Бойові дії на Сході України оголили найболючіші проблеми вітчизняної системи охорони здоров’я, які не вирішувалися роками або взагалі вважалися другорядними. До таких належить реабілітація хворих, а нині — ще й потерпілих у зоні АТО. Про актуальність проблеми та шляхи її вирішення йшлося на круглому столі в Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, який був присвячений питанню надання медичної допомоги учасникам антитерористичної операції.
Завдання — повернути до життя
В обговоренні нагальних проблем надання медичної допомоги потерпілим під час бойових дій взяли участь народні депутати України, представники Міноборони та МОЗ України, вчені, практикуючі лікарі, члени громадських об’єднань та волонтерських організацій. Адже завдання, які постали сьогодні перед суспільством, можливо вирішити лише за системного й комплексного підходу. Питання своєчасної евакуації поранених з місця бою, надання їм спеціалізованої меддопомоги у військових шпиталях та інших лікувальних закладах країни, підготовка кадрів, що спроможні надавати таку допомогу, об’єднання всіх ресурсів, спрямованих на виконання цих завдань, законодавча підтримка й усунення бюрократичних перешкод на шляху до мети — лише основні напрямки, на які звернули увагу учасники заходу. І наразі проблем тут безліч.
Зокрема, під час огляду військових медзак-ладів країни виявлено недостатню кількість броньованого медичного спецтранспорту, обладнання й лікарських засобів. Відсутня послідовна та врегульована система надання медичної допомоги на місцях, яка мала б бути розподілена між військовими та цивільними медичними закладами. Але чи не найбільшою прогалиною ланцюга надання меддопомоги учасникам бойових дій є система подальшої реабілітації, а точніше, її відсутність. Мало врятувати бійцю життя, вивізши його з поля бою, надавши першу медичну допомогу і навіть прооперувавши у кращій клініці. Потрібно повернути його до повноцінного життя.
А, враховуючи особливості уражень у нинішній війні (фізичні й психологічні травми), зробити це неможливо без реабілітаційних заходів за світовими стандартами.
Всі учасники круглого столу наголошували: українським фахівцям не вистачає досвіду з реабілітації, та й самих фахівців обмаль, і на законодавчому рівні ці питання в Україні ніхто досі не врегульовував. Тому можна лише вітати ініціативу Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю, члени якого зустрічалися з представниками посольства Ізраїля, щоб проаналізувати законодавчу базу у цій сфері. Також Комітет розпочав співпрацю з військовими Литви, Польщі, Чехії та Швеції з метою вивчення і запозичення їх досвіду. Про це присутнім повідомив Голова Комітету Олександр Третьяков, зокрема наголосивши на створенні робочої групи, яка напрацьовуватиме відповідні зміни до вітчизняного законодавства.
А поки що реалії української системи реабілітації невтішні. Що маємо сьогодні? Відсутність протоколів лікування або їх невідповідність сучасним методикам, що часто призводить до надмірної кількості призначень пораненим. Відсутність можливості отримувати достовірні первинні дані про обсяги та якість медичної допомоги на рівні регіонів. Невідповідність розподілу повноважень на рівні медичного менеджменту. Приміром, відповідальність за прийняття управлінських рішень (як стосовно фінансових, так і щодо кадрових питань) зазвичай покладається на головного лікаря закладу, натомість рішення щодо спрямування фінансів залишається за департаментом охорони здоров’я чи казначейством. Ці та інші типові проблеми вітчизняної галузі охорони здоров’я, котрі раніше сприймалися як безлад, нині ведуть до трагічних наслідків, зауважив член Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю Гліб Загорій. Окрім того, традиційний перелік доповнився новими проблемами, спричиненими особливостями лікування поранень від сучасної вогнепальної зброї, масовими політравмами, необхідністю кваліфікованої психологічної реабілітації учасників АТО тощо.
Хто, де, коли?
Відтак виникають запитання, відповіді на які потрібні невідкладно. Хто здійснюватиме психологічну реабілітацію бійців АТО? Волонтери? Психологи? Психіатри? На жаль, не кожен цивільний психолог чи психіатр здатний працювати із пораненими військовими — через відсутність досвіду роботи із вкрай важкими травмами. Спеціаліст, який ніколи не бачив на власні очі жахливих подїй, часто-густо не сприймається самим бійцем. До того ж психологічна допомога не має обмежуватися лише роботою з постраждалими у військових шпиталях. Європейська модель психологічної підготовки військових та їх реабілітації включає чіткі алгоритми.
По-перше, військовослужбовці проходять курс психологічної підготовки на тренувальних базах, аби бути максимально готовими діяти на полі бою чи в зоні АТО. Проте учасники круглого столу наголошували, що далеко не всі задіяні в АТО бійці виявилися психологічно готовими до цього, — нині 650 воїнів перебувають у психіатричних лікарнях із гострими розладами.
По-друге, психологічна робота з військовими має проводитися безпосередньо в зоні АТО під час бойових дій. Від цього залежить не лише успішність воєнної операції, а й життя бійців.
По-третє, психологічна допомога вкрай необхідна пораненим і членам їх сімей під час лікування та реабілітації. Ще один важливий напрямок — робота з членами родин загиблих. На превеликий жаль, в Україні не налагоджена система такої всеохоплюючої психологічної підтримки. Кричущі факти: сьогодні в шпиталях Харкова, Запоріжжя, Одеси, Тернополя немає ані психіатра, ані психолога, ані психотерапевта!
До того ж в Україні відсутня спеціальність «Фізична та реабілітаційна медицина». Помічник Міністра оборони України, доктор медичних наук Всеволод Стеблюк заявив, що наші фахівці не можуть навіть говорити «спільною мовою» із зарубіжними колегами, яким незрозуміло, хто такий лікар-фізіотерапевт. Він запевнив, що в Україні достатньо ресурсів для підготовки фахівців з реабілітаційної медицини, однак для цього потрібно внести зміни до класифікатора медичних спеціальностей, горезвісного 33-го наказу і посадових інструкцій, а також розробити відповідні навчальні програми. Всеволод Стеблюк анонсував зміни до штатного розкладу військових шпиталів — у кожному буде передбачено посади психіатрів, медичних психологів та психотерапевтів. Але де їх навчатимуть? Більшість фахівців в Україні нині не готова до такої роботи.
Наступне питання: де має відбуватися така реабілітація? Адже єдиної системи в державі й досі не існує. Ліжко-місця знаходяться в підпорядкуванні різних відомств України. Приміром, санаторно-курортна мережа містить 3 817 реабілітаційних ліжок різного профілю ПАТ «Укрпрофоздоровниця», 8 915 — налічується в санаторіях обласного та місцевого підпорядкування, 1 644 ліжка є в реабілітаційних відділеннях інших відомчих закладів. А ще існують фізіотерапевтичні лікарні, заклади відновного лікування тощо. Не існує тільки єдиного центру управління цим господарством — як і механізму взаєморозрахунків між реабілітаційними закладами тих чи інших відомств. Виходить, що пролікувати військового в цивільному санаторії необхідного профілю можна лише за путівкою повної вартості. Якщо такі розбіжності не узгодити на законодавчому рівні, то це буде прикладом цинічного ставлення до бійців, які рятують країну ціною власного здоров’я.
Наша держава багата на природні лікувальні ресурси, але в ній не менше бюрократичних перепон, які суперечать елементарній логіці. Один із таких фактів озвучила Світлана Хотіна, директор Департаменту медичної допомоги МОЗ України: Міністерство готове передати в зону АТО 7 автомобілів, але механізм передачі дуже забюрократизований. Вона також звернулася до депутатів із проханням виділити додаткові кошти на лікування поранених. Нині на забезпечення медикаментами 1-го бійця на добу передбачено лише 40 грн, тож про яку медичну реабілітацію може йти мова?
На кого рівнятися
Успішне відновлення пораненого бійця на 80% залежить від ефективності процесу реабілітації. Чи можливо досягти її в Україні? Якщо здійснити низку важливих кроків — так.
Крок перший — учитися. Враховуючи відсутність належного досвіду у фахівців (адже реабілітація такого спрямування, як і кількість людей, що її потребує, — небачена й неочікувана для нашої держави), потрібно вибрати вірні орієнтири перебудови існуючої системи надання медичної допомоги. Маємо вчитися у армій тих країн, які вже пройшли шлях становлення у цьому напрямку.
Крок другий — застосувати власні резерви. Зокрема, учасники заходу зауважили, що в Україні недостатньо використовуються можливості протезування бійців АТО, які втратили кінцівки. За кошти, що витрачаються на протезування за кордоном (а якщо це первинне протезування, то через півроку його слід проводити повторно і знову витрачати велику суму), можна зробити авто зі зручним керуванням, повну адаптацію житла потерпілого та місця його роботи. Вітчизняні виробники заявляють про готовність «тримати марку» якості протезів. На жаль, за останні роки вітчизняний продукт не затребуваний в Україні, хоча 50% виробів експортують як дешеві та якісні. Для реалізації державної політики в цій сфері необхідно розширити програми з протезування, залучити найсучасніші технології, щоб принаймні більшість потерпілих отримували якісні послуги саме в Україні. Водночас треба ширше використовувати можливості біотехнологічної реабілітації поранених зі складними травмами кісток, а для цього спростити затверд-
жений законодавством порядок забору трансплантатів.
Крок третій — кардинальні зміни. У Держбюджеті 2015 року закладено 2 програми: соціально-професійної адаптації (передбачено 27 млн грн) та психологічної реабілітації (50 млн грн). Від того, наскільки ефективно використають ці кошти, залежатиме перспектива реабілітаційного напрямку в охороні здоров’я країни. Однак марно розраховувати на успішну реалізацію цих програм за відсутності протоколів і стандартів психологічної реабілітації, єдиного реєстру тих, хто потребує реабілітації, і, зрештою, самої системи й центру управління нею. Також має бути взаємозв’язок між різними міністерствами та відомствами в Україні.
На новий закон про реабілітацію покладаються особливі надії. Наскільки документ врахує всі проблеми, що накопичувалися роками? Чи спроможна держава віддячити тим, хто захищає її ціною власного здоров’я? Озвучені під час круглого столу питання можна вирішити, якщо об’єднати зусилля на всіх рівнях. Демонстрацією готовності взяти на себе відповідальність за важливий напрям роботи було рішення Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я та Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю провести спільне засідання. Його мета — розробка заходів щодо удосконалення й адаптації нормативно-правової бази з питань надання своєчасної та якісної медичної допомоги в умовах бойових дій, забезпечення ефективної системи реабілітації учасників АТО. Покрокова реалізація такого плану, підкріплена законодавчими нормами, чіткий контроль за ситуацією неодмінно дадуть позитивні результати уже найближчим часом.
Наталія Вишневська, спеціально для «ВЗ»
