Спокій у боротьбі з аптечною наркоманію українцям тільки сниться. Бо невичерпна фантазія любителів наркотичного «кайфу», помножена на бездіяльність рідних чиновників, зводить будь-які зусилля в цій боротьбі нанівець. Трамадолові війни змінюються кодеїновими, але кількість їх жертв не зменшується. До благань згорьованих матерів додаються активні протести громадських організацій, але небажання чиновників поставити надійний заслін аптечній наркоманії як такій залишається непохитною твердинею.
Її міцно зцементовують інтереси виробників препаратів, що офіційно не є наркотичними, але стають такими в «умілих» руках. Смерть — ціна даного бізнесу і такої «свободи» продажу ліків, обіг яких повинен суворо контролюватися.
Та державне всевидяще око лише імітує контроль чи вдає, що дрімає, час від часу погрожуючи навести лад у цій царині. Та оскільки ці погрози схожі на струс повітря, то й «Васька-шельма», як у байці Крилова, «слухає та їсть». Тож мораль цієї байки і досі залишається актуальною: «Промов дарма не витрачати, де владу слід застосувати».
Вимоги громади — сигнал для влади
«ВЗ» вже неодноразово писала про те, як лікарі, громадські діячі, деякі представники органів влади наполягають на тому, щоб кодеїновмісні препарати були включені до переліку ліків, що підлягають предметно-кількісному обліку. Свої заклики вони аргументували переконливими доказами того, якої шкоди (при не такій уже й незамінній користі у якості «основного призначення») можуть завдавати ці препарати, коли потрапляють до рук підлітків — для них це спокуса спробувати «бабусині ліки» для отримання дивних відчуттів за порадою ровесників і всюдисущого Інтернету, який «відгукується» на назву будь-якого кодеїновмісного препарату щедрими рецептами приготування «крокодила» та інших «звірячо-наркотичних» засобів. Той, хто вже спробував такі рецепти бодай 1-2 рази, швидко потрапляє в залежність від них. Досвідчені «друзі» кодеїновмісних препаратів досягають фіналу своїх мук дуже швидко — ці ліки у «кайфових» дозах і в суміші з іншими інгредієнтами швидко «припиняють» не лише кашель, а й дихання. І доки по смерть ходити далі, ніж за ріг вулиці (в аптеку), не треба, потік аптечних наркоманів у нашій країні не припинятиметься. Здавалося б, зрозуміти це не важко. Так само, як і запровадити найсуворіший контроль за відпуском таких ліків — той, кому вони потрібні, їх і отримає за «суворим» рецептом. Однак до 2012 року кодеїновмісні препарати в українських аптеках взагалі продавали без рецепта — кому в роздріб, а кому й оптом, адже клієнт завжди правий, навіть якщо «лікується» не за інструкцією до препарату чи не за приписом лікаря. У 2012 році під тиском небайдужих Міністерство охорони здоров’я таки «помітило» проблему і насилу (після обговорень і дискусій — виявляється, були й такі, що проти!) запровадило рецептурний відпуск згаданих ліків. Кому від того полегшало — невідомо, принаймні обсяги продажів кодеїновмісних препаратів в Україні зменшилися тільки після прийняття відповідного рішення, а потім усе повернулося на круги своя.
Історія вільного доступу до ліків, що легко перетворюються на наркотики, продовжується — так вважають і активісти громадських організацій, які 31 березня цього року пікетували Міністерство охорони здоров’я з вимогою не відмахуватися від цієї проблеми і поставити у її вирішенні остаточну крапку. Активісти відобразили свої вимоги у листі, який передали міністру охорони здоров’я Олегу Мусію.
Основний зміст вимог озвучив Олександр Гробачевський, громадський активіст: «Ми не наполягаємо на тому, що кодеїновмісні препарати потрібно заборонити. Але вимагаємо жорсткішого їх контролю, тому що при такій доступності під загрозою опиняються зовсім молоді люди, котрі, найчастіше, навіть не усвідомлюють, до яких страшних наслідків може призвести їхня «цікавість» (бо, переважно, саме з цікавості вони пробують наркотик вперше). Отже, під загрозою опиняється та частина нації, яка, по суті, і є гарантом її існування». Міністерство охорони здоров’я пообіцяло мітингувальникам надати відповідь на їхні вимоги і чітко окреслити свою позицію щодо доцільності впровадження предметно-кількісного обліку кодеїновмісних препаратів.
Однак відповідь виявилася не настільки вичерпною і конструктивною, як того очікували активісти.
Звідки протиріччя?
Що зробило МОЗ для вирішення проблеми? Як свідчить відповідь відомства, надіслана на адресу Союзу споживачів медичних послуг, лікарських засобів та виробів медичного призначення, МОЗ «розглянуло звернення», «надало доручення своїм структурним підрозділам… посилити контроль за дотриманням правил виписування рецептів», а Держлікслужбі — посилити контроль за дотриманням порядку відпуску цих ліків в аптеках. Але, за логікою, такий контроль і раніше був їхнім обов’язком. Тож або вони його не виконували (з чого мають слідувати оргвисновки), або це мало допомагало (тож треба думати, що робити далі). Принаймні, Держлікслужба повідомила МОЗ, що в межах відведених їй повноважень вона не може виконати такі доручення (щодо посилення контролю). Також у відповіді МОЗ зазначається, що було проведено чергову нараду (з широким представництвом — ДП «ДЕЦ МОЗ України», ДУ «Український медичний та моніторинговий центр з алкоголю та наркотиків МОЗ України», УНДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, аптечні мережі КП «Фармація», ДАК «Ліки України», ВГО «Аптечна професійна асоціація України», ВГО «Фармацевтична Асоціація «ФАРМУКРАЇНА», Всеукраїнська Рада захисту прав та безпеки пацієнтів). Її учасники дійшли висновку, що не такий страшний чорт, як його малюють, оскільки відсутні «статистичні дані від органів, що здійснюють моніторинг за ситуацією у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів, щодо фактів масових зловживань або масового немедичного використання кодеїновмісних комбінованих лікарських засобів».
Втім джерела в «органах, що здійснюють моніторинг» стверджують: кодеїновмісні препарати не є тими наркотиками, з якими покликані боротися їхні відомства, і міліція не може відловлювати осіб, які десь за рогом ховають у кишені таблетки від кашлю навіть у великих кількостях. Тож, мабуть, даремно чекати такої статистики ще довго… Натомість учасники згаданої наради побачили іншу небезпеку — офіційною мовою це звучить так: «Ризик зловживань кодеїновмісних препаратів набагато менший, ніж ризик зменшення доступу пацієнтів до таких засобів». Сперечатися з професіоналами — невдячна справа. А запитати можна. В чому особлива цінність таких препаратів? Вони життєво необхідні? Невже важливіші за нарковмісні знеболювальні препарати, які застосовуються для лікування тяжких онкохворих? Бо чомусь останніх не зустрінеш у вільному продажу чи за «простими» рецептами, а ризик зменшення доступу онкопацієнтів до них значно більший.
Вочевидь, відверта відповідь на ці запитання дала б набагато більше користі, ніж чергова відписка чиновників з обіцянками провести перевірки в аптеках, пошукати порушників правил, які насправді нікого не зупиняють від зловживань через свою половинчастість.
Два береги однієї ріки
Захист пацієнтів — сьогодні вельми «модна справа», це гасло не сходить із вуст політиків, бізнесменів, державних чиновників, громадських діячів. Та, виявляється, кожен вкладає у нього своє «бачення» — як, кого і від чого захищати (кого від кашлю, кого від наркотиків). Тому навіть громадські організації, створені виключно з метою такого захисту, іноді опиняються на різних берегах однієї ріки.
Приміром, Президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк розглядає проблему контролю за відпуском кодеїновмісних засобів через ту ж лупу, що й інші учасники згаданої вже наради, на якій він був присутній. Принаймні це стало зрозуміло з його виступу на прес-конференції в інформаційному агентстві «Голос UA». Сильно здивовані позицією пана Сердюка журналісти оговталися лише після того, як пригадали його «фармацевтичні гени», тобто роботу у фармацевтичному бізнесі. Пам’ять, «привита» роботодавцями в особі потужних іноземних компаній, виявилася настільки живучою, що й досі керує його вчинками, незважаючи на новий образ захисника якихось віртуальних пацієнтів. «Шкідливі» гени постійно заважають пану Сердюку дотримуватися чіткої та однозначної позиції в ролі адвоката пацієнтів — він неодноразово висловлював протилежні судження з приводу заборони реклами, корупції в медицині, моніторингу побічних реакцій ліків, останніх подій щодо ліцензування імпорту тощо. Тепер ось пан Сердюк вирішив стати «експертом» із питань кодеїнових наркотиків. Щоправда, за ним і раніше водилися спроби такої «експертизи»: у 2012 році в інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» Віктор Сердюк стверджував, що кодеїновмісні ліки «довели свою безпечність у плані «звикання».
Щоправда про те, хто довів і як довів — ані слова. Мабуть випадок, коли «громадський експерт» свою точку зору поставив над висновками фахівців, варто занести до книги рекордів Гіннеса. Втім, пан Сердюк в упор не бачить гідних собі опонентів. «А так звані міфічні листи від наркологів… Я із задоволенням поспілкуюся з наркологом, який мені доведе протилежне, — сказав він на цьогорічній прес-конференції. — Але за три роки жодного нарколога, який би ось так сильно переймався цими питаннями, я не зустрів. Можливо, у вас у редакції сконцентровані такі дані. Із задоволенням вислухаю такого, але дайте докази, проведіть дослідження!» Можливо, не зустрів, бо так і не дійшов до наркологічних клінік, де лікують аптечних наркоманів, які б розповіли про «безпечність у плані звикання» кодеїновмісних препаратів (а наркологи б це підтвердили — читайте статтю «Кодеїнозалежна епідемія — повторення трамадолової?» в №№ 16-17 «ВЗ»). Зате пан Сердюк «зустрів» невідомо де «неміфічних» гінекологів і, мабуть, від їхнього імені повідомив журналістам чергову сенсацію: «Хочу сказати, що проблеми немедичного використання — це однозначно не проблема МОЗ! Це проблема МВС, СБУ і наркотрафіка. Ви повинні це довести і тільки після цього щось там робити. А так ми бачимо: у мене дитина захворіла, температура — 40°С, а я не можу купити димедрол (при наявності рецепта!), тому що аптеки відмовляються торгувати цими ліками і їх не буде. Це дійсно проблема, адже менструальний біль у 30% жінок не знімається іншими препаратами, ніж, наприклад, «П’ятирчатка» і так далі». От такі незамінні ліки, виявляється, виробляє ТДВ «ІНТЕРХІМ» — що аптечний наркотик №1 «Кодтерпін IC®», що «П’ятирчатка IC®» — ну нічим без них порятувати пацієнтів, якими опікується організація пана Сердюка!
Щоб не спотворити «русло» його правозахисної промови, яку він озвучив перед журналістами, подаємо мовою оригіналу:
«Свиня, вибачте, болото завжди знайде. Але ми не можемо ризикувати сотнями тисяч людей через те, що «не виходить довести масові зловживання». В Інтернеті можна багато чого знайти: і як зробити коктейль Молотова тощо, але давайте про людей думати».
І ще раз про докази, яких так вимагає пан Сердюк. Якщо не полінуватися, їх можна знайти безліч — і таки не від «міфічних», а від реальних наркологів, які у своїх кабінетах щодня бачать «крокодилових» жертв, намагаючись їх врятувати, але даремно. Бажано, щоб і пан Сердюк надав докази того, що сотні тисяч людей цілорічно потребують протизастудних засобів (а таких переважна кількість серед кодеїновмісних), оскільки вони, на відміну від інших ліків цього призначення, знаходяться «на піку» продажів незалежно від сезону. А також довів, що потреба у цих ліках у населення України зросла аж настільки, що лише за останні три роки «попит» на найвідоміший препарат цього напрямку «Кодтерпін IC®» зріс із 40 до 140 млн таблеток на рік! Можливо 37-ма нарада розкриє таємницю цих аж ніяк не міфічних цифр? І пояснить громаді, які хвороби масового ураження з’явилися в Україні, що піддаються лікуванню виключно кодеїновмісними препаратами? Невже у протоколах лікування не прописано аналогів ліків проти кашлю окрім тих, що з кодеїном, і сімейні лікарі «під копірку» змушені виписувати одні й ті ж рецепти? І, зрештою, чи збігається кількість приписів у цих рецептах із кількістю проданих упаковок ліків із кодеїном? Таки дійсно «давайте рахувати»! Та от біда — для цього потрібно запроваджувати предметно-кількісний облік названих препаратів. На цьому й наполягає голова правління Союзу споживачів медичних послуг, лікарських засобів та виробів медичного призначення Владислав Онищенко.
Немає можливостей чи бажання?
— Те, що кодеїновмісні препарати повинні продаватися за рецептом лікаря, зовсім не означає, що так і відбувається, — каже Владислав Онищенко. — Адже всім відомо, що в Україні практично не виконується порядок відпуску рецептурних препаратів за суворим приписом. І МОЗ знає про це. Як і про те, що перевірити сумлінність аптекарів у цьому питанні неможливо.
Контролювати роботу аптек повинна Держлікслужба. Однак, щоб зафіксувати продаж рецептурного препарату без відповідного припису, необхідно провести контрольну закупівлю в аптеці, на що Держлікслужба не має права. До того ж про перевірку слід попередити аптеку за десять днів! Результати такого «контролю» передбачити легко — порушення «зникнуть», а далі… Тож іншого шляху, аніж внесення кодеїновмісних препаратів до списку тих, продаж яких підлягає предметно-кількісному обліку, не існує. На жаль, нещодавно міністр охорони здоров’я Олег Мусій, визнавши, що це наркотичні препарати, водночас заявив, що посилення контролю за їх відпуском не буде. Відповідь на наше останнє звернення до МОЗ іще раз підтвердила, що ніхто нічого змінювати не збирається, тобто керівництво МОЗ не бажає наводити лад в організації раціонального призначення та медичного застосування лікарських засобів.
Виникає логічне запитання: «Чому?» Адже предметно-кількісний облік згаданих ліків жодним чином не обмежить їх доступність для пацієнтів, яким їх і нині прописують за звичайним рецептом. І з аптек «затребувані» та «популярні» ліки зникнути аж ніяк не можуть. Тоді в чому проблема? Я здивований позицією Міністерства в цьому питанні. Більше того, лист-відповідь МОЗ на адресу нашої організації здивував тим, що МОЗ не може зібрати статистики про обсяги продажів кодеїновмісних препаратів, хоча таку інформацію мають спеціалізовані дослідницькі компанії і вони можуть її надати — був би інтерес та бажання її проаналізувати. Також МОЗ наводить як аргумент, що, мовляв, і органи протидії незаконному обігу наркотиків не мають статистики про факти масових зловживань такими препаратами. Цікаво, звідки вони їх візьмуть, якщо кодеїновмісні препарати за своїм статусом на сьогодні нічим не відрізняються від води для ін’єкцій? Тож замість шукати «аргументи» для відписки — чиновникам варто пошукати шляхи вирішення проблеми. А вони лежать на поверхні.
Наталія ПРИЧЕПА, спеціально для «ВЗ»
