Запровадження сімейної медицини досі викликає чимало дискусій. Особливо багато нарікань на організацію такого виду медичної допомоги в сільській місцевості. Утім, є й позитивні приклади. Один із них — Сергій Млавець, сімейний лікар для пацієнтів чотирьох сільських рад у Новомиргородському районі Кіровоградської області. Цього фахівця хвалять усі, хто його знає, — від співробітників поліції і сільських голів до пересічних пацієнтів. У чому секрет такого успіху?
ВЗ Як ви стали сільським сімейним лікарем?
Сергій МЛАВЕЦЬ, сімейний лікар КЗ «Новомиргородський ЦПМСД»ВЗ Зараз медиків часто критикують. А ви до того ж ще й представник нової для України галузі — сімейної медицини. Чому ж тоді вас особисто хвалять?
— Родом я із Закарпатської області, виріс у селі, тож добре знаю, що тут люди підтримують міцні стосунки й добре ім’я дуже багато важить. Тому розумів: спочатку я мушу працювати на репутацію, а вже потім репутація — на мене. Якщо лікар показав, що він дійсно корисний громаді, йому назустріч підуть і представники влади, і люди.
У моєму випадку заслужити авторитет допоміг випадок — на третій чи четвертий день (хоча точніше буде сказати — ніч) мого перебування на новому місці в селі сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої дуже постраждав учасник АТО. Як сімейний лікар я не був зобов’язаний проводити реанімаційні заходи, слід було дочекатися приїзду швидкої. Однак покинув усі справи, прибув на місце трагедії і зробив для постраждалого все, що міг. Це справило враження на мешканців Коробчиного — я не відмовився і не злякався. Після того люди вирішили, що я як лікар маю працювати в режимі 24/7. Не скажу, що це було зовсім легко в селі, де в кожному дворі знають номер твого мобільного. Мої міські колеги мають робочий телефон, який вимикають по закінченні зміни, і особистий — для близьких. У моєму випадку персональна інформація, у тому числі номер мобільного, — секрет Полішинеля. У селі всі все про всіх знають.
Але і я багато знаю про своїх пацієнтів: сімейний лікар підтримує стосунки з цілими родинами. Тому розумію, хто телефонує, бо захворів, хто звертається до лікаря, коли трапилося реальне нещастя, а кому просто бракує уваги. І реагую відповідно: когось запрошую на прийом, до когось приїжджаю сам, комусь пропоную викликати невідкладну допомогу, бо я все-таки тільки сімейний лікар.
ВЗ Зараз точаться дискусії, чи варто взагалі було робити ставку на сімейну медицину. Наскільки виправдовує себе ваша спеціалізація у сільській місцевості?
— Усі європейські країни мають інститут сімейного лікаря, причому в багатьох країнах 50-60% лікарів становлять саме ці спеціалісти. Чим ми гірші? Питання не в тому, чи зможе сімейний лікар надавати всі необхідні послуги, а в тому, де взяти кваліфікованих фахівців цієї широкої спеціалізації. Щоб отримати гарного спеціаліста, його потрібно готувати з нуля у виші шість років. Вважаю: зробити з терапевта сімейного лікаря на шестимісячних курсах неможливо. Опанувати всі премудрості нового фаху терапевт або педіатр зможе за 2,5-3 роки навчання. По-іншому — ніяк.
На захист сімейних лікарів маю сказати також, що в нас проблема в медичній системі, а не суто в медиках. Ми не можемо вирішувати свої негаразди у відриві від інших проблем суспільства. Із низьким рівнем забезпечення інструментами, необхідними для ефективної роботи сімейного лікаря, ще якось вдається впоратися. Наприклад, сільські голови Коробчиного, Рубаного Мосту та Петроострова йдуть назустріч і підтримують у міру своїх матеріальних можливостей всі мої ініціативи щодо забезпечення роботи. Зокрема в Коробчинській лікарні проведено ремонт трьох кімнат, придбано небулайзер. У Петроострові сільська рада заклала в бюджет кошти на ремонт амбулаторії. Тобто підтримка на місцях є, треба просто вміти відстоювати інтереси того закладу, у якому працюєш.
А от що робити з дорогами? За сучасними нормативами швидка має доїжджати до пацієнта за 20 хвилин. Я не з райцентру, а з Коробчиного в Петроострів (а між цими селами — 20 кілометрів), коли дуже поспішаю, доїжджаю машиною за 25 хвилин. Автомобілю ж швидкої допомоги їхати з райцентру до Петроострова 40 кілометрів. Відповідно про нормативи можна забути. Усі розуміють,
що трапляються ситуації, коли кожна хвилина може бути вирішальною. Дорогу медики зробити не зможуть, але коли щось станеться через затримку в наданні допомоги — звинуватять лікаря.
Система все ще в процесі реформування, й у зв’язку із цим виникає багато запитань. Буває, що лікар висококваліфікований, але не зрозуміло, де він має право втручатися в лікування, а де — ні. Розділили нас на сімейних та вузькопрофільних — проведіть чітку межу. Тривалий час було не зрозуміло, наприклад, гайморит має лікувати сімейний лікар чи оториноларинголог. Бо виходить, що або цього ніхто не робить, або подібне захворювання лікують усі, а тому результат нерідко буває невтішний — де сім господинь, там хата неметена.
Окремо варто сказати про ставлення наших людей до свого здоров’я. Спочатку медик просить чоловіка, у якого протягом десяти років шлунок болить, обстежитися. А хворий відмахується, мовляв, поболить і перестане. Приходить час — і біль такий, що неможливо терпіти. Під час обстеження виявляють онкозахворювання ІІІ-ІV ступеня. І подібні випадки непоодинокі, особливо в селі.
Або, скажімо, приїжджає в село пересувний флюорограф. Лікар пише оголошення про можливість пройти обстеження, робить подворовий обхід і впевнений, що в день приїзду флюорографа буде аншлаг. А приходять 30-40 осіб у кращому випадку, і це при тому, що в країні — епідемія туберкульозу, до того ж флюорограф допомагає виявити онкозахворювання легень. Люди повинні дбати про своє здоров’я, а не перекладати всю відповідальність на лікарів, бо можна дотягнути до того, що навіть найкращі й найвідповідальніші фахівці будуть безсилі.
Є питання до фінансового боку лікування. Заходи, які вживає Уряд, щоб полегшити становище пацієнтів, не завжди ефективні для сільської місцевості. Яскравий приклад: у Коробчиному є аптека, де, за ідеєю, могли б отримувати пільгові препарати хворі на гіпертонію — було б і логічно, і зручно. Проте ця аптека не бере участі в програмі реімбурсації, тож якщо людина не з’їздила в райцентр, то пільговий рецепт через 10-14 днів втрачає силу. Є вибір: або витратити час і кошти на поїздку й купити доступні ліки, або придбати в селі за повну вартість, або… не лікуватися. Якщо людина не одержала належного лікування вчасно — проблема зі здоров’ям поглиблюється. Але лікар не може вирішувати ще й питання фармацевтичної логістики! Хоча часом доводиться: коли буваю в райцентрі, купую ліки всім, кому це необхідно.
ВЗ Яким повинен бути сільський сімейний лікар? Що треба, аби наші села були забезпечені медиками?
— Щоб медики залишалися працювати, молоді фахівці повинні отримувати в селах достойну зарплату. Крім того, у селі залишатимуться ті фахівці, які не мають великих амбіцій, бо ж реалізувати їх там ніде. Тож треба знайти рівновагу й поєднувати високу кваліфікацію медпрацівника і відсутність прагнення до значного кар’єрного росту.
Є деякі нюанси, про які мало хто говорить. У селі лікар повинен вміти все — і при цьому в нього значно менше шансів потрапити на наукові семінари чи якісь інші заходи, котрі сприяли б підвищенню кваліфікації. Але ж пацієнтам цього не розкажеш… Тож нові медичні технології, обмін досвідом — не забаганка, а дійсно важливий елемент роботи. Наприклад, якщо я дуже постараюся, то зможу потрапити в обласний центр, аби взяти участь у конференції. Але знаю, що мене в селі нікому підмінити, до того ж витрачаю значно більше часу і коштів на цю поїздку, ніж мої міські колеги.
Повірте, кожному сільському медику є про що не тільки запитати, а й розповісти на семінарах та конференціях. Кілька років натхненної праці в селі — дуже корисна практика, часом доводиться шукати нові нестандартні підходи до лікування, коли немає необхідних умов чи апаратури.
ВЗ Чи можливий у селі розвиток для медиків?
— Розвиток можливий скрізь, де є люди, які в ньому зацікавлені. Наприклад, я приїхав у село, де вже був інтернет, тож одним із перших моїх кроків стало створення сторінки у соцмережах, на якій я пропагую здоровий спосіб життя, надаю різноманітні рекомендації, анонсую заходи, спрямовані на охорону здоров’я. Соцмережі — гарний спосіб впливати на молоде покоління. Людей старшого віку важко змінювати, а от дітям цікаво, вони готові сприймати всю інформацію. Формування світогляду, у якому важливе місце займатиме здоровий спосіб життя, — це те, що полегшить роботу наступного сімейного лікаря.
Інтернет дає багато можливостей для дистанційного навчання і навіть стажування. Шкода, що в нас конференції й семінари не транслюються в онлайн-режимі — це дало б змогу лікарям із сіл і невеликих міст бути в центрі подій і не почуватися вигнанцями. Бо сільський лікар повинен не тільки мати хорошу репутацію, а й іти в ногу з часом, тоді він буде успішним і затребуваним.
Олена БЕЛІНСЬКА, спеціально для «ВЗ, м. Кропивницький
