Незважаючи на те, що професії «щелепно-лицьовий хірург» у нашій країні офіційно не існує, фактично фахівці із цього профілю вже давно рятують людей, іноді буквально збираючи обличчя по шматочках. Нерідко їм доводиться самостійно розв’язувати найскладніші задачі, у тому числі й нові для вітчизняної медицини, оскільки практика у такій справі не може чекати, поки з’явиться теоретична база.
ДОПОМОГИ НЕ БУВАЄ ЗАБАГАТО
Готують таких спеціалістів на стоматологічних факультетах, і зазвичай вони закріплені за кафедрами хірургічної стоматології. Але в дійсності назва кафедри дуже віддалено характеризує сутність діяльності щелепно-лицьового хірурга, у компетенції якого – запальні захворювання і травми зубів, щелеп, обличчя і шиї, пухлини, пухлиноподібні утворення, дефекти і деформації у зазначених зонах.
Останніми роками цей список розширився. Зокрема, перед спеціалістами у весь зріст постала проблема лікування пацієнтів з ушкодженням щелепно-лицьової ділянки, які приймають наркотик кустарного виробництва «Вінт».
Згідно з даними Валерія Лисенка, керівника Харківського міського центру щелепно-лицьової та реконструктивної хірургії, голови Асоціації стоматологів Харківської області, кандидата медичних наук, доцента, проблема має тенденцію до зростання: за останні 5 років кількість подібних пацієнтів зросла від 4 до 15% у загальній структурі захворюваності. Первинне надходження хворих через вживання наркотиків становить 43,4% від усієї кількості пацієнтів із гнійнозапальними патологіями. Вік пацієнтів варіює у межах 20–40 років, а частота їх потрапляння до стаціонару – до 3 разів на рік.
«Раніше, стикаючись із подібними хворими, ми просто не могли зрозуміти, що з ними відбувається. Патології у даної групи пацієнтів зустрічалися абсолютно різні: гнійні періостити, флегмони щелепно-лицевої ділянки, переломи щелеп, гайморити, абсцеси головного мозку. Такі пацієнти, на жаль, – це той важкий соціальний контингент, який звертається до лікаря, коли вже ситуація задавнена. Врятувати їхнє життя часто можна лише за допомогою резекції щелеп. Тільки за минулі 1,5 року було здійснено 19 резекцій, із них 7 – у жінок, 12 – у чоловіків. Менш радикальних методів, які мали б відповідну ефективність, поки що не знайдено», – розповів В. Лисенко.
Причина виникнення уражень щелепно-лицевої ділянки у таких людей полягає у вживанні нарко- тиків кустарного виробництва з використанням «відмитого» червоного фосфору з намазки, яку знімають із сірникових коробок, і кристалічного йоду на основі таблеток, що містять ефедрин – похідні амфітаміну. Тривалість прийому може становити від 1 до 9 років.
«Специфічні ураження зубо-щелепної системи в таких випадках мають характер токсичного фосфорного некрозу. Комплексне лікування пацієнтів складається з дезінтоксикаційної терапії та хірургічної санації вогнищ ураження. Власне хірургічний етап передбачає некректомію ураженої ділянки щелепної кістки, яка є місцем скупчення фосфору, а також санацію порожнини рота для зниження ступеня інтоксикації організму. Консервативна терапія складається з інфузійного та гепатотропного лікування і призначення симптоматичних серцевих препаратів, вітамінів С і групи В, препаратів кальцію», – поділився досвідом експерт.
За його словами, реабілітувати таких пацієнтів можна мінімум через два роки після того, як вони припинили вживати наркотики, тому що їх вплив на організм є пролонгованим. Працюючи з цими хворими, щелепно-лицьові хірурги зіштовхуються з дуже серйозною ортопедичною проблемою. Окрім того, пацієнти потребують комплексного лікування, яке включає наркологічний облік, психіатричну допомогу (адже у багатьох пацієнтів починаються психіатричні зміни), токсикологічне лікування. Якщо спостерігається біль або розвиток процесу на верхній щелепі чи в ділянці суглобових відростків, необхідне нейрохірургічне обстеження. Потрібен також гематологічний контроль, спостереження лікаря-хірурга. Нарешті, зазначив В. Лисенко, слід розвивати ортопедичну допомогу та протезування для осіб, які вже припинили прийом наркотичних речовин. На жаль, поки що реабілітаційна допомога таким особам в Україні залишається на дуже низькому рівні.
ГАРМОНІЙНІ РИСИ
Звичайно, поява нових захворювань щелепно-лицевої ділянки вимагає більш високоточних сучасних методів діагностики і нестандартних підходів до їх лікування. Але й «традиційні» проблеми, що існують стільки, скільки й медицина, також потребують оновлення методик. Зокрема, завжди дуже гостро стоїть питання лікування аномалій та деформацій обличчя. У цьому напрямку цікавими є розробки Валерія Куцевляка, академіка Української академії наук, заслуженого діяча науки і техніки України, віце-президента асоціації щелепно-лицевих хірургів України, доктора медичних наук, професора. Він запропонував нові методи дестракції та компресії, які дають змогу подовжити або скоротити кісткову тканину, не видаляючи частину кістки. Також він розробив скронево-нижньощелепний суглоб із дестракційним пристроєм, який застосовують для дітей із аномаліями обличчя. Поки дитина з патологією підростає, лікар поступово розкручує дестрактор, регулюючи зростання обличчя, і таким чином поступово проблема розв’язується.
Одним із сучасних методів лікування такої аномалії обличчя, як вроджена ущелина верхньої губи, є первинна хейлоріногнатопластика – одномоментне математично прораховане відновлення форми і розмірів верхньої губи, усунення деформації хрящів носа, корекція порочного прикріплення м’язів приротової ділянки та носа, а також формування дна носового ходу.
За досвідом Віктора Шевчука, доцента кафедри стоматології дитячого віку дитячої щелепно-лицевої хірургії та імплантології Харківського медичного університету, кандидата медичних наук, цей метод дає змогу подовжити нижній і верхній сегменти верхньої губи з утворенням добре вираженої дуги Купідона і проекції верхньої губи. Завдяки такому виду лікування можна запобігти вертикальній контрактурі рубця, відновити безперервність альвеолярної дуги та верхньої щелепи. Нарешті, первинна хейлоріногнатопластика забезпечує умови для подальшого кістково-пластичного закриття альвеолярного назрощення. Спеціаліст вважає, що даний метод є універсальним для первинних і реконструктивних операцій із приводу вроджених назрощень верхньої губи.
ВІДКРИТЕ ПИТАННЯ
Існує ще багато проблем, які можна розв’язати лише за допомогою щелепно-лицьової хірургії. Як показує досвід, вітчизняні фахівці досить успішно з ними справляються і в деяких випадках навіть збагачують науку цінними винаходами. Що ж стосується офіційного визнання професії, то цей процес уже триває майже 12 років. Звичайно, введення нової спеціальності має ряд труднощів: потрібно переглядати юридичні основи, пенсійні питання (адже спеціаліст, який 25 років працював хірургом-стома- тологом, під час перейменування може втратити стаж), стандарти підготовки таких фахівців. Проте у більшості розвинених країн цю проблему було успішно розв’язано. Тож, можливо, час уже і нам вивести представників нелегкої та важливої професії із тіні?
Марина ЧІБІСОВА, «ВЗ»
