У другій декаді жовтня в Києві пройшла науково-практична конференція «Секрети судинної хірургії: новітні мініінвазивні технології, діагностика і лікування атеросклеротичних та тромботичних уражень судин». У конференції взяли участь провідні спеціалісти з променевої діагностики, кардіології, неврології, ендокринології, ревматології, гематології та інших галузей медицини. Крім секційних засідань, традиційно, проводилися і майстер-класи. З модератором одного з них, кандидатом медичних наук, лікарем-гінекологом вищої категорії, хірургом ДНУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами Борисом ХАБРАТОМ, сьогоднішня розмова.
ВЗ Борисе Володимировичу, які враження від конференції?
— Найважливіше, що я виніс із конференції, — ми на правильному шляху і володіємо достатнім науковим потенціалом. Наші фахівці відкриті всьому новому, готові вчитися (незважаючи на регалії), ділитися власним досвідом. І саме втішне, що, завдяки сучасним медичним технологіям і підходам до лікування, українські фахівці в змозі не тільки рятувати пацієнтів, але і повертати їх до повноцінного життя.
Медична наука так швидко йде вперед, що мало бути професіоналом тільки у своїй галузі — наразі з кожним днем зростає потреба володіти мультидисциплінарними знаннями, тому значення таких конференцій неможливо переоцінити.
ВЗ Чи заохочується впровадження інновацій у вашій клініці? Адже часто-густо керівництво бере на себе такі «стримувальні» функції, аби не порушувати усталеного порядку роботи.
— Усе, що відбувається сьогодні в медичному світі, цікаво як нашим фахівцям, так і керівнику клініки. У цьому відношенні всім нам дуже поталанило, адже Дмитро Дячук не просто розумний керівник, а ще й першокласний спеціаліст-менеджер, тож чудово усвідомлює, що навіть невеличка затримка — і ми вже не йдемо, а наздоганяємо. Незважаючи на те, що наш Центр фінансується нарівні з рештою аналогічних структур, ми знаходимо можливість не просто йти в ногу з часом, а, в деякому розумінні, бути в одному ряду з самими прогресивними нашими колегами на європейському рівні. І ми щасливі з того, адже в такий спосіб високоякісна медична допомога стає доступною для широкого кола громадян.
ВЗ Робота, яку ви представили на конференції, має довгу назву «Наш досвід застосування лапароскопічної тимчасової кліпації маткових, внутрішніх здухвинних та яєчкових артерій в комплексі заходів спрямованих на зменшення крововтрати під час органозберігаючих операцій на матці». На перший погляд, тема може зацікавити лише дуже вузьке коло спеціалістів. Попри це, в аудиторії майстер-класу були присутні не тільки хірурги, а й гінекологи, і репродуктологи тощо. У чому причина такої цікавості?
— Суть майстер-класу зводилася до того, що міому і пухлини геніталій, як одну із причин безплідності у жінок, можна прооперувати не лише традиційним способом (із розрізом у звичайному розумінні), а й лапароскопічним доступом. Такий підхід дає чимало преференцій. Репродуктивний вік жінки — не безмежний, отже важливо не просто усунути проблему, а зробити це так, щоб у найкоротші строки повернути їй можливість зачати, виносити та народити дитину. Суть позитивного ефекту лапароскопії у тому, що в черевній порожнині (дуже ніжному середовищі) працюють як правило тільки два найдрібніших інструменти, а роботу вони виконують таку ж, як і під час звичайної операції. Але при цьому відсутній великий розріз, який є серйозною травмою для організму жінки, відсутній контакт середовища кишечнику, очеревини з руками хірурга, адже усе це під час традиційної операції призводить до масивної агресії, травмування, внаслідок чого очікуваний позитивний результат від операції значно знижується.
Лапароскопія дає змогу уникнути вищеперелічених небажаних впливів і скрупульозно, філігранно та прецизійно усунути проблему — видалити пухлину, привести в порядок матку з мінімальними втратами, вже найближчим часом надати жіночому організму можливість виконувати репродуктивну функцію.
ВЗ Скільки часу від моменту операції до майбутньої вагітності має пройти?
— Якщо раніше вважалося, що після операції повинен пройти рік, то зараз ми бачимо (і це підтверджує практика закордонних фахівців), що вже через 3-4 місяці жінка може вагітніти (не важливо, природним шляхом чи з використанням допоміжних репродуктивних технологій).
ВЗ Ви робите акцент на лапароскопії. Цікаво, чи доводилося вам повертатися до традиційних методів операції з тих пір, як ви освоїли лапароскопію?
— Спираючись на світовий та особистий п’ятнадцятирічний досвід у лапароскопії, я вважаю, що ми повинні віддати належне всім преференціям, які є у цього напрямку, і зробити його пріоритетним на державному рівні. У сучасних західних клініках практично сто відсотків операцій роблять лапароскопічним доступом. В Україні, з безлічі причин, поки що інша ситуація. Можу вас запевнити, що в хірурга, який опанував належним чином лапароскопію, не виникає бажання повертатися до старих методів. Уже один той факт, що наступного ранку після операції пацієнта можна виписати зі стаціонару, а хірург з легким серцем може бути впевненим у нормальному перебігу реабілітації, — дорогого коштує!
ВЗ Під час майстер-класу ви повсякчас поверталися до форуму, який нещодавно відбувся у Римі. Що ж вас так вразило?
— Це був ХХ з’їзд Всесвітньої асоціації акушерів-гінекологів, який проходив на початку жовтня у Римі. У ньому взяли участь 9 тисяч 300 учасників! Це, звичайно, колосальний форум, спеціально для котрого в заміській зоні Риму було побудовано величезний виставковий центр із безліччю павільйонів. Мені вдалося відвідати лише хірургічні секції. Вразив розділ «Жива хірургія». Уявіть, що під час проведення секції для двох тисяч присутніх у залі транслюється з Мюнхена, Мілана, Рима тощо операція, яка там відбувається у реальному часі. При цьому є можливість по ходу поставити запитання хірургу безпосередньо в операційній, обговорити щось із колегою, який сидить поряд, тобто кожен із присутніх певною мірою є повноцінним учасником процесу! Звичайно, що для хірурга, котрий перебуває в той час біля пацієнта, напруження — неймовірне, адже за ним спостерігають відразу дві тисячі хірургів найвищого професійного рівня!
До речі, ми теж іноді практикуємо дещо подібне у себе в Центрі. Наприклад, минулого року проводили спільну хірургічно-гінекологічну конференцію, під час якої було виконано 4 операції з прямими включеннями в зал. Отже, можливо, що за масштабами ми трохи ще і не досягли такого рівня, але вектори розвитку — точно співпадають.
І це, насправді, основний і дуже втішний висновок, який я зробив після цього з’їзду. Наразі операції лапароскопічним доступом — це не просто примха, а нагальна потреба сьогодення, якщо ми дбаємо про пацієнта. І це стосується не тільки гінекології. Уже сьогодні в Центрі ми не лише оперуємо пухлини або проводимо гістеректомію, але й маємо досвід видалення нирки, селезінки, шлунка, кишечнику (не кажучи вже про холецистектомію) лапароскопічним доступом.
ВЗ Будь ласка, кілька слів про наркоз, який застосовується під час операцій.
— Який саме наркоз використовувати, вирішує анестезіолог, підбираючи його індивідуально для кожного пацієнта, залежно від багатьох чинників: супутніх захворювань, об’єму операції, часу операції тощо.
Хірург має довіряти анестезіологу, який із ним працює, тобто до вибору анестезіолога хірурги ставляться дуже серйозно. Якщо ти розумієш, що «тили прикриті», матимеш змогу спокійно займатися своєю справою і бути впевненим у результаті.
ВЗ Чи трапляється виконувати поєднані (сукупні) операції?
— Саме такі ми і проводимо. Наприклад, цими днями виписали жінку з Полтавської області, якій було прооперовано жовчний міхур і видалено доброякісну пухлину на матці. Усе було зроблено з одного порту (розрізу в ділянці пупка). І вже через день після операції вона поїхала додому.
ВЗ Кілька слів про використання роботів у лапароскопії…
— Використання спеціалізованих роботів стало у світі якісно новим етапом розвитку лапароскопічної хірургії. Вони забезпечені, по-перше, мікроінструментами, які набагато менші за стандартні, по-друге — мініатюрною відеокамерою, що відтворює кольорове, тривимірне зображення операції в режимі реального часу. Рухи хірурга перетворюються роботом у плавні рухи мікроінструментів, здатних рухатися в усіх напрямках і відтворювати рухи руки людини у черевній порожнині. З їх допомогою операція здійснюється набагато точніше, зберігаючи неушкодженими найтонші сплетення нервів і кровоносних судин.
Крім того, є ще один важливий момент. Під час виконання лапароскопічної операції хірург стоїть біля операційного столу, маніпулює всіма інструментами, перебуваючи (інколи по кілька годин) у вимушеній, не зовсім зручній позі. У разі ж використання робототехніки інструменти введено в черевну порожнину для проведення операції, ними маніпулює робот, а хірург маніпулює джойстиком (із сусіднього приміщення або навіть і далі). Перед очима хірурга 3D картина того, що відбувається, і він працює абсолютно спокійно, в ідеальній зручній позі, що, погодьтеся, теж неабиякий бонус.
Коли я був на конференції ендоскопістів у Китаї, нас повели на екскурсію у військовий госпіталь потужністю 5000 ліжок, де протягом року виконують 72 000 операцій. Звичайно, така цифра не могла не здивувати, але коли керівник клініки повідомив, що вони оснащені п’ятьма(!) спеціалізованими роботами, все стало зрозуміло.
Можливо я когось здивую, але робототехніку останнього третього покоління вже використовують у таких країнах як Уругвай, Уганда, Бангладеш, Чилі.
Всього у світі 2700 таких роботів, 1700 із них знаходяться у США, 150 — у Європі, решта — в Австралії, Японії, Африці, Індії тощо. В Україні такого обладнання поки немає. Такі технології не можуть бути «конвеєрними», зважаючи на їхню дорожнечу. Попри це, вони мають величезний вплив на розвиток медичних послуг у країні в цілому. Адже коли з’являються новітні технології, вся медицина змушена до них підтягуватися. І навіть, якщо та чи та технологія не доступна абсолютній більшості громадян, вона має використовуватися (в умовах дозволеного), аби фахівці мали можливість освоїти її ще до моменту впровадження у країні. Адже таким чином ми гарантуємо наявність вітчизняних спеціалістів, які в змозі не просто користуватися нею, але й навчати інших.
Тому я особисто не поділяю підходу, під час якого вважається благом використовувати «добре середнє», ніж прагнути до «високого польоту». Так, звичайно, перший варіант гарантуватиме певну стабільність, але, на жаль, ніколи не дозволить створити диво, що і є суттєвою відмінністю «процесу» від «прогресу».
Розмову вела Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»
