Чому саме сімейна медицина?
Уже в 12 років я зрозумів, що хочу займатися медициною. Відтоді поглиблено вивчав предмети, які були необхідні для вступу в медичний університет. Коли став студентом, то хотів знати все. Тому й вирішив обрати фах сімейного лікаря, бо саме ця спеціалізація дає змогу надавати допомогу людям із різноплановими захворюваннями. Особливу цінність сімейної медицини помітив в АТО. У польових умовах нікого не цікавить, кардіолог ти чи офтальмолог. Людина просто знає, що ти — лікар, і приходить до тебе по допомогу.
Крім того, широкий профіль сімейного лікаря дає змогу розвиватися в усіх напрямках. Маючи велике бажання і доклавши певних зусиль, можна стати і неврологом, й кардіологом. При цьому не обов’язково полишати роботу сімейним лікарем.
Головна професійна мета і як її досягти?
Моя головна професійна мета — надавати якісну допомогу всім моїм пацієнтам. А оскільки на цьому шляху виникають певні перешкоди, то щоб її досягти, я визначив проміжні цілі:
- створити такі умови, щоб пацієнтам було зручно й комфортно звертатися до мене по медичну допомогу;
- максимально боротися з проявами корупції в медицині;
- досконало опанувати роботу з медичними інформаційними системами;
- сприяти створенню середовища для лікарів, у якому можна було б просто й ефективно обмінюватися досвідом і консультуватися з приводу складних клінічних випадків;
- займатися безперервним саморозвитком і самоосвітою.
Найбільший ваш професійний успіх?
Можу назвати багато випадків, зокрема надання медичної допомоги воїнам в зоні АТО. Одного разу евакуював з позицій 36-річного чоловіка, у якого від фізичного перенавантаження після практично безперервного тридобового бою стався інфаркт міокарда. Іншим разом надавав допомогу пораненому в голову — куля пробила черепну коробку. Евакуював поблизу Донецького аеропорту. Коли ми його переносили, потрапили під обстріл, і боєць отримав додаткову травму вибуховою хвилею. Але нам все ж вдалося його врятувати.
Щодо мирної роботи, то пишаюся великою кількістю правильно і вчасно діагностованих пневмоній, інфарктів міокарда тощо. Якось за один день прийняв 56 пацієнтів. Кожен із цих випадків — особливий. Але найбільший мій професійний успіх — це працювати сімейним лікарем у сучасних умовах і допомагати впроваджувати медичну реформу.
Пацієнт для вас — це…
…передусім, друг. Люди звертаються до мене по допомогу, і я хочу зробити їх життя хоч трішечки кращим.
Що найскладніше в роботі сімейного лікаря?
На мою думку, найскладніше — не вигоріти в професійному плані. Сімейні лікарі, як ніхто, схильні до цього. Здебільшого через постійний потік пацієнтів. Фактично, лікар не відпочиває ніколи. Будь-коли може пролунати дзвінок від пацієнта, у якого виникла важлива або ж, навпаки, дріб’язкова проблема. Лікар — не робот і часто негаразди пацієнта пропускає через себе. Коли їх щодень більшає, людина просто психічно й емоційно виснажується.
Донедавна ще й статистика відбивала будь-яке бажання працювати в медицині. Доволі неприємно, коли те, що ти напишеш, стає набагато важливішим за те, що зробиш. Ми — лікарі — торували складний шлях до професії, щоб допомагати людям, а не писати гарні звіти. На щастя, реформа починає поступово змінювати ситуацію на краще.
Крім того, на стан лікарів негативно впливає й людська нетерпимість. Люди останнім часом дуже невдоволені багатьма факторами, можливо, через війну. Постійна загроза широкомасштабного вторгнення та фінансове навантаження від цього разом з особистими проблемами роблять людей злими. І саме з негативними емоціями та хворобами вони приходять до лікаря, і в його кабінеті намагаються залишити й те, й інше.
Тому я впевнений, що до штату кожного лікувального закладу необхідно ввести посаду психолога. Адже наразі цю функцію виконують лікарі, замість того щоб зцілювати від власне фізичних недугів або займатися професійним розвитком. Якщо людина викликає швидку допомогу, бо не може примусити себе регулярно приймати ліки від підвищеного тиску, її необхідно направити на консультацію до психолога. Коли пацієнту здається, що лікар встановив йому неправильний діагноз, і він звертається ще до 2-3 фахівців для підтвердження, але при цьому не хоче змінювати свого сімейного лікаря — це не медична проблема, а страх і невпевненість, тобто сфера компетенції психолога. Якщо людина відмовляється регулярно обстежуватися, то вона не цінує свого життя і здоров’я, і це теж робота для психолога. Пацієнтам, котрі по два тижні кашляють і не звертаються по допомогу, а потім о другій ночі в суботу телефонують лікарю, бо не знають, що робити, теж необхідно пояснити, що живуть вони у суспільстві, де варто цінувати кожного.
Консультації психологів потребують і лікарі після конфліктів, після втрат пацієнтів, у разі професійного вигорання. Я розумію, що є проблеми з фінансуванням, та все ж психологічна допомога не менш важлива, ніж медична.
