Минулого року американська клініка «Мейо» оприлюднила власну статистику помилок, яких припустилися хірурги протягом п’яти років. Виявилося, що серйозні порушення, з розряду «ніколи не трапляються», мали місце… 69 разів. Операцію не на тому боці тіла чи не на тій ділянці виконали 22 рази. П’ять лікарів неправильно встановили імплантат, 18 разів хірурги «забули» в порожнині тіла пацієнта сторонній предмет. В Україні на подібну роботу над помилками досі не наважилися. Крім того, більшість лікарів відмовляються відкрито коментувати цю тему. Але «ВЗ» знайшла тих, для кого безпека пацієна важливіша за власні амбіції.
Замовчування проблеми не означає, що її не існує!
Олег БОБРОВ, хірург, академік Української академії наук, доктор медичних наук, професорПри ознайомленні з даними медичної статистики та звітами про несприятливі випадки і наслідки спілкування пацієнта з медиками тих країн, де вони ведуться, виявляється, що система охорони здоров’я не настільки безпечна для людини, як вважається. Різноманітні ускладнення є однією з основних причин смерті хворих. Досвід свідчить, що типові (стандартні) ситуації й ускладнення виникають і з непереборною завзятістю тиражуються повсюдно протягом багатьох десятиліть! Але, незважаючи на стереотипи, більшості смертельних помилок припускалися не хірурги, як багато хто думає, а анестезіологи і… терапевти. Найчастіше медики неправильно забезпечували штучне дихання в палаті інтенсивної терапії й під час операції або помилялися, призначаючи ліки.
Згідно з даними, наведеними в широко відомому Гарвардському дослідженні, в умовах стаціонару шкоду здоров’ю завдано 4% пацієнтів. У 70% з них відзначено короткострокове погіршення стану здоров’я, а в 14% подібний інцидент призвів до летального наслідку.
Класичним дослідженням проблеми виникнення небажаних подій у сучасній медицині стала доповідь Комісії по контролю за якістю медичної допомоги Інституту медицини США (1999). Доповідачі не обмежилися статистичними викладками поширеності небажаних явищ у системі охорони здоров’я, а розробили комплексну програму щодо поліпшення ситуації й оголосили про намір спільними зусиллями зменшити кількість несприятливих інцидентів на 50% протягом найближчих п’яти років. У доповіді вперше оприлюднені приголомшливі дані про смертність пацієнтів в американських стаціонарах унаслідок лікарських помилок — від 44 до 98 тис. щорічно. Це перевищує кількість смертельних випадків від травмування в автомобільних аваріях, від раку молочної залози чи СНІДу. Уже наступного дня стаття «Медичні помилки — на восьмому місці в списку вбивць» стала головною темою номера газети USA Today. Вона викликала широкий суспільний резонанс і привернула увагу органів державного управління. Сьогодні в США вважають, що в кожній третій родині є постраждалі від контакту з медиками. За деякими оцінками, це навіть занижені дані, оскільки значна частина наслідків лікарських втручань залишається невідомою пацієнтам.
Подібне становище і в інших розвинених країнах. Так, у Франції близько 10% усіх госпіталізованих становлять хворі з побічними реакціями на лікарські препарати. В Австралії показник поширеності небажаних подій серед пацієнтів стаціонарів перебуває на рівні 16,6%. В Італії через неправильно встановлений діагноз, неадекватне лікування та незадовільну організацію медичної допомоги щороку вмирають від 14 до 50 тис. хворих. Аналіз статистичної інформації зі стаціонарів Канади та Нової Зеландії також свідчить про досить високу поширеність небажаних результатів лікування — 10% від загальної кількості. Робоча група з нагляду за якістю стаціонарної медичної допомоги організації «Лікарні для Європи» встановила, що в 2000 р. кожен десятий пацієнт європейських лікарень зазнав небажаних ефектів лікування.
На превеликий жаль, офіційної статистики зі згаданої проблеми в Україні немає, і найближчим часом вона навряд чи з’явиться. Передусім тому, що законодавча й виконавча влада зайняті чим завгодно, окрім охорони здоров’я. Велике значення має й те, що і перевіряючі органи, і ті, кого перевіряють, є частинами однієї структури. Таким чином, у з’ясуванні реальної ситуації ніхто не зацікавлений. Хоча, проводячи прості аналогії з розвиненими країнами та враховуючи плачевний стан вітчизняної медицини, можна уявити, наскільки жахливими будуть ці цифри.
У нас немає можливостей для документування й аналізу накопиченого сумного досвіду, не розроблена методологія виявлення та оцінки небажаних наслідків лікування, відсутні схеми збирання інформації про такі події. У першу чергу це пов’язано із супротивом щодо розголошення конфіденційних даних, страхом медиків перед притягненням до професійної та кримінальної відповідальності. Проте пора, нарешті, зрозуміти: замовчування проблеми не означає, що її не існує!
Коли ми говоримо про проблему небажаних наслідків контакту хворих і медиків, головне — не забувати, чого ми хочемо досягти. По суті, не так і важливо, чи сяде лікар у в’язницю, адже здоров’ю пацієнта вже завдано непоправної шкоди. Звичайно, страх перед кримінальною відповідальністю може змусити лікарів бути уважнішими й акуратнішими. Але, з іншого боку, може і геть відбити в людей бажання займатися медициною. А хто ж тоді лікуватиме? Практично одностайно експерти з медичного права вважають: засудження лікарів не зможе змінити ситуацію на краще. Отже, набагато важливіше встановити причини лікарських помилок й унеможливити виникнення подібних інцидентів та їх наслідків у процесі лікування.
Саме таким шляхом йдуть у багатьох країнах. У США на федеральному рівні створено Центр підвищення якості медичної допомоги та безпеки пацієнтів. Розроблені індикатори якості надання медичної допомоги, на підставі яких проведено акредитацію лікувальних установ і створено програми контролю якості лікування. Переломним моментом у зміні ставлення медиків США до проблеми безпеки пацієнта стало прийняття в 2005 р. федерального закону The Patient Safety and Quality Improvement Act, спрямованого на підвищення якості медичної допомоги та створення системи аналізу причин виникнення несприятливих результатів (root cause analysis). Останнє передбачає добровільну звітність про випадки заподіяння шкоди здоров’ю пацієнтів. Важливо те, що закон забороняє керівникам закладів охорони здоров’я та акредитаційної комісії застосовувати жодні санкції до працівників, котрі зізналися в помилці, якщо тільки ці дії не підпадають під юрисдикцію кримінального законодавства. У результаті проблему було виведено з тіні.
Національним агентством з безпеки пацієнтів Великої Британії підготовлено видання «Медична помилка: як її уникнути, коли все йде не так, як потрібно, і що робити, коли вона відбувається». У ньому відомі лікарі розповіли про клінічні помилки, яких вони колись припустилися у своїй практичній роботі. Досвід багатьох успішних лікарів доводить: помилитися може кожен, навіть кваліфікований і досвідчений фахівець, а скоєна помилка не є доказом некомпетентності. По суті, сьогодні на Заході відроджуються традиції, закладені кращими представниками вітчизняної медицини. Згадаймо заповіт Миколи Пирогова: «…Ніколи не приховувати від слухачів своїх власних помилок».
Сьогодні одним з показників елітності клініки є відеозапис операцій. Коли контролюючі органи встановили, що лікарі не порушували стандартів, не вносили серйозних змін у техніку проведення операції, вони можуть прийняти об’єктивне рішення навіть у разі виникнення тяжких ускладнень. Отже, закордонний хірург оцінює відеореєстратор як невід’ємну частину обладнання, наших же медиків така перспектива тільки лякає. Близько 10 років тому ми з винахідником Михайлом Загоровським розробили програмно-апаратний комплекс для моніторингу медичних маніпуляцій «ЕКОНТ-монітор», який так і не визнали в нашій країні. Цей унікальний «чорний ящик» здатний реєструвати навіть наявність алкоголю в організмі хірурга! Крім того, здійснює відео- і аудіозапис самої операції та зберігає інформацію про життєві параметри пацієнта. До апарату можна підключити додаткові пристрої, наприклад, для вимірювання температури тіла або рівня глюкози в крові, а також для встановлення наявності в повітрі, яке видихає хворий, кетонових тіл, що свідчить про гіперглікемічну кому. Процес моніторингу починається з моменту анестезіологічної підготовки пацієнта і триває до повного завершення оперативного втручання. Щоб виготовити «чорний ящик» для операцій, ми виклали 0,5 млн грн з власної кишені — держава не виділила жодної копійки. Для встановлення такого обладнання в українських лікарнях треба всього 50 тис. грн. Але подібний спосіб нагляду медичні установи категорично не сприймають. Мабуть, нашим медикам є що приховувати…
В українській травматології не прийняті протоколи лікування
Василь Шмагой, хірург-травматолог, ординатор травматологічного відділення Броварської центральної районної лікарніКонструктив у наведенні порядку в цьому питанні, на мою думку, має починатися з пошуку господаря, адже медицина в Україні здебільшого — нічия! Далі потрібно ставити чіткі завдання, розглядати причини помилок і наслідки, до яких вони призвели. Інакше не зрозуміло, кому в медицині гірше від лікарських помилок? Лікування у нас «безкоштовне», значить економічно ніхто не програє. Інша справа за кордоном, де за такі «ляпи» лікаря не тільки покарають фінансово, а й позбавлять ліцензії. Але й там бувають курйози: років 15 тому наш колега виїхав до США, підтвердив диплом і почав працювати. Якось до нього потрапила пацієнтка, котру неадекватно пролікували до цього. Наш, відповідно, розібрався в ситуації, пояснив усе жінці, призначив лікування. Вона одужала, а потім подала в суд на першого лікаря. На лікарську комісію штату викликали обох фахівців. Рішення колегії було таким: першого лікаря довчити на курсах, а другого — позбавити права на лікарську діяльність на кілька років…
Важливим фактором розвитку медицини є саме помилки
Сергій Бакшеєв, акушер-гінеколог Київського міського пологового будинку №3 Одним із важливих факторів розвитку медицини є саме помилки: їх висвітлення й обговорення. Особливо важливо аналізувати помилки та ускладнення, які призводять до материнської смертності. На жаль, з 80-х років минулого століття розбори материнської смертності в Україні стали поступово набувати рис покарання лікаря, а не аналізу причин. Саме тому лікарі в разі скоєння помилок стали переписувати медичну документацію, зазначати недостовірні факти, перекладати провину і відповідальність на інших фахівців (наприклад, недообстеження вагітної лікарем жіночої консультації) або вказувати чинники, що неминуче призводять до смерті пацієнтки незалежно від зусиль чергової бригади (емболія навколоплідними водами).
Серед акушерів ходить легенда про те, як професор О. Т. Михайленко (до речі, один із фундаторів українського акушерства), вражений цинічністю переписування історії хвороби, у перерві між засіданнями із розборів материнської смертності під час короткого перекуру сказав: «Ну ось, хлопці, відтепер розбір материнської смертності на Україні — це поховання істини».
Проте у світовій практиці аналіз материнської смертності є важливим чинником боротьби з нею. Проривом у цьому напрямку на теренах колишнього СРСР стали публічні інтернет-обговорення та відеопублікації розборів, які систематично, з 2012 р., проводилися під патронатом професора Віктора Євсейовича Радзинського. Ці заходи давали змогу визначити справжні причини материнських смертей: від бактеріальних штамів, які складно діагностуються та призводять до летального сепсису, до порушення логістики доправлення пацієнтки в стаціонар і несвоєчасну госпіталізацію. З початком військових дій між Росією та Україною зазначений сервіс для українських лікарів недоступний.
Тим не менше, у нашій країні впроваджені досить цікаві європейські стратегії щодо запобігання ускладненням хірургічної діяльності в акушерстві та гінекології. Вони відмінно працюють і спрямовані на набуття досвіду та хірургічних навичок. Мова йде про симуляційні центри, де лікарі можуть оволодіти необхідними навичками на спеціальних симуляторах і тренажерах. Крім того, в Україні розвиваються центри хірургічних інновацій: тут лікарі можуть оперувати на тваринах, відпрацьовуючи важливі етапи втручання. Наприклад, існує методика, за якою операційна бригада ендоскопістів відточує елементи взаємодії та швидкість реакцій (наприклад, у разі травми великої судини) на свині. Це сприяє набуттю хірургічного досвіду й уникненню фатальних помилок у майбутньому.
Підготувала Тетяна Приходько, «ВЗ»
