Відомий психіатр, правозахисник і громадський діяч Семен Глузман пояснив, чому він жорстко критикує нинішню спробу реформувати систему охорони здоров’я.
Нещодавно в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун розповіла про своє бачення реформи галузі. Після її пояснень запитань з’явилося ще більше — як у фахівців, так і в пересічних громадян. За вашими словами, «лікарі очікують колапсу всієї медичної системи». Це дуже тривожить.
Давайте одразу розставимо крапки над «i». Найголовніше: я ніколи не був і не є противником реформи. Насправді дуже зручна позиція: говорити, що Глузман і йому подібні проти перетворень. Скажу, що пані Супрун в Україні ще не було, коли реформа медицини вже готувалася, і я брав участь у її обговоренні.
Зупинюся на двох моментах. Перший — медичну реформу в усіх цивілізованих країнах готують не медики, а економісти, юристи та експерти з питань соціальної політики, яких консультують лікарі. Другий — експерименти не можуть здійснюватися одразу по всій країні, потрібні пілотні проекти. Причому є одне правило: у столиці пілоти не реалізують, інакше виправити помилки буде практично неможливо. Нинішні експерименти по всій країні неприпустимі з боку в. о. Міністра охорони здоров’я і тих, хто за нею стоїть.
Щодо ситуації в медицині, то чому потрібно робити вигляд, що нічого не відбувається? Коли проаналізувати дії У. Супрун, стає очевидним: вона багато чого не розуміла і не розуміє, по-моєму, навіть зараз. Думаю, що через короткий проміжок часу, коли вона піде, говоритиме те саме, що і В. Ющенко колись: «З народом не пощастило». Насправді запропонована У. Супрун і її командою реформа нею не є, оскільки реформа — це стратегія. А стратегії немає. У нинішньої команди реформаторів медичної сфери було щире і романтичне бажання все налагодити за кілька місяців, але соціальну систему створюють роками.
У мене до запропонованих нововведень дуже багато питань. Чому, наприклад, не говорять про те, що не можна робити реформу винятково в системі охорони здоров’я, не реформуючи інші галузі? В інших сферах — освіти, соціальної політики, оборони тощо — немає медичного сегмента? Ми, психіатри, давно пояснили МОЗ, що бюджетна психіатрія перебуває у складі кількох відомств. І що, ви тут робитимете реформу, а там — ні?
Невже всіх і справді лякає майбутня реформа медицини?
Звичайно. Розумієте, система і так напівзруйнована, й не тільки через корупцію. Реформа потрібна, вона перезріла, але її необхідно впроваджувати дуже акуратно. Сапер, коли знешкоджує міни, не може робити необдумані та швидкі рухи…
Давайте трохи поговоримо про конкретні речі. Ось програма «Доступнi лiки»…
Ну так, є красива реклама: «Ми дамо вам безкоштовні ліки» — і бабусі купують в аптеках якісь малоефективні таблетки. Узагалі-то реалізувати цю програму почали не при Супрун, а набагато раніше. На мій погляд, одна з не найкращих якостей в. о. Міністра — заявляти, що за 25 років, тобто до неї, тут ніхто нічого не робив. Пам’ятаєте, як вона сказала: «Ось я прийшла зі своєю командою, ми все зробимо»? Потім, щоправда, її риторика змінилася.
А з ліками ось до чого дійшло. Мені дзвонять головні лікарі психіатричних лікарень із багатьох регіонів України. Вони просто в шоці: зараз створили переліки, у яких прописано, що має право купувати психіатрична лікарня або диспансер. Як виявилося, це винятково старорежимні ліки, які на Заході знають тільки 80-річні фахівці: аміназин, трифтазин тощо. Існують набагато ефективніші медикаменти, можливо, частину з них все-таки можна купити? Ні, не дозволено. А як бути пацієнтові? Добре, якщо в нього заможні родичі. Але, як правило, у нас лікуються ті, чиї родини аж ніяк не багаті. І такі проблеми не тільки в психіатрії, а й у інших сегментах медицини.
Складається враження, що мета нинішньої медичної реформи — приватизувати все. Ви безкоштовно підете до свого дільничного сімейного лікаря. А далі — плати, плати, плати…
Реформа охорони здоров’я передбачає введення поняття «державний гарантований пакет» — певний обсяг медичних послуг і ліків, які держава зобов’язується оплачувати за заздалегідь встановленим єдиним тарифом, що затверджується Кабміном щорічно. Начебто планується принцип «все включено», і пацієнт платитиме тільки якусь частину. Одразу виникає питання: що йому нав’яжуть і за скільки? Хотілося б розібратися.
Стосовно гарантованого пакету… Хто-небудь із працюючих людей, особливо бізнесменів, сидітиме в черзі до свого лікаря, щоб отримати безкоштовний рецепт на погані медикаменти? Я не буду. І ніхто не буде.
Крім того, хто сьогодні веде прийом у поліклініках? Лікарі мого віку або старші. Вони символізують медичну допомогу. Спасибі, що ці пенсіонери ще ходять на роботу, але які з них лікарі? Вони можуть читати англійською? Вони чомусь вчаться? То навіщо ж обманювати себе і населення! Прем’єр-міністр і Президент повинні сказати: «Грошей немає. Хлопці, ми не можемо більше утримувати таких медиків». Але тоді виникає багато інших питань, адже ми знаємо: гроші є. Просто вони витрачаються на інші цілі…
З госпітальними округами теж питання. Як швидкі по наших дорогах довозитимуть туди пацієнтів?
Багато років тому в США мені показали службу парамедиків. Тоді я не міг зрозуміти, що то таке. Пізніше усвідомив, що це класно. Але для того, щоб парамедична структура була ефективною, по-перше, повинні бути хороші дороги. Іноді потрібен вертоліт, а не машина, адже хворого можуть не довезти. По-друге, парамедиків слід готувати. Це навіть не медсестри. У них має бути жорстке розуміння, що робити, коли помирає людина. Крім того, парамедики не встановлюють діагноз. Їх завдання — транспортувати хворого, бажано живим, у найближчий госпіталь. Припустимо, у наш госпіталь ідеальною дорогою (це буде коли-небудь, років через 100) привозять вмираючого хворого. Скільки шукатимуть лікаря, який десь випив і ліг спати? А на Заході все, як у кіно: стоять на порозі лікарні з каталкою і чекають. На жаль, в Україні немає ні таких каталок, ні обладнання. Складається враження, що наше Міністерство очолює приїжджа людина, яка не розуміє, що парамедична структура стане ефективною лише тоді, коли зміниться вся система охорони здоров’я.
У нас була грамотно розроблена структура швидкої допомоги. Не потрібно навіть вчити лікарів. Але має бути комплексне рішення: відремонтовані дороги, чітка система зв’язку, лікарні повинні бути готові до прийому пацієнтів. Ось тоді швидка працюватиме.
Коротко зупинюся ще на кількох важливих аспектах. По-перше, треба все-таки змінити статтю в Конституції, де мова йде про гарантоване безкоштовне медичне обслуговування. Це вже непристойно, це просто наруга над усіма нами.
По-друге, чи потрібно нам оплачувати систему залізничної медицини і систему медицини при Міністерстві оборони? Просто ставлю запитання. Я не знаю. Знаю, що все необхідно прорахувати і що реформа не може бути вузьконаправленою.
По-третє, має змінюватися система підготовки фахівців — не тільки у вишах, а й післядипломна. У нас як? Кожні п’ять років лікар повинен пройти перепідготовку. Він приїжджає на кафедру, проводить там максимум день-два, домовляється і їде. Усе.
І давайте чесно скажемо людям, що не можемо оплачувати пересадку органів, тому що це дорого. Я в приватній розмові запитав директора одного інституту (не хочу його називати), чому люди платять за складні кардіологічні операції (там через фонд це роблять). Він відповів: «Якщо лікарі не отримають надбавки до зарплати, післязавтра вони всі будуть за кордоном, я залишуся один». Адже це теж потрібно пояснювати населенню. Більшість людей не ідіоти, їм треба говорити правду, навіть якщо вона гірка. Слід сказати: «Ми всі разом — депутати, міністри, президенти — довели країну до такої ситуації. Давайте якось виходити з неї ось таким чином».
За матеріалами онлайн-видання «Факти і коментарі»
