Жодна зі спроб медичних реформ не обходилася без так званої оптимізації галузі, яка по суті оберталася скороченнями мережі та кадрів. Яких втрат очікувати від чергових намірів позбутися «зайвих» ліжок і лікарів?
І чому відсотки «оптимізації» беруться зі стелі?
ВЗ Наскільки суттєвими були кадрові скорочення у галузі за час її реформування?
Вікторія КОВАЛЬ, Голова Профспілки працівників охорони здоров’я УкраїниКрім того, як свідчить попередня практика, галузеві нормативи приводяться у відповідність із фінансовими ресурсами місцевих бюджетів шляхом механічного збільшення навантаження на лікарів та зменшення їх чисельності на 10 тис. населення. Пом’якшити цей процес можна було б за рахунок упровадження новітніх технологій із діагностики та лікування. Але такого не спостерігається, тож скорочення одних і перевантаження інших медпрацівників неминуче призведе до погіршення доступності та якості надання меддопомоги.
ВЗ Реформатори заспокоюють, що «жертв» скорочень не буде. Чому їм не вірить медична громада?
— Бо всі розуміють, що скорочення чи перепрофілізація ліжок — це ще й «рух кадрів» на перенавчання (а чи є за нинішніх умов у держави на це кошти?), чи, швидше за все, на вихід. Та й обіцянки — то одне, а конкретні рішення — інше. Чимало переполоху в регіонах викликало доручення Прем’єр-Міністра України, надане під час селекторної наради 13 січня 2015 року Головам обласних та Київської міської держадміністрацій. Їм було доручено визначити системні напрями удосконалення мережі бюджетних установ, підготувати пропозиції стосовно внесення змін до нормативних актів у частині приведення галузевих нормативів у відповідність із фінансовими ресурсами місцевих бюджетів та скорочення на 3% чисельності працівників-бюджетників.
Профспілка звернулася з листом до Прем’єр-Міністра України, у якому зазначила, що скорочення як мережі медзакладів, так і чисельності працівників у нинішніх умовах є неприйнятним. Країна зазнає військової агресії, зросла кількість населення і військових, які потребують медичної допомоги, українські медики працюють в умовах підвищеного ризику для власного життя і здоров’я, надмірного фізичного та психоемоційного навантаження. Зокрема, у Харківській області понад 14 тис. осіб із зони АТО отримали висококваліфіковану медичну допомогу (пройшли лікування та реабілітацію). Тільки у січні 2015 року 25 бригад екстреної медичної допомоги області здійснили понад 230 виїздів до зони бойових дій. Станом на початок лютого 2015-го до медичних закладів Харківщини звернулося понад 48 тис. осіб, тимчасово переміщених із Донецької та Луганської областей (майже 9 тис. осіб надано стаціонарну допомогу). Все це свідчить про величезне збільшення навантаження на медиків області. Аналогічна ситуація склалася і на Дніпропетровщині. При цьому медпрацівники не отримують жодних додаткових оплат чи пільг, а, навпаки, живуть у постійному тривожному очікуванні наслідків чергових реформ через можливість утратити роботу.
ВЗ Що переважить — розуміння ситуації чи обов’язок виконувати вказівки?
— У багатьох регіонах керівники медичних закладів уже отримали відповідні листи про те, що у зв’язку з дорученням Прем’єр-Міністра України передбачається скорочення і потрібно привести штати у відповідність до вказаних нормативів. Але подібні розпорядження ми вважаємо незаконними — штати не можна скорочувати за вказівкою управлінь. Головний лікар повинен мати у своєму розпорядженні відповідний наказ про скорочення. А 3% по країні — це вже масові скорочення. Тож потрібно дотримуватися офіційної процедури: за 3 місяці до скорочення потрібно довести цю інформацію до відома первинних профспілкових організацій, потім відбуватимуться переговори з цього приводу і лише після досягнення згоди, за 2 місяці до скорочення, слід попередити про них працівників. Це по-перше. По-друге, медична галузь має виконувати свої функції, для цього повинен бути необхідний кадровий резерв, і його «урізання на око» неприпустиме. Тобто передусім треба прописати функції, порахувати, скільки персоналу потрібно для їх виконання, і вже потім вирішувати — чи можливе скорочення і в яких саме масштабах.
ВЗ А чи можуть бути ці масштаби однаковими для всіх регіонів?
— В тому-то й справа, що ні. У різних областях нашої країни різна укомплектованість медичними кадрами. Приміром, у Західних регіонах вона практично 100-відсоткова (особливо середнім медперсоналом). Натомість укомплектованість штатних посад фізичними особами лікарями (за даними 2014 року) у Луганській області становить 49,59%, у Донецькій — 63,51%, Херсонській — 71,41%, Миколаївській — 72,37%, Чернігівській — 72,57%, Київській — 72,37%. Зрозуміло, що гуманність «підказуватиме» головним лікарям скорочувати саме вакантні посади, але це так само небезпечно. От, приміром, у Кіровоградській області багато вакансій педіатрів. Якщо скоротити ці посади, населення області й надалі залишиться без педіатричної допомоги. Багато вакансій по країні у фтизіатрії та інших проблемних напрямках — зі скороченням вакансій вони залишаться взагалі «оголеними».
Там, де укомплектованість штатів близько 100%, постає інше непросте питання: кого скорочувати? Молодь, за якою майбутнє галузі? Чи людей передпенсійного віку, які опиняться на вулиці? Адже норму, що надавала можливість відправити людину на дострокову пенсію при скороченні (за 1,5 року), призупинено. І поїхати працювати туди, де лікарів не вистачає, сьогодні ніхто не зможе, особливо люди старшого віку, які мають своє житло, родину. Та й взагалі європейська практика «переїздів за місцем роботи» для наших медиків із їх жебрацькою зарплатою неприйнятна.
ВЗ Тож який вихід пропонує Профспілка?
— Взагалі відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання управління закладами охорони здоров’я належить до компетенції місцевих рад. І рішення щодо штатної чисельності комунальних закладів охорони здоров’я мають приймати відповідні органи виконавчої влади (під час формування та затвердження місцевих бюджетів). Тобто такі питання не повинні вирішуватися через доручення «згори». До того ж сьогодні на всіх рівнях декларується децентралізація, за якої саме місцеві органи влади мають вирішувати, які штати медичних закладів вони можуть фінансувати (за рахунок внутрішніх джерел). І якщо вони вирішать, що потреби у скороченні медпрацівників у їх регіоні немає, так і буде. Бо саме вони відповідають за надання якісної доступної медичної допомоги на ввіреній території. І якими силами це завдання буде виконане, потрібно вирішувати на місцях. Ми відчули розуміння такої позиції у Мінфіні, принаймні, нам пообіцяли, що доведуть до керівників Уряду пропозиції профспілок бюджетної сфери.
ВЗ Але на місцях — інші настрої. Там кажуть, що коштів ні на що не вистачає, тож, мабуть, будуть раді можливості «підкоротити» штати.
— Зараз запроваджена нова форма фінансування галузі — через медичну субвенцію, яка спрямовується з центру на місця. Вона надходить у регіони 3 рази на місяць — це незручно, і коштів дійсно не вистачає, бо, доки не виплатять зарплату медпрацівникам, субвенцію не можуть використовувати на інші потреби, тож формується заборгованість за комунальні платежі, закупівлю ліків тощо. Мінфін планує перейти на 2-разову виплату субвенції — це допоможе ефективніше використовувати кошти. Однак це не єдина проблема. Фінансування галузі відбувається на рівні 2014 року, індексація не відповідає рівню інфляції. Ще одна проблема пов’язана з передачею відомчих закладів (залізничних лікарень, медсанчастин) на утримання місцевих бюджетів. Кошти, які виділялися на ці заклади на рівні 2014 року, були включені до медичної субвенції, але з розрахунку вже на 1 мешканця. Виходить, що на місцях отримали і «зайві ліжка», і додаткові кадри (а відомчі лікарні укомплектовані набагато краще й навантаження на лікарів там значно менше). Мінінфраструктури домоглося, щоб відомству залишили 10 закладів, тепер із медичної субвенції, спрямованої на місця, вилучатимуть кошти на їх утримання. А грошей і без того обмаль! До того ж існує проект закону, який пропонує повернути відомчі заклади під «рідне крило» (разом із коштами на їх утримання). Якщо це станеться, із медичної субвенції тільки на залізничні лікарні потрібно буде вилучити понад 1 млрд грн. Це кошти, які вже надходять у регіони і витрачаються там. Тобто за таких «гойдалок» на місцях думають про те, як вижити, а не про те, як розвиватися. Однак це не означає, що медичні працівники мають розплачуватися за чиїсь непослідовні чи не до кінця виважені рішення. Нещодавно ми отримали листа за підписом першого заступника Міністра охорони здоров’я О. Павленко, де зазначено, що з метою удосконалення мережі бюджетних установ, раціонального використання лікарняних ліжок та приведення нормативу у відповідність до показників країн європейського регіону МОЗ України розробляє зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 р. №640 «Про затвердження нормативів потреб у стаціонарній медичній допомозі в розрахунку на 10 тисяч населення». Сподіваємося, в разі їх затвердження спокуси скоротити штати під «можливості» чи заради необґрунтованої економії не виникатиме. Та й згідно з чинним Наказом МОЗ України від 23.02. 2000 р. №33 штатна чисельність працівників закладів охорони здоров’я визначається відповідно до нормативів та типових штатів і є граничною. Вона має бути приведена у відповідність із визначеним фондом оплати праці, доведеним у бюджетних призначеннях на оплату праці таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій.
Розмову вела Світлана Тернова, «ВЗ»
Точки зору
Тетяна Бабій, директор Департаменту охорони здоров’я і курортів Вінницької ОДАБільш серйозна проблема може виникнути із кадрами колишніх залізничних лікарень, які передані районним і міським бюджетам. По цих закладах маємо величезне недофінансування: при потребі в 37 млн грн отримали лише 11 млн 880 тис. Але справа не лише в коштах, а й у дублюванні функцій. Однак ми не маємо права розкидатися висококваліфікованими кадрами, тому вишукуватимемо можливість працевлаштувати медиків-залізничників. Механічного скорочення кадрів не буде. І вакантних посад це також стосується. Наприклад, у Теплицькому районі не вистачає сімейних лікарів. Ми не можемо скоротити ці вакансії, навпаки — шукаємо можливості заповнити їх, адже лікарі, які працюють, перевантажені. Натомість маємо інші резерви для скорочення вакансій, наприклад, у деяких стаціонарах, які не завантажені на 100%. Вивільнених фахівців будемо перенавчати і запропонуємо їм посади сімейних лікарів у їх районах (усе відбуватиметься у рамках Кодексу законів про працю). Рекомендації Кабміну ми виконуватимемо, але при цьому не збираємося порушувати закон. Тому, можливо, й не скоротимо медиків на 3%, адже не повинно бути економії заради економії. Так само ми не можемо без реорганізації скоротити 20% працівників Департаменту (держслужбовців), тому що це зруйнує його структуру, і кількість відділів та працівників не відповідатиме реальним потребам. Тому керівництво ОДА цю проблему вирішує комплексно. Ми також спілкуємося з головними лікарями, радимося, як зробити, щоб під час рекомендованого скорочення не постраждали ні медики, ні пацієнти.
Валентина ГРИЩУК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Житомирської ОДАТам, де є заклади відомчої медицини, наявне дублювання послуг. Наприклад, у Коростенському районі розташовані обласний міжрайонний діагностичний центр, відділкова лікарня, центральна районна поліклініка, центральна міська лікарня. Можливо, тут і потрібне скорочення і на 20%, і на 30%. Але не можна «стригти всіх під один гребінець». До того ж будь-які скорочення мають відбуватися згідно з чинним законодавством і нормативами. Це щодо кількісної складової оптимізації. Тепер — стосовно якісної. Будь-які скорочення мають проводитися лише після аудиту надання медичної допомоги, медичних послуг і головне — їх ефективності й досягнення очікуваних результатів. Як приклад: ми сьогодні спостерігаємо періодичні «бунти» проти закриття ФАП у малонаселених пунктах, де мешкає до 100 осіб. А чи досягнули ці ФАП збільшення тривалості життя населення, зниження смертності та інших показників ефективності надання меддопомоги? Якщо так — немає питань. Якщо ні — потрібно такі заклади укрупнювати і при цьому забезпечувати можливість нормально дістатися медпрацівникам до пацієнтів, щоб ті мали доступ до медичної допомоги.
Сьогодні в Україні уже розроблено низку нормативів щодо забезпечення медичних закладів ліжками, зокрема, вторинної ланки, тубдиспансерів тощо. Керуючись новими нормативами, ми можемо все проаналізувати та виявити резерви для скорочення, щоб уникнути строкатості й ліжкового фонду, й кадрового забезпечення, і при цьому не обмежити доступу пацієнтів до медичної допомоги.
Олег СТАДНИК, директор Департаменту охорони здоров’я та медичних послуг Черкаської міської радиПо-перше, в нашій країні існує норматив забезпеченості ліжко-місцями (50 ліжок на 10 тис. населення). У Черкасах цей показник становить 52 на 10 тис. Тому що єдине опікове відділення в регіоні скоротити неможливо. Якщо буде політична воля змінити чинні нормативи (але це вже повноваження Міністерства охорони здоров’я), тоді й говоритимемо про надлишок ліжок.
По-друге, насправді у нас фінансується не ліжко, а мешканець (по формульному показнику, із врахуванням багатьох чинників, у тому числі демографічних, захворюваності тощо). Якщо ж зменшити кількість медпрацівників, знизиться й доступність медичної допомоги населенню. Та найголовніше те, що поліпшити якість медичної допомоги в такий спосіб точно не вдасться — для цього потрібна зміна системи. І щодо «економії». Звільнення бюджетників, які залишаються чи не єдиними, хто не може ухилитися від сплати податків (як це, приміром, роблять приватні підприємці, тримаючи виплати в «тіні» і при цьому вимагаючи поліпшення медичних послуг), лише погіршить наповнення Бюджету. Адже сьогодні податок із доходів фізичних осіб — це найбільший і регулярний податок у системі формування місцевих бюджетів. А податки в державі повинні платити всі, не лише санітарки із мінімальної зарплати. Тоді й буде збільшено фінансування охорони здоров’я, без якого не буває якісної медицини. Звідси — висновок: без комплексних реформ у державі локального покращення в окремо взятій галузі не буде.
Оскільки нині існує дефіцит лікарів у первинній ланці, загрози безробіття для них немає. Приміром, у медичних закладах Черкас вакантні 1/3 посад лікарів первинної ланки — особливо гостро відчувається нестача сімейних лікарів та педіатрів (посади вузьких фахівців укомплектовані на 98%). Але професію сімейного лікаря потрібно зробити престижною і високооплачуваною. Так само потрібно забезпечити роботою вузькопрофільних фахівців, якщо МОЗ захоче урізати нормативи забезпеченості ліжко-місцями. До речі, свого часу ми вже проходили цим шляхом, коли у Черкасах із 3 тис. ліжок, які функціонували за часів Союзу, залишилося вдвічі менше, але ефекту від того скорочення все одно не отримали. Його й не буде, бо для управління галуззю мало скорочувати відсотки працівників і ліжок — потрібно бачити перспективу та вміти її досягти.
