В Україні в естетичній медицині працюють понад 80 тис. фахівців. З них 300 – пластичні хірурги досить високого рівня. Але…офіційно такої галузі у нас немає.
Голова правління Ради експертів естетичної медицини України (UBAME) Єгор Колодченко під час «круглого столу» зазначив: «У нас поняття «естетична медицина» не існує де-юре, але де-факто – це величезний ринок. Це не тільки косметологія або пластична хірургія. Це багато спеціальностей, які визначають якість життя. Але ринок неврегульований, у нас відсутня естетика як спеціальність взагалі. Навіть самі медики – пластичні хірурги – не можуть сказати, що у них є професія. Відсутні кваліфікаційні вимоги для виконання більшості маніпуляцій в естетичній медицині. Законодавство застаріле, протоколи процедур відсутні, немає реєстрів медичних виробів».
Така ситуація хвилює лікарів, адже саме вони несуть відповідальність за результати лікування, на які впливає і якість медвиробів. До речі, не контролюються і ускладнення таких оперативних втручань. А робляться вони не лише за примхою пацієнтів. Варто лише згадати, що в країні йде війна, отже чимало поранених потребують послуг реконструктивної та пластичної хірургії. А також пацієнтки після певних онкологічних операцій.
Саме тому заступник голови парламентського комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Оксана Дмитрієва наголосила на необхідності включення маніпуляцій реконструктивної та пластичної хірургії до переліку пакетів медпослуг у рамках Програми медичних гарантій (ПМГ), зокрема, онкологічних реконструктивних операцій у жінок після видалення молочних залоз. «Потрібно, щоб НСЗУ оплачувало такі операції, що проводяться за медичними показаннями», – сказала вона.
Юридична неврегульованість галузі також позбавляє її можливості заробляти, попри те, що рівень наших фахівців цілком співставний з рівнем майстерності пластичних хірургів інших країн. Президент Українського союзу естетичних пластичних хірургів USAPS Павло Денищук зазначив: «Більшість пацієнтів за пластичною хірургією направляються до Туреччини. І це прикро, адже можливості України в цьому сенсі дуже потужні. Якби нам держава сприяла в деяких юридичних моментах, ми б за лічені роки перенаправили ці потоки з Туреччини до нас».
