Держава зобов’язана стимулювати студента до успішного навчання кращим вибором в інтернатурі, інтерна — вигідним працевлаштуванням, а молодого лікаря — гідною оплатою праці.
«Запропоноване для обговорення Положення про інтернатуру в цілому створює позитивне враження. Але потрібно прораховувати на кілька кроків уперед. Адже інтернатура — тільки певний період у становленні лікаря. Тому важливо, аби в процесі розробки Положення враховували ситуацію на ринку праці в галузі охорони здоров’я. Бо виходить так, що ми ставимо високу планку для абітурієнтів, студентів, інтернів, що в цілому правильно, але… Працевлаштування лікаря зводиться до того, хто з випускників більше сподобається головному лікарю чи за кого із них замовлять вагоміше слово. А вакантне місце необхідно надавати за конкурсом, згідно з певними критеріями. Якщо на нього претендуватимуть кілька осіб, то взяти на роботу мають кращого, наприклад, за результатами іспитів «Крок 2», «Крок 3» тощо. Бо який сенс студенту, а потім інтерну досягати вершин професійної майстерності, витрачаючи на це 9 кращих років свого життя, якщо потім він виявляється непотрібним на ринку праці та не може знайти гідне місце роботи?
Тому МОЗ України має розробити цілісну концепцію, яка охоплювала б становлення лікаря від вступу до університету до працевлаштування. Від того виграють і галузь, і пацієнти. Так, нове Положення стосується тільки інтернатури, але не можна за інтерном зачинити двері й забути про нього. Наступні кроки також мають бути послідовними. Наприклад, ми збільшуємо термін навчання в інтернатурі. В економічних реаліях нашої держави не всі зможуть за власний кошт навчатися кілька «зайвих» років. А, скажімо, у Польщі після закінчення медуніверситету студенти вступають до інтернатури загального профілю, яка триває 13 місяців (так зване стажування). Після цього вони складають іспит LEK, що, до речі, можна робити двічі на рік. Не вдалося з першого разу — зможеш спробувати вдруге. Успішне складання цього іспиту дає право здобути певну «вузьку» спеціальність, тобто фактично продовжити навчання в інтернатурі, рейтинг якої залежить від отриманих результатів. Якщо ж студент не може чи не хоче далі навчатися, він має право працювати лікарем приймального відділення чи сімейним лікарем із дещо нижчими зарплатою і повноваженнями. В Україні ж одразу потрібно вступати до інтернатури за спеціалізацією, хоча їх кількість значно зменшили.
Ще один приклад послідовності, якої потрібно дотримуватися на всіх етапах. Коли держава дає більше шансів вступити на бюджетні місця абітурієнтам з вищими балами ЗНО, це справедливо. Після впровадження електронного рейтингування вступників до інтернатури ті, хто краще навчався на студентській лаві, матимуть змогу обрати найпрестижніші спеціальності. І в цьому значний плюс нового Положення.
Тоді цілком логічним буде наступний крок: стимулювання майбутніх лікарів до успішного навчання можливістю вступити на бюджетні місця інтернатури незалежно від форми навчання в університеті. Бо, як свідчить практика, не обов’язково ті, хто добре склав ЗНО, успішно навчаються у виші. Водночас частина контрактників, які вступили до університету з нижчими балами ЗНО (можливо, їм не пощастило зі школою чи не було можливості найняти репетиторів), досягають високої успішності в навчанні у ВНЗ. Їх і потрібно винагородити за докладені зусилля. Тоді дійсно права всіх студентів будуть рівними. Втім, електронне рейтингування за результатами лише однієї спроби складання «Крок 2» в окремих випадках може призвести до невідповідності рівня підготовки студента результатам іспиту. Тому варто подумати про надання можливості повторно скласти іспит.
Є питання і до визначення баз стажування для проходження інтернатури. Я вважаю: перш ніж приймати згадане Положення, потрібно оцінити рівень закладів, що можуть ними стати. Аби після затвердження Положення їх не залишилося обмаль через невідповідність встановленим вимогам, котрі є досить високими як для реалій нашої галузі. Наприклад, 1700 оперативних втручань у хірургічному відділенні. Чи багато в Україні закладів можуть похвалитися таким обсягом роботи? Куди ж будуть розподілені тисячі інтернів? До того ж не прописано, скільки їх можуть приймати такі бази. Три особи чи три групи? Це потрібно чітко визначити.
Якщо ми плануємо глобальну реформу інтернатури, маємо врахувати й додаткове матеріальне навантаження, котре лягає на батьків, студентів, потім інтернів, особливо контрактної форми навчання. Неприпустимо, щоб інтерн отримував мізерну зарплату, на яку не зможе утримувати себе і родину. Зокрема, зарплата його колеги в Польщі становить приблизно 1 тис. Євро. Крім того, він може після закінчення загальної інтернатури додатково підробляти (наприклад, чергувати в приймальних відділеннях, відділеннях невідкладних станів тощо), отримуючи іще 1,5 тис. Євро. І це при тому, що в Польщі навчання всіх без винятку інтернів оплачує держава!
Український же інтерн отримує зарплату на рівні санітарки. Якщо так триватиме й надалі, то наскільки позитивними не були б зміни, покращити ситуацію в галузі не вдасться. Молодим фахівцям не залишиться нічого іншого, як виїздити за кордон, де все логічно: старався, добре вчився — отримуєш гідну матеріальну винагороду. Тому реформа інтернатури однозначно потрібна, але не варто красиво моделювати її лише на папері, важливо передбачити всі реальні проблеми на кілька кроків уперед і розглядати питання набагато ширше».
