Україна активно шукає найефективніші способи перебудови системи охорони здоров’я, спираючись на світовий досвід. Наші сусіди — медики Польщі — обрали його ще на початку нинішнього століття і сьогодні вже мають повне право ділитися власним досвідом. Як там будували сучасну систему екстреної медичної допомоги, розповів колишній львів’янин, а нині — лікар медичної реабілітації та спортивної медицини Державної вищої школи ім. Яна Гродка з міста Санок, доктор медичних наук Ярослав Савка.
Період становлення
Нині екстрена медицина Польщі має назву «Державне медичне рятівництво». Перший законодавчий акт, що регулював цю систему в країні, було видано у 2001 році. А до того Польща намагалася копіювати американську систему: у 1992 році провели перший набір у медичну дворічну поліцеальну школу, випускників якої, хоч і називали на польський манер рятувальниками, але готували відповідно до заморської системи освіти парамедиків. У медичному середовищі країни їх сприймали як загрозу, особливо медсестри станцій швидкої медичної допомоги. До того ж сферу їх діяльності не визначили законодавчо, поклавши все на плечі керівників закладів охорони здоров’я.
Така несприятлива ситуація зберігалася 8 років, а вже у 2000-му розпочала роботу державна система медичного рятівництва, структурними одиницями якої стали відділення невідкладної допомоги в лікарнях та спеціалізовані команди медичного рятівництва. Уперше було виокремлено три професійні групи з надання невідкладної медичної допомоги: лікарі швидкої допомоги, медсестри швидкої допомоги та медичні рятувальники.
За трирічною програмою першою на лікарському факультеті почала навчати рятувальників Силезька медична академія. Незабаром цей досвід перейняли інші вищі медичні школи. Кількість медичних рятувальників сьогодні цілком забезпечує попит системи медичного рятівництва країни.
Чотири типи бригад медичного рятівництва
Уже з 2010 року Польща остаточно перейшла на європейські стандарти екстреної медичної допомоги. В Європі кожна країна ухвалила власні принципи роботи ЕМД та термінологію, але основи навчання фахівців та їх діяльності — спільні.
У Польщі кожне повітове містечко (як в Україні — райцентр) має свою службу прийому хворих, до якої входять диспетчерські, не менше 20 карет медичного рятівництва та відповідна кількість бригад різного складу: з лікарями, медсестрами і медичними рятівниками. У перспективі — створення воєводських систем медичного рятування, що відповідають українським обласним службам екстреної медичної допомоги. Отже, поляки, на відміну від українців, котрі копіюють американську систему, свою службу державного медичного рятівництва почали будувати «з низів», забезпечивши поступовий перехід до централізації.
Сучасна структура польської служби має два рівні: лікарняні відділення невідкладної медичної допомоги, що працюють цілодобово, та підрозділи швидкої медичної допомоги, котрі розділено на 4 типи. Карети з літерою S — спеціалізовані бригади з лікарем (SOR), з літерою P — базові бригади з двох рятівників або медсестер (IPR), з літерою Т — транспортні бригади з рятівником і водієм у складі для перевезення пацієнтів, котрі не вимагають інтенсивного спостереження, або для доставки біологічних матеріалів (ще мають назву DM — домедичне обслуговування) та повітряні рятувальні бригади, у яких працюють лікар невідкладних станів, рятувальник і професійний пілот, навчений основам домедичної допомоги. Зазвичай водіями в усіх бригадах є медичні рятівники.
Домедична допомога — основа державної політики в медицині
Проблем у роботі екстреної допомоги внаслідок непрофесійних викликів бригад у Польщі за останні 10 років майже позбулися, бо серйозну увагу приділили організації домедичної допомоги та навчанню її основам насамперед представників національних рятувальної та протипожежної служб, поліції і фармацевтів. Потім настала черга педагогів і членів громадських організацій, котрі згідно із законом або своїм статутом зобов’язані надавати невідкладну медичну допомогу. Але тільки за умови, що всі вони внесені до загальнодержавного реєстру організацій, які співпрацюють із системою швидкої допомоги. Отримуючи сертифікати, вони несуть юридичну відповідальність. І в останню чергу почали навчати інших громадян за бажанням.
Чого та як навчають польських рятівників
Загальні вимоги для спеціальності «Медичне рятівництво» нескладні. Навчання проводять на базі вищих навчальних закладів. Його тривалість за програмою першого ступеня становить не менше 6 семестрів, кількість навчальних годин — 3800, кількість балів ECTS (European Credit Transfer System) — не менше 180. У шостому семестрі всі вивчають практичні ази телемедицини та теоретично відпрацьовують складні випадки надання медичної допомоги.
Перелік практичних медичних втручань, які рятівник мусить виконувати самостійно, містить 28 найменувань. Також студенти мають засвоїти 28 європротоколів медичного рятування: від діагностики до вміння надати первинну хірургічну допомогу та прийняти пологи. Після складання іспиту на володіння вказаними навичками студент отримує диплом за фахом «Медичне рятівництво» та сертифікати.
Курс домедичної допомоги також викладають на базі вишів. Він триває 30 навчальних годин і відповідає стандартам ЄС з реанімації для рятівників-непрофесіоналів BLS-2010.
Крім того, особливу увагу приділено вивченню матеріально-технічної медичної бази. Також збільшено до 61 години курс фармації, оскільки кількість лікарських препаратів, що входять до кейса бригади рятівників карети швидкої допомоги, сягає 147 найменувань, і серед них є наркотичні речовини.
Літню практику студенти проходять на базах навчальних таборів, де засвоюють техніку спеціального рятівництва, зокрема водного, гірського, зимового тощо. Усі практичні навички відпрацьовують на манекенах.
Розширено курс медичного рятівництва і для фармацевтів польських вишів. Він становить 60 теоретичних годин. Крім того, майбутні аптечні працівники з 2018 року вдвічі більше практикуються в каретах швидкої допомоги та засвоюють елементи самооборони на випадок, коли до аптеки «завітають» грабіжники чи терористи.
Усі ці заходи дали можливість значно підвищити якість медичних послуг у Польщі загалом та надання екстреної допомоги зокрема.
Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ»
