Служба ЕМД: гра на виживання триває

2471

Бути лікарем — складно й дуже відповідально. А бути лікарем або фельдшером екстреної медичної допомоги — ще й страшно. Адже працюють вони не в затишному кабінеті, де, як то кажуть, і стіни допомагають, а на території пацієнта. Працівникам екстреної медичної допомоги доводиться мати справу і з хворими в критичному стані, й тривожитися через імовірну загрозу для свого життя та здоров’я як з боку неадекватних пацієнтів, так і їх родичів або перехожих, коли надають допомогу в громадських місцях чи на вулиці. Захист у таких ситуаціях — лише умовний.

Кардіологічна бригада КУ «Полтавський обласний центр ЕМД та МК» у складі лікаря Надії Кудиренко та фельдшера Дениса Дяченка готується до виїзду на чергування

Возити із собою газові балончики або, тим паче, зброю, нехай і нетравматичну, медикам екстреної медичної допомоги не дозволено. Застосовувати будь-яку зброю проти хворої або такої, що потребує допомоги, людини лікарі не мають права. Тільки психіатричній бригаді згідно з посадовою інструкцією у випадку, коли пацієнт становить загрозу для суспільства, дозволено вдаватися до силових методів. Для всіх інших бригад єдиний захист у разі нападу — це виклик поліції. Однак агресор не чекатиме, доки вона приїде. І якщо міська бригада з трьох осіб хоч якось може дати раду в такій ситуації, то що робити в селах, де бригада часто складається лише з водія і фельдшера? А, скажімо, десь у гірському регіоні, коли немає змоги доїхати до будинку хворого, фельдшерка бере медичні валізи і йде пішки. Що там на неї чекає — ніхто не знає… І неприв’язані собаки — то не найгірший випадок.

До нападів завжди… готові

Загроза бригадам медиків швидкої під час виклику — не поодинокі випадки, а реалії роботи, із якими їм постійно доводиться стикатися. Так, на Волині в цьому році зафіксовано три факти агресивної поведінки хворих щодо працівників екстреної медичної допомоги (у 2018 році їх було 17). Мова йде не про погрози на словах, а про фізичну агресію.

Не з чужих вуст знають про агресію й медики КУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Полтавської обласної ради. Тільки торік у регіоні офіційно зафіксовано 30 таких інцидентів, два з яких закінчилися для фельдшерів ЕМД місячним перебуванням у лікарні з тяжкими тілесними ушкодженнями й черепно-мозковими травмами. В одному із цих випадків, коли швидка виїхала в містечко Градизьк, аби надати допомогу постраждалому із ножовим пораненням, група хуліганів скалічила й медичного працівника.

На Буковині ситуація ліпша — протягом останніх 5 років зафіксовано лише п’ять подібних випадків. Переважно це напади агресивних пацієнтів чи їх родичів, незадоволених або часом доїзду бригади, або рівнем наданої допомоги, а то й просто нечемним, на їх думку, спілкуванням.

Тривалий час на Рівненщині медикам швидкої допомоги жилося спокійно. Але за останні два роки сталися вже три прикрі випадки: агресивні пацієнти побили водія і двох лікарів, один із яких потрапив до лікарні. На жаль, тоді медики не змогли передбачити агресії і запобігти нападу, хоча зазвичай дуже уважні до того, як налаштована людина, котра викликає швидку. Можливо, варто одразу спрямувати до неї й поліцію. Але трапляється, що виклик на позір нормальний, людина спілкується спокійно, а коли медики приїжджають на місце, то раптово стикаються з агресією. Тоді вже сама бригада зобов’язана вжити заходи безпеки.

Скажімо, у КП «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Волинської обласної ради розроблено цілий алгоритм дій у таких випадках. Спочатку із хворим чи тим, хто поруч із ним, намагаються поговорити і заспокоїти. Якщо ж зняти напругу не вдається, бригада має залишити місце виклику, вийти на вулицю та под­звонити в службу поліції. До приїзду її співробітників медики перебувають в автомобілі.


На жаль, зафіксованих нападів чи випадків агресії щодо медиків під час виконання ними своїх обов’язків дедалі більшає (про незафіксовані, звісно, не йдеться).


«За ступенем небезпеки та за кількістю нападів на робочому місці ми вже наздоганяємо працівників правоохоронних органів і рятувальників, — говорить директор КЗ Тернопільської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Михайло Джус. — Бойові дії на Сході України сприяють значному збільшенню кількості осіб, котрі після контузій, посттравматичного стресового розладу не завжди усвідомлюють свої дії, а коли додати до цієї категорії ще й психічнохворих, то можна уявити, як нелегко доводиться бригадам ЕМД контактувати з такими людьми».

За останні півроку наряд відділу швидкого реагування управління поліції охорони в Тернопільській області виїздив на сигнал «тривожної кнопки» від медиків ЕМД шість разів. Так, наприкінці червня жінка викликала бригаду швидкої до сина, який страждав від сильного головного болю, не попередивши диспетчера, що в того психічне захворювання. Коли лікар і фельдшер зайшли до квартири, хворий накинувся на них. Керівник бригади Е(Ш)МД скористався «тривожною кнопкою», і через 5-6 хвилин за цією адресою прибули охоронці. Госпіталізовували пацієнта вже з працівниками поліції.

Прикрий випадок із психічнохворим стався нещодавно й у Немирівському районі, що на Вінниччині. Бригада, яка приїхала на виклик, не могла підійти до нього через відсутність представників правоохоронних органів, які добиралися на місце… протягом 6 годин. Медики були змушені чекати на місці прибуття правоохоронців, у яких виявилися нагальніші справи. На жаль, впливати на роботу інших структур працівники галузі охорони здоров’я не в змозі. Тому й залишається вибирати між лікарським обов’язком і власним життям.

Тож, попри всі зусилля, спрямовані на обладнання сучасних диспетчерських, впровадження «тривожної кнопки», без посилення цивільно-правової і кримінальної відповідальності за протиправні дії не тільки щодо лікарів і фельдшерів служби ЕМД, а й усіх медиків України змінити ситуацію не вдасться. Допоки медиків не захищатиме закон, вони не почуватимуться у безпеці.

Як працює «тривожна кнопка»?

У 2008 році в Харкові вперше в Україні було запроваджено систему GPS-контролю за автомобілями швидкої допомоги. Одна зі складових проекту — так звана тривожна кнопка, натиснувши на яку, медик чи водій могли викликати наряд поліції чи служби охорони. Тоді з уведенням цієї новинки в лікарів, за їх словами, з’явилося відчуття більшої захищеності. Допомогла й інформаційна підтримка: у ЗМІ багато розповідали про нововведення, опосередковано «попереджаючи» потенційних агресорів про те, що медики перебувають під захистом, тому варто бути стриманішими. Кількість загрозливих ситуацій у Харкові на той час насправді помітно зменшилася.

У бригади дві «тривожні кнопки»: одна — в автомобілі, друга — у старшого медика. Сигнал надходить до центральної диспетчерської, а там висвічується адреса перебування та номер бригади. Диспетчери мають зв’язок з усіма районними відділами поліції й центральною диспетчерською Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області. Тобто створено надійний ланцюжок безпеки, який уже добре зарекомендував себе серед бригад ЕМД.

З огляду на позитивний досвід Харкова встановлювати «тривожні кнопки» почали і в інших областях. Скажімо, усі виїзні бригади екстреної медичної допомоги ЛПЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Чернігівської обласної ради забезпечені планшетами, які мають кнопку SOS. Після натискання на неї сигнал миттєво передається диспетчеру центральної оперативної диспетчерської, який одразу викликає поліцію. Уточнювати місце перебування бригади не потрібно, бо всі машини мають GPS-навігатори. У медиків Чернігівщини — тісна взаємодія з поліцією, яка своєчасно реагує на такі дзвінки. У деяких випадках «тривожна кнопка» й узгоджені дії диспетчерів центральної оперативної диспетчерської та працівників поліції допомогли запобігти нападам на медиків.

Мають зв’язок із центральною оперативною диспетчерською через планшет, на якому функціонує «тривожна кнопка», й бригади КУ «ТМО «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». У випадку небезпеки сигнал отримує старший лікар, котрий викликає на місце події працівників поліції. На санітарних автомобілях встановлені GPS-навігатори, що дають можливість бачити на екрані цент­ральної оперативної диспетчерської дислокацію автомобіля ЕМД у разі виникнення надзвичайної події.

«Тривожні кнопки» незабаром будуть і в працівників КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Рівненської обласної ради. Закладу нещодавно виділили 6 млн грн із державного бюджету на умовах співфінансування з обласним бюджетом для створення єдиної оперативної диспетчерської служби області, що передбачає в тому числі й оснащення медиків телефонами та раціями з кнопками SOS. Запрацювати диспетчерська має наприкінці року.

Договір про співпрацю уклали адміністрація КЗ Тернопільської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» й Головне управління Національної поліції в Тернопільській області. У смартфон кожного керівника бригади екстреної меддопомоги завантажено додаток «Тривожна кнопка», й у разі небезпечної ситуації лікар надсилає сигнал тривоги, який надходить не в оперативну диспетчерську службу центру ЕМД та МК, як раніше, а безпосередньо в черговий відділок поліції. Реакція на такий сигнал миттєва: патрульний наряд визначає за GPS-навігатором місце перебування бригади, що потрапила в небезпечну ситуацію, і за кілька хвилин опиняється там.


Не скрізь вдається налагодити роботу «тривожної кнопки», зокрема через відсутність центральної диспетчерської, тобто технічних умов.


У 2017 році на Буковині було запроваджено пілотний проект з управлінням поліції охорони в Чернівецькій області — тоді ними оснастили дві бригади ЕМД. Але того самого року планували відкриття диспетчерської служби, яка передбачала забезпечення такими кнопками всіх бригад, тому пілотну співпрацю з поліцією охорони припинили. Проте вказаної служби на Буковині… досі немає. Як, утім, і в багатьох інших областях.

Варіантів багато, а гарантій — ні

Власне, «тривожна кнопка», попри багато розмов навколо неї, — це радше виняток, аніж правило. Найчастіше в разі потреби лікар сам телефонує в диспетчерську службу, і її працівники негайно набирають «102». Однак поліція не завжди діє оперативно. Тому, наприклад, у КУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» уклали угоду з Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області про надання послуг усім чотирьом станціям ЕМД області. Згідно з договором наряд правоохоронців терміново реагує на повідомлення центру ЕМД та МК про загрозу його працівникам. Крім того, швидка одразу виїжджає на виклик у супроводі поліції, якщо мова йде про агресивно налаштовану психічно хвору людину, постраждалих на вулиці в хуліганських «розбірках», ймовірність небезпеки від асоціальних пацієнтів тощо.

Для ефективної співпраці з поліцією було проведено спільні навчання диспетчерів КП «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Волинської обласної ради і диспетчерів кол-центру Головного управління Національної поліції в області. Щоб забезпечити оперативне реагування, поліція виділила медикам два номери мобільних телефонів диспетчерів кол-центру. Коли виникає загроза, вони телефонують на ці номери, а не на «102», куди не завжди легко додзвонитися. Пізніше в диспетчерській поліції планують встановити радіостанцію центру ЕМД та МК, що пришвидшить зв’язок, бо не потрібно буде набирати жодних номерів. Аналогічний зв’язок по рації у волинян уже налагоджено зі співробітниками Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в області.


Складніша ситуація із захистом медиків ЕМД від агресивних та неадекватних пацієнтів і нападів у районах. Якщо в містах поліція доїжджає до місця події за 5-10 хвилин, то в сільській місцевості на неї можна очікувати й півгодини. А в екстремальній ситуації і 5 хвилин достатньо, аби лікар отримав десятки травм.


Тож головним захистом для медиків і досі залишається вміння уникнути конфлікту або пригальмувати його, чи просто не заходити в будинок у разі небезпеки, а чекати на співробітників поліції.

Заходи, які допомагають запобігти виникненню конфліктних ситуацій, почали активно впроваджувати в КУ «ТМО «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Організовано тренінги та майстер-класи за участю психологів, де не тільки теоретично, а й практично відпрацьовують можливі ситуації. Крім того, адміністрація ТМО розглядає можливість придбання відеореєстраторів для формування доказової бази. Адже бригада заходить на територію власності пацієнта, де він як господар має більше повноважень.

Відстежувати можливу загрозу намагаються ще на етапі приймання виклику. Зрозуміло, що покладатися на такий спосіб на 100% неможливо, адже все залежить від того, наскільки серйозно сприйме ситуацію диспетчер. Проте в певних випадках це допомагає убезпечити медиків. Скажімо, усі виклики екстреної медичної допомоги на Волині приймають через центральну диспетчерську, і черговий диспетчер аналізує їх зміст. Якщо той, хто телефонує, спокійний, спілкується винятково по темі, проблем зазвичай не виникає — виклик прийняли, бригаду відправили. Але коли людина по той бік телефону поводиться неадекватно, лається, погрожує, то диспетчер доповідає старшому лікарю, потім на цю адресу викликають наряд поліції, і паралельно виїжджає бригада ЕМД. Медики в приміщення не заходять доти, доки співробітники поліції не пересвідчаться, що там усе спокійно й бригаді нічого не загрожує.

На карті центральної оперативної диспетчерської ЛПЗ «Обласний центр ЕМД та МК» Чернігівської обласної ради видно місце перебування всіх бригад

Отже, якщо підсумувати, то безпека лікаря здебільшого все ж таки залежить від нього самого. Але наскільки він, а точніше, вона, бо більшість працюючих на швидких — жінки, може захиститися самотужки? Будь-які засоби захисту (газові балончики, електрошокери, нетравматична зброя тощо) — поза законом під час виконання службових обов’язків. Медики, зрозуміло, можуть їх придбати за власною ініціативою, однак такий захист навряд чи себе виправдає. Зазвичай бригада ЕМД працює в замкнених приміщеннях, отже, скориставшись газом, медики можуть і самі постраждати.

Були навіть спроби перетворити працівників швидкої на таких собі бійців. Скажімо, коли в Чернівцях шість років тому створювали центр екстреної медичної допомоги, усі співробітники мали змогу безкоштовно пройти курс самозахисту — заняття проводила Чернівецька обласна федерація рукопашного бою. Тоді, щоправда, небагато працівників ЕМД виявили бажання опанувати відповідні прийоми. Медик, який крім своєї основної справи мусить ще й вміти битися навкулачки, — це виняток, а не норма. А норми, насамперед, правові, мусять бути іншими.

Ірина Хомчук, «ВЗ»

Ольга Камська, Ніна Кондратюк, Олена Березкіна, Олеся Шуткевич, Петро Герасименко, Лариса Лукащук, Інна Саріогло, Дана Романюк, спеціально для «ВЗ»

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я