Сонячна кропив’янка, алергія на сонце, фотодерматоз – у цього захворювання багато імен, а суть одна: жертви цієї недуги мають уникати сонця через підвищену чутливість їх організму до світла в ультрафіолетовому і видимому спектрах.
Про те, чим сучасна медицина може допомогти цим людям і про які терапевтичні можливості мріють самі лікарі, розповідає доктор медичних наук, професор, президент Української академії дерматовенерології Марина Анфілова.
Що таке сонячна алергія?
Сонячна кропив’янка – це хронічне захворювання алергічного генезу. Вона належить до групи імунологічно опосередкованих фотодерматозів. Тобто люди, що страждають на цю патологію, мають ген, який кодує алергічну реакцію організму людини при контакті з сонячним випромінюванням. Часто, це спадковий фактор. Не можна сказати, що таких пацієнтів багато: за деякими епідеміологічними даними, це приблизно 3% населення планети.
Проявитися алергія на сонце може у будь-якому віці. Пацієнта необхідно повідомити про те, що головний тригер, який провокує її загострення – сонце – спрацьовує з однаковою інтенсивністю незалежно від пори року, доби або тривалості впливу (часу знаходження на сонці). На жаль, контакт з сонцем завжди провокуватиме висипку.
Сонячна кропив’янка головним чином пов’язана з впливом ультрафіолетових променів А – діапазон 320-400 нм та видимими світловими променями – діапазон 400-800 нм.
Механізми розвитку сонячної алергії
Точні патогенетичні механізми розвитку цього захворювання й дотепер не з’ясовані, але фізичними тригерами можуть виступати аутоімунні зміни.
Залежно від спектра ультрафіолетових променів виділяють 2 типи сонячної кропив’янки. До I типу належать пацієнти, у яких в сироватці крові, плазмі або тканинній рідині виявляють сполуки, що стають фотоалергенами. Під час взаємодії цих попередників з УФ-променями у прив’язці до рецепторів IgE відбувається дегрануляція тучних клітин і вивільнення запальних медіаторів.
II тип теж опосередковано пов’язують з IgE-рецепторами, проте такі сполуки/попередники зустрічаються й у здорових осіб, тож, вчені припускають: пацієнти з сонячною кропив’янкою мають циркулюючі IgE-аутоантитіла, що розпізнають опромінених попередників.
Симптоми сонячної алергії: як виглядає висипка, чи має якісь характерні ознаки і типову локалізацію?
Сонячна алергія проявляється пошкодженнями шкіри, схожими на класичну уртикарію й інші види кропив’янки – це папули та еритемні пухирці, які вкривають відкриті ділянки тіла і дуже сверблять. По суті, саме локалізація на відкритих ділянках шкіри (або при носінні одежі з тонких тканин), час появи симптомів – після інсоляції, а також, зникнення висипу після припинення впливу сонця, є ключем до діагностування саме фотодерматозу. Загалом, діагностика не дуже складна, але здійснити її може лише лікар. Адже потрібно диференціювати прояви захворювання з іншими алергодерматозами: еритропоетичною протопорфірією (особливо у дітей) та поліморфними світловими висипаннями.
Імунологічні та гістохімічні зміни шкіри при сонячній кропив’янці майже співпадають з морфологією класичної уртикарії.
Діагностика за протоколом
Відповідно до українського клінічного протоколу діагностична програма включає наступні лабораторні дослідження:
- загальний аналіз крові;
- загальний аналіз сечі;
- біохімічній аналіз крові (загальний білок, білкові фракції, АЛТ, ACT, білірубін, цукор);
- серологічне дослідження;
- флуорографічне дослідження;
- кал на яйця глистів.
Рекомендовано також зробити додаткові дослідження:
- визначення біодози ультрафіолетового опромінення;
- визначення порфірінів у сечі;
- визначення порфірінів у крови;
- біохімічній аналіз крови на креатинін;
- кров на антитіла до ДНК реактивні та денатуровані.
Крім того, важливо з’ясувати анамнестичну картину даного пацієнта:
- як швидко з’являються висипання на шкірі після сонячного впливу?
- чи були помічені подібні висипання після інсоляції раніше?
- чи спостерігалися подібні реакції у родичів?
- чи обробляли чимось шкіру, адже деякі засоби (мило, парфуми) можуть викликати фотоалергічні контактні дерматити?
- чи є інші симптоми ураження шкіри?
- чи є симптоми ураження інших органів, крім шкіри (при деяких фоточутливих дерматозах уражається тільки шкіра, при інших, приміром, системному вовчаку – внутрішні органи)?
- які ліки приймає пацієнт?
Зокрема, відповідь на останнє питання є дуже важливою, оскільки так може проявлятися одна з побічних дій ліків. Найбільш поширені лікарські засоби, що володіють ефектом фототоксичності – антибіотики, зокрема тетрациклін, фторхінолони і сульфаніламіди, а також кардіологічні та протигрибкові препарати.
Клас |
Лікарський засіб |
Фототоксична реакція |
Фотоалергічна реакція |
Антибіотики |
Фторхіналони (ципрофлоксацин, Офлоксацин, левофлоксацин) |
+ |
– |
Сульфонаміди |
+ |
– |
|
Тетрацикліни (доксициклін, тетрациклін) |
+ |
– |
|
Антигістамінні |
Ципрогептадин |
+ |
+ |
Прометазин |
+ |
+ |
|
Дифенгідрамін |
+ |
+ |
|
Гідроксизин |
– |
– |
|
Протигрибкові |
Ітраконазол |
+ |
+ |
Вориконазол |
+ |
– |
|
Серцево-судинні |
Аміодарон |
+ |
– |
Ділтиазем |
+ |
– |
|
Хінидин |
+ |
+ |
|
Діуретики |
Фуросемід |
+ |
– |
Дихлортиазид |
+ |
+ |
|
Гіпоглікімічні |
Похідні сульфанілсечовини (глипізид, глібенкламід) |
– |
+ |
Нейролептики |
Фенотіазини (хлопромазин, флуфеназин, перазилін, перфеназин,тіоридазин) |
+ |
+ |
Тіоксантени (хлорпротиксен, тіотиксен) |
+ |
– |
|
НПЗП |
Ібупрофен |
+ |
– |
Кетопрофен |
+ |
+ |
|
Напроксен |
+ |
– |
|
Ретіноїди |
Ацитретин |
– |
– |
Сонцезахисні креми
|
Бензофенони |
– |
+ |
Параамінобензойна кислота (PA BA) |
+ |
+ |
|
Саліцілати |
–
|
+ |
|
Парфумерія |
Мускус |
– |
+ |
6-меркаптопурін |
– |
+ |
Як лікують сонячну алергію?
Для лікування сонячної кропив’янки пацієнтам призначають антигістамінні препарати та топічні кортикостероїди, які можуть значно зменшити запалення шкіри і свербіж.
Окрім цього, оскільки пацієнти з сонячною алергією мусять уникати сонця, їм рекомендовано контроль рівня вітаміну D для своєчасної корекції.
На жаль, поки що ми не маємо можливості виліковувати захворювання, в основі яких «поломка гена». Поки у нас генна інженерія не розвинулась настільки, щоби «вирізати» поламані частинки генів. Максимум, якого можна досягти – це якісне симптоматичне лікування, метою якого є покращення якості життя пацієнта.
Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»