Забезпечення ліками й організація евакуації поранених і хворих військовослужбовців були головними медичними проблемами перших місяців проведення АТО. Чи відбулися позитивні зміни протягом останнього часу?
Армія зробила крок уперед
Юрій ТЯСКО, майор медичної служби, офіцер відділення медичного постачання Чернігівського військового госпіталю (військової частини А3120)До моїх обов’язків входили не тільки забезпечення сектора медикаментами, а й організація евакуації поранених і контроль за санітарним станом підрозділів. За час служби об’їхав усі частини, побував в усіх точках та опорних пунктах сектора. Тож з упевненістю можу сказати: за два роки наша армія зробила справжній ривок. Це стосується і забезпечення зброєю, і постачання медикаментів, й організації побуту та надання медичної допомоги. Звичайно, ще є недоліки, адже те, що руйнувалося 20 років, неможливо відновити за два, але зроблено дуже багато, і ми вже не стикалися з тими проблемами в постачанні медикаментів або евакуації поранених, які виникали на початку військових дій на Сході країни.
Перебоїв із постачанням медикаментів не було
Усі лікарські препарати з переліку, затвердженого Міністерством оборони, надходили до нас без затримки. Антибіотики, розчини для внутрішньовенних інфузій, знеболювальні засоби, перев’язувальний і шовний матеріал, катетери, шприці, крапельниці — усе це привозилося вчасно та в необхідній кількості. Та й сам перелік ліків суттєво розширився: у нього нині входить майже втричі більше препаратів, ніж у мирний час. Не можу назвати його ідеальним і погоджуюся з лікарями, що перелік слід доповнити імпортними засобами, які не мають вітчизняних аналогів. Але в цілому начмеди частин не скаржилися на відсутність тих чи інших препаратів.
Хочу зазначити: іноді наші лікарі відмовлялися від вітчизняних ліків, котрі постачалися з військових складів, а замовляли волонтерам препарати, якими вони звикли користуватися у своїх лікарнях, або ж привозили їх запас із собою. З одного боку, добре, що медики так відповідально ставляться до своїх обов’язків, а з іншого — перевіряєш запас ліків у такого хазяйновитого лікаря, а половина їх уже прострочені. Навіщо було стільки везти?
Аптечка
Багато чув від волонтерів, що наша індивідуальна аптечка — недосконала, зокрема там не вистачає засобів, необхідних для надання першої медичної допомоги. Тому вони змушені були купувати так звані натівські аптечки й передавати їх військовим. Дійсно, на перших порах наші військовослужбовці користувалися індивідуальними пакетами часів СРСР, але зараз постачаються аптечки нового зразка з доволі широким спектром медикаментів, що не поступаються закордонним аналогам. До них крім асептичної пов’язки та знеболювальних (що були в складі індивідуального пакету) також входять кровоспинні засоби, антибіотики тощо, навіть є голка для пневмотораксу.
Проте для вмілого використання такого набору потрібно мати базові знання з медицини, тож прийомам надання першої допомоги собі та своїм побратимам бійців навчають і військові медики, і волонтери. У нашому секторі працювали волонтери «Червоного Хреста», «Медичного корпусу», «Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова» та інших благодійних організацій, котрі зініціювали курси для бійців й показували, як користуватися аптечкою, спиняти кровотечу, вводити знеболювальні тощо.
Я спілкувався з багатьма військовослужбовцями з різних частин: усі вони були навчені надавати першу медичну допомогу. Але з практики, у тому числі власної (адже доводилося працювати в різних умовах — польових, бойових, побутових), знаю, що найважливішими в аптечці є джгут, перев’язувальні матеріали, кровоспинні та знеболювальні засоби і ніж або ножиці.
Опорні пункти не позбавлені медичної допомоги
Сказати, що в секторі «С» під час мого перебування там виникали особливі складнощі з медичним обслуговуванням військових, не можу. Усі частини мали лікарів, у кожній роті працював фельдшер, у кожному взводі — санінструктор. До того ж, у кожній частині діяв медпункт, який мав спеціальний транспорт (УАЗ, «Газель» або ж реанімобіль), котрий за потреби міг доїхати до віддалених опорних пунктів. Тож була можливість доправити постраждалого до польового госпіталю.
Варто зазначити, що ми мали достатньо реанімобілів, крім того, у секторі діяв реанімаційний операційний автобус благодійної організації «Медичний корпус». На його базі в польових умовах можна виконувати оперативні втручання і навіть під час руху проводити мінімальні маніпуляції для підтримання життєдіяльності важкопораненого.
Оснащення польового госпіталю
Дуже багато для оснащення польового госпіталю зробили волонтери, деяким устаткуванням забезпечив наш медичний департамент. Але госпіталь, котрий розташований за 20 кілометрів від лінії розмежування, не може бути укомплектований таким самим обладнанням, як стаціонарний, — це даремно витрачені гроші. Там мають бути операційна, реанімаційна, перев’язувальна, діагностичне обладнання — тобто все необхідне для надання першої та лікарської допомоги. Потім, залежно від стану, потерпілого евакуюють реанімобілем або вертольотом до великого госпіталю. У нас була налагоджена тісна співпраця з санавіацією, тож, якщо дозволяла погода, у будь-який час доби за потреби ми відправляли поранених до лікарень. Іноді вертольоти літали навіть двічі-тричі на добу.
Дуже добре в нашому секторі діяла стоматологічна служба: одночасно працювали два пересувні стоматологічні кабінети (волонтерський і військовий). Курсуючи між частинами, стоматологи надавали якісну допомогу військовослужбовцям.
Головний ворог тилових частин — алкоголізм
На фронті — зовсім інше відчуття реальності. Людина не завжди знає, що на неї чекає через хвилину, відірвана від цивілізації, навіть мобільним телефоном має користуватися дуже обережно. Крім того, впливають на психіку замкнутий простір і постійний стрес. Не всі витримують таке психологічне навантаження та починають зловживати алкоголем. Особливо поширене пияцтво в тилових частинах. Іноді це призводить до страшних наслідків: жахливо, коли від рук військовослужбовців у стані алкогольного сп’яніння гинуть або ж отримують тяжкі поранення інші солдати. На жаль, це непоодинокі випадки. Й удвоє страшніше, коли алкоголем зловживають військові медики. У нас були мобілізовані лікарі, які не змогли усвідомити, що вони перебувають на війні, приходили в шок від поранень і заглядали в чарку, намагаючись у такий спосіб зняти стрес. Звичайно, в умовах бойових дій подібні люди — це зайвий вантаж для підрозділу, тож командир намагається позбутися такого підлеглого: його або переводять до базового госпіталю поза зоною АТО, або взагалі демобілізують.
Усі мають бути професіоналами
Кадрових військових медиків відчутно не вистачало. Такі лікарі суттєво відрізняються від мобілізованих, адже розуміють, як організоване медичне обслуговування у війську, знають, як поводитися в умовах воєнного часу. І хоча є дуже багато прикладів, коли цивільні медики показали себе в зоні АТО з найкращого боку, але я — за професійну армію й професійних військових медиків.
Записала Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів
