Життя Сумського обласного клінічного госпіталю для інвалідів Вітчизняної війни можна розділити на дві частини — до та після початку воєнних дій на Сході України. Раніше медичний персонал закладу лікував переважно людей літнього віку й відповідно спеціалізувався винятково на хронічних захворюваннях. Період «після» змусив фахівців госпіталю, що розташований у прикордонній області, змінити спеціалізацію.
Тетяна СКОРОБАГАТА, в. о. головного лікаря КЗ «Сумський обласний клінічний госпіталь для інвалідів Вітчизняної війни»З лінії фронту поранених до нашого госпіталю, звісно, не привозять. Учасники антитерористичної операції потрапляють до нас на реабілітацію вже після того, як їх «підлатали» в госпіталях Дніпропетровська та Харкова. А ми здійснюємо подальший медичний супровід, тобто доліковуємо.
Спектр патологій, з якими звертаються військові, різноманітний — від підвищеного артеріального тиску та хронічних захворювань, що загострилися під час служби в екстремальних умовах, до вогнепальних й осколочних поранень, уражень судин кінцівок, контузій, черепно-мозкових травм, посттравматичних синдромів. Маю зізнатися: коли в госпіталь на лікування почали приїжджати перші учасники АТО, медичний персонал виявився не готовим до роботи з ними. Спершу працювати було дуже важко. У першу чергу психологічно, адже лікувати доводилося двадцятирічних хлопців з тяжкими пораненнями, отриманими під час бойових дій, — однолітків синів, онуків. Ми всі й зараз згадуємо дев’ятнадцятирічного Сашка, який в антитерористичній операції втратив ногу. Він потребував дуже складної судинної операції на нижній кінцівці. Оскільки в умовах нашого закладу таке хірургічне втручання провести неможливо, то наші лікарі його підлікували й перенаправили в Київ до Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України.
Що ж до фахової підготовки персоналу, медикаментозного забезпечення та матеріально-технічної бази, то вони більш-менш відповідають потребам надання медичної допомоги учасникам АТО. Відділення терапії, кардіології, неврології працюють практично в звичному для себе режимі — лікують ту ж гіпертонію, щоправда, «молодшу», ніж до цього, виразкову хворобу, контузії, черепно-мозкові травми тощо. Важче довелося лікарям хірургічного відділення, оскільки раніше вони ніколи не мали справи з вогнепальними чи осколочними пораненнями, баротравмами. Проте допоміг досвід завідувача відділення, Заслуженого лікаря України Валерія Кислякова. Медик кілька років працював у військових госпіталях в Ємені та Саудівській Аравії, тож наразі вчить своїх підлеглих, що і як робити.
Із забезпеченістю ліками та витратними матеріалами проблем на сьогодні немає — кошти з обласного бюджету надходять вчасно і в повному обсязі. До речі, наш госпіталь — єдиний медичний заклад в області, який стовідсотково забезпечений фінансуванням, щоправда за старими нормативами: витрати на лікування становлять 40 грн на день, на харчування — 35 грн. Проте незабаром має вступити в дію новий наказ Міністерства охорони здоров’я, який передбачає збільшення витрат на придбання медикаментів до 65 грн на день, на харчування — до 55 грн.
Фінансовою стабільністю та «заможністю» госпіталю подеколи користуються інші медичні заклади. Через перебої з фінансуванням вони перенаправляють до нас практично всіх учасників АТО, які звернулися до них по медичну допомогу. Гірший стан справ з матеріально-технічною базою. З діагностичного устаткування в арсеналі закладу — лише один рентгенапарат, придбаний років чотири тому, й один апарат УЗД. Нещодавно ми складали перелік обладнання, яке має бути в нашому закладі відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я. Загальна вартість медичної та технологічної апаратури, котру потрібно придбати, становить майже 7 млн грн. Сьогодні нам вкрай необхідні ЕКГ-апарати (ті, якими користуємося зараз, вже відпрацювали свій час), лінійний датчик для апарата УЗД. У лабораторію потрібно купити біохімічний аналізатор, у хірургічне відділення — коагулятор. Крім того, необхідно доукомплектовувати заклад реабілітаційним обладнанням для учасників АТО, оскільки травми, з якими молоді люди потрапляють у наш госпіталь, вимагають зовсім іншого фізіотерапевтичного оснащення.
Катерина СПІВАК, спеціально для «ВЗ», м. Суми
