медичної допомоги пацієнту. Дуже сумніваюся, що ця проблема швидко вирішиться, а тим часом люди хворіти не припиняють.
Через неналежне оснащення медичною апаратурою і лікарськими кадрами бригади ЕМД на догоспітальному етапі не можуть як слід проводити і тромболітичну терапію. Для Рівненщини по субвенції було закуплено «Металізе®» з розрахунку 1 доза на 10 тис. населення. Ці препарати ми розподілили між усіма районами, але й тут є проблема з їх використанням у повному обсязі. Адже, щоб провести тромболізис, швидка має бути забезпечена обладнанням і хоча б двома фахівцями. До речі, за законом у кожній бригаді повинні знаходитися 2 фельдшери, але наразі цього немає.
Питання з транспортуванням інфарктних хворих до кардіоцентрів, обидва з яких у нас діють тільки в Рівному, теж стоїть доволі гостро. Так, якщо хворий мешкає у 30-50-кілометровій зоні від обласного центру, бригада ЕМД оперативно госпіталізує його. Проте з пацієнтами, які живуть у віддалених районах, ситуація набагато гірша. Тут свою роль відіграють і пізнє звертання громадян, і затримка з постановкою діагнозу, і неспроможність неукомплектованої належно фельдшерської бригади транспортувати шокового хворого на відстань 100 км і більше. Наприклад, із Зарічного, звідки до Рівного 180 км, без тромболізису хворий не доїде. Тож вихід тут один: або укомплектовувати фельдшерські бригади реаніматологами і кардіологами, які можуть надати хворим лікарську допомогу, або піднімати питання про створення міжрайонних кардіоцентрів у Дубно і Сарнах, щоб зменшити відстань доїзду до 50 км. В іншому випадку показники летальності інфарктників тільки збільшуватимуться.
Як видно, всі проблеми тісно переплетені між собою і вирішувати їх потрібно в комплексі, кардинально змінюючи всю систему надання кардіологічної допомоги хворим. Тільки тоді намітяться позитивні зрушення. На жаль, на місцевому рівні ці завдання ми вирішити не можемо. Тому сподіваємося, що МОЗ нарешті нас почує і піде назустріч.
Дана РОМАНЮК, власкор «ВЗ», м. Рівне
