Наприкінці листопада за ініціативи Українського інституту стратегічних досліджень МОЗ України у Києві відбулася науково-практична конференція на тему «Оцінка медичного потенціалу щодо захисту населення України на випадок техногенних і природних катастроф, терористичних актів та на особливий період». Про медицину «мирну» і не зовсім, а також про плани й напрямки подальшої роботи — наша розмова з директором Українського інституту стратегічних досліджень МОЗ України Сергієм ЛИННИКОМ.
«На потім» не відкладається
ВЗ Нині, коли всі сили кинуті на перебудову рутинної медицини, організатори конференції акцентували увагу саме на медицині надзвичайних станів. Чи справді це завдання стратегічне й нагальне? Адже, приміром, повінь — явище ймовірне, але не обов’язкове. А ось від раку, інсультів люди помирають щодня, незалежно від погодних умов. Можливо, варто почати з проблем уже існуючих?
— Організація медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях — це лише один із векторів роботи нашого інституту, але ніяк не другорядний і у жодному разі не «на потім». Ми живемо у непростий час, сповнений небезпек, — реальних і потенційних. Замисліться лишень над такими фактами. Техногенна перевантаженість території України у 5, а подекуди у 15 разів вища, ніж країн Західної Європи, великі промислові об’єкти згруповані у густонаселених регіонах і мають зношені виробничі фонди. Лише на своїй території ми маємо 5 АЕС із 16 реакторами. А ще ж є атомні електростанції Росії, Болгарії, Словаччини, Угорщини, Чехії, відстань від яких до наших кордонів менш як 100 км. Коли ж говорити про хімічну небезпеку, то варто згадати 1276 небезпечних об’єктів, із них 136 — І та ІІ ступеня небезпеки. На них зберігається понад 285 тис. тон сильнодіючих отруйних речовин. А ще 13,6 млн тон твердих і рідких вибухонебезпечних речовин на понад 1200 об’єктах. Маємо 6 морально застарілих ГЕС Дніпровського каскаду, 35,2 тис. км газопроводів і 3,9 тис. км нафтопроводів, 4 великі нафтопереробні комбінати. Не можна скидати з рахунків і, так би мовити, «транзитні» небезпеки: 15% вантажних перевезень територією України — це перевезення вибухонебезпечних, сильнодіючих та отруйних речовин. Кожна з наведених цифр — уже привід для тривоги.
За один лише минулий рік було зареєстровано 212 надзвичайних ситуацій, під час яких 301 особа загинула і 861 постраждала. Згадайте події кількарічної давнини у Новобогданівці, в Ожидові. Хто після цього скаже, що нам не потрібна чітко налагоджена система надання медичної допомоги в таких ситуаціях?
ВЗ А хто сьогодні відповідає за здоров’я людей у надзвичайній ситуації — Міністерство охорони здоров’я, Держслужба з надзвичайних ситуацій чи Міністерство оборони?
— Всі потроху. На цю тему існує багато документів аж до найвищого рівня, де ці завдання розпорошені між відомствами. Певні положення дублюються в різних законодавчих актах. Дещо впорядкувало ці питання введення в дію Цивільного кодексу України.
Вже майже рік діє «Загальнодержавна цільова програма захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2013-2017 рр.» із загальним обсягом фінансування понад 12 млрд грн, проте серед виконавців «сегменту» організації надання медичної допомоги на випадок кризових ситуацій техногенного та природного характеру там вказана лише Державна служба з надзвичайних ситуацій (раніше — МНС). Про жодне інше відомство у цьому ключі в документі не згадано.
Об’єднатися заради безпеки
ВЗ З якою метою до обговорення цієї теми на конференції було запрошено представників різних структур — МОЗ, РНБО, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Міноборони, МВС, представників органів управління охороною здоров’я державних адміністрацій різного рівня?
— Кожне відомство має свої завдання з надання меддопомоги на період, коли країна чи якась її територія опиниться у надзвичайному становищі. Нам потрібно скоординувати наші дії ще до того, як цей момент настане. Бо тоді домовлятися буде вже пізно. Нині ж у мирний час є можливість спільними зусиллями багатьох відомств розв’язати проблеми, що існують у цій царині, а їх, повірте, немало.
Ось лише один конкретний приклад. МОЗ нині вивчає питання створення санітарної авіації, шукає на це кошти, а на балансі Міноборони уже є літаючий госпіталь — літак із медичним блоком, оперблоком та реанімацією. При ньому ж діють пошуково-рятувальні групи у складі лікарів і фельдшерів-анестезистів, що мають досвід стрибків із парашутом. У розпорядженні Міноборони є гелікоптери, у тому числі для евакуації постраждалих, суперсучасні реанімобілі, кожен із яких може одночасно рятувати до чотирьох хворих, а для порятунку на воді є навіть спеціальний корабель. Але все це, на жаль, нині не включене у схеми реагування держави на надзвичайні ситуації. Так само як і п’ять мобільних військових госпіталів, здатних розгорнутися за 2-6 годин і автономно працювати до 15 діб, — на жаль, вони й досі не мають ліцензії на проведення рятувальних робіт.
ВЗ Як, на вашу думку, можна виправити ситуацію?
— Наш інститут ініціював створення в державі єдиної інтегрованої системи медичного захисту населення від надзвичайних ситуацій, техногенних катастроф, тероризму та на особливий період, щоб оформити її у відповідну Національну програму, яка дасть змогу розв’язати основні проблеми. Зокрема: налагодити міжвідомчу взаємодію з цього питання, модернізувати матеріально-технічну базу Державної служби медицини катастроф (повинні діяти єдині принципи і нормативи оснащення медслужб міністерств і відомств, що входять до її складу). Окрім того, на сьогодні практично згорнуті наукові дослідження у сфері медичного захисту у надзвичайних ситуаціях. Їх потрібно відновити. Так само як і продумати можливість власного виробництва засобів медичного призначення (антидотів, радіопротекторів, індивідуальних аптечок, ізолюючих протигазів та ін.) і особливо — вакцин та ліків на випадок застосування біологічної зброї (нині така небезпека, на жаль, стає дедалі реальнішою). Створення національної системи біологічного захисту населення — ще один важливий напрямок нашої роботи.
З турботою про хворих і здорових
ВЗ А як щодо «мирної» медицини, реформування якої нині йде повним ходом? Назва вашого інституту дає підстави вважати, що саме у цьому «штабі» розробляються всі стратегії…
— Ми здійснюємо науковий супровід реформ у медицині, проводимо моніторинг, прогнозуємо відтерміновані результати, намагаємося виявити моменти ризику й запобігти їм поки що на рівні пілотних регіонів, аби взяти з цього досвіду все краще і з 2015 року поширити його на всю територію України. Хоча щодо першого етапу реформ — центри первинної медико-санітарної допомоги працюють уже по всій країні, не лише у пілотних регіонах.
На черзі другий і доволі серйозний етап — формування госпітальних округів із лікарнями інтенсивної допомоги, планового та відновного лікування, хоспісами та клініко-діагностичними центрами. Мета — забезпечити населенню можливість одержати в межах госпітального округу всю необхідну висококваліфіковану допомогу. Зрозуміло, що нові лікарні будуть створені на базі вже існуючих, тож наше завдання — порахувати кадрові й матеріальні ресурси, ступінь затратності такої реорганізації. Розробка методології розрахунків вартості медичних послуг одночасно дасть нам змогу впритул наблизитися до питань страхування у медицині.
ВЗ Інститут стратегічних досліджень є наступником Інституту громадського здоров’я. Чи займається він нині формуванням стратегії здоров’я населення?
— Це ще один із напрямків нашої роботи, і надзвичайно актуальний. Оскільки система Семашка, що була за радянських часів і досі вважається однією з кращих у світі, нині, на жаль, зруйнована в силу економічних чинників. Потрібно створювати нову, з урахуванням особливостей нинішнього періоду. У нашому інституті виконується кілька наукових робіт з питань впровадження на рівні первинної ланки скринінгових програм для раннього виявлення найнебезпечніших неінфекційних захворювань серцево-судинної, дихальної, травної систем та візуальних форм раку. Але до лікаря, нехай і первинної ланки, звертаються вже ті, у кого щось болить. Наше ж завдання — охопити профілактикою і здорових. Всеукраїнський науково-практичний центр здоров’я — один із підрозділів нашого інституту — працює над тим, аби забезпечити кожному громадянину можливість контролю за рівнем свого здоров’я ще на донозологічному рівні. Йдеться про виявлення ранніх порушень адаптації, що можливо зробити шляхом нескладних тестів. Як організувати такий скринінг, як сформувати «групи ризику» за результатами обстежень і що їм надалі запропонувати — цими питаннями активно займаються фахівці згаданого Центру.
Загалом же ми прагнемо створити в країні єдиний профілактичний простір, замкнути в єдину систему всі структури, що займаються профілактикою. Центри здоров’я, приміром, будуть виявляти людей, так би мовити, «на порозі» захворювання та рекомендувати їм звернутися до лікаря. Лікар первинної ланки на прийомі через скринінгові програми «просіюватиме» населення на предмет «здоровий» чи таки «хворий». Додамо сюди санепідслужбу, що відстежуватиме безпеку навколишнього середовища, посилимо контроль за соціально небезпечними інфекційними захворюваннями — туберкульозом та СНІДом, а також за тими захворюваннями, яким можна запобігти шляхом вакцинації. Така система цілком зможе забезпечити людині здорове життя. Ми працюємо над цим.
Медицина — одна на всіх
ВЗ Ваші фахівці ретельно вивчають досвід організації охорони здоров’я інших країн. На кого зорієнтуємося в наших реформах?
— Інститути, подібні нашому, є в усіх розвинених країнах світу. Це надзвичайно потужні структури з величезною кількістю фахівців і надзвичайно широким спектром напрямків діяльності. У кожної країни, багата вона чи бідна, є свої проблеми в цій галузі. Але кращий досвід ми охоче переймаємо. Зрозуміло, що нам тяжко рівнятися на Францію, Англію чи Німеччину. Ближчими для реального втілення в Україні є принципи організації систем охорони здоров’я країн близького зарубіжжя, котрі мали подібні до наших стартові позиції і таки зуміли створити у себе щось варте наслідування. Певні моменти досвіду Російської Федерації, країн Прибалтики, Білорусі, Казахстану виглядають цікавими. Але зрозуміло, що повністю скопіювати для себе чиюсь систему нереально — різна територія, густота населення, різні принципи фінансування. Треба створювати свою нову, з урахуванням кращого міжнародного досвіду, але так, щоб не зруйнувати те, що вже працює і дає результат.
ВЗ Чи могли б ви як керівник усіх «стратегів від медицини» однією фразою озвучити: куди ми йдемо на даному історичному відрізку часу? Яка найближча мета, задля досягнення якої і розробляються всі програми й заходи?
— Мета — забезпечити в країні умови, щоб здоровий якнайдовше залишався здоровим, а хворий чи постраждалий — максимально швидко одержував якісну та необхідну для одужання медичну допомогу. Дуже важливу роль у цьому відіграє створення в країні реально діючого єдиного медичного простору. Не забуваючи про власну безпеку, захист від зовнішніх загроз ми маємо створити у себе таку систему надання медичної допомоги, яка організаційно була б зрозумілою іншим країнам. І це вже сьогодні відбувається. Ось лише один нюанс. Якщо ми працюємо на високотехнологічному діагностичному чи лікувальному обладнанні всесвітньо відомої фірми, то змушені працювати за правилами, встановленими його виробниками. І для всіх країн, де працюють із таким обладнанням, інструкції однакові. А це означає, що за однаковими програмами треба готувати спеціалістів і т.д. Тобто технічний прогрес, а також, на жаль, нові виклики і загрози цивілізації (спільні для всіх) змушують медиків різних країн об’єднуватися, шукати шляхи співпраці, розвиватися в одному напрямку — іншої дороги немає. Ми віримо, що саме наш інститут стане ініціатором кращих змін у царині забезпечення здоров’я населення.
Розмову вела Оксана ДУДАР, спеціально для «ВЗ»
