Головне завдання лікаря – врятувати пацієнта від смерті. Навіть здорового. За часів війни, роковини якої сьогодні відзначає Україна, приводів для таких «маніпуляцій» виникало чимало. Історія італійських лікарів зайвий раз доводить, що іноді здоров`я пацієнта для медика дорожче за своє.
Коли за часів Другої Світової війни тисячі євреїв в Італії, яка була союзником Німеччини, відправляли до концтаборів, група лікарів-дисидентів придумала хворобу – настільки страшну, що фашисти боялися навіть перебувати в одному приміщенні із «зараженим».
Хвороба, про яку не згадувалося в жодному підручнику
Історія розпочалася 16 жовтня 1943 року, коли нацисти здійснили рейд у єврейське гетто, що було розташоване поблизу річки Тибр у Римі. Під час облави лікарі, що жили по сусідству, сховали декількох утікачів у стінах лікарні Фатебенефрателі в самому серці Риму. Але цього було замало, аби надовго затримати відправку людей у концтабір, отже потрібна була ідея. І вона народилася у лікарів Адріано Осічіні, Вітторіо Сачердоті та Джованні Борромео. Вони придумали симптоми та «схему діагностики» вигаданої хвороби, котру охрестили «Синдромом К» (Il Morbo di K).
Чому вигадану хворобу назвали «Синдромом К»? Адріано Осічіні заклав у цю назву алюзію на найбільш безжальних нацистів – воєначальника Альберта Кессельрінга, який серед іншого керував італійською окупацією, а також одного із шефів СС Герберта Капплера, відповідального за масові репресії й вбивства в 1944 році. (Німцям ця назва нагадувала про паличку Коха, отже викликала жах та «шанування»).
Ну, а щодо симптомів, то вони були найрізноманітнішими і,звісно, найстрашнішими: схожими на туберкульоз, правець і сказ одночасно. Загалом, «Синдром К» вважався неврологічним захворюванням, яке зрештою призводило до деменції та смерті від асфіксії.
Лікарі організували у лікарні спеціальні кабінети для ізоляції цих «безнадійних пацієнтів». Серед них були також маленькі діти, й медичний персонал навчав їх правильно кашляти, аби ні в кого не виникало сумнівів щодо їхнього безнадійного стану здоров’я.
Все було організовано настільки реалістично, що під час рейдів нацисти навіть не робили спроб заходити до «боксів», заповнених «жертвами» синдрому К й дозволили італійським лікарям ізольовувати «вогнища епідемії» на власний розсуд.
Протокол «діагностики»
Діагноз «Синдром К» також сигналізував колегам лікарів-антифашистів про те, яких кроків вони мають вжити, коли до них направлять такого пацієнта. Дуже швидко весь медперсонал зрозумів: якщо до них надходив хворий, в медичній картці якого було позначено «Синдром К», то це означало, що він єврей і потребує укриття, а не ліків з процедурами. Таким чином не виникало жодної плутанини, й далі «хворих» просто переводили за першої ліпшої нагоди до іншого укриття – Адріано Осічіні входив не тільки до адміністрації лікарні Фатебенефрателі, а й вже тривалий час був членом опору, тому мав зв’язки серед опозиціонерів-антифашистів.
Потрібно зазначити, що це була справді командна робота: лікарям допомагали члени італійського опору та католицькі священники, завдяки яким цілі сім’ї отримували фальшиві документи, щоб мати змогу залишити медичний заклад у столиці та більш безпечно перечектаи в різних монастирях у сільській місцевості.
Щоб врятувати євреїв, лікарі мали бути дуже переконливими – гітлерівці повинні були повірити, що у цих пацієнтів справді дійсно смертельна і дуже заразна хвороба, яка здатна перекинутися на кожного, хто знаходився поряд із пацієнтом. Коли нацисти навідувалися в лікарню, «хворих» просили сильно кашляти, хрипіти та стогнати щоразу, аби солдати проходили повз двері «інфекційних відділень» прискореною ходою.
Завдання полегшувало те, що багатьох людей мали депортувати у тісних вагонах, де лише один хворий пасажир міг заразити всіх, хто знаходився на борту, включаючи солдатів-охоронців. Зрозуміло, ніхто із керівництва не хотів бути відповідальним за смерті воїнів Третього Рейху у тилу, тому хворих на синдром К просто облишили «помирати» у спокої.
Фікція, що дала справжню надію
Повна правда про «Синдром К» стала відома світовій спільноті лише через 60 років. «Нацисти думали, що це щось на кшталт раку чи туберкульозу, й вони утікали від наших «хворих», немов кролики», – розповідав доктор Сачердоті в інтерв’ю BBC у 2004 році. (На момент подій під час другої світової війни йому було 28.)
Його соратник, Джованні Борромео, не дожив до розкриття таємниці:він помер в 1961 році у власній лікарні. Центр пам’яті жертв Голокосту посмертно визнав його «Праведником націй».
Сама лікарня Фатебенефрателі в 2016 році була визнана Міжнародним фондом Рауля Валленберга «Домом життя». Тоді, щоб відзначити цю подію, Адріано Осічіні, якому виповнилося вже 96 років, дав інтерв’ю італійській газеті La Stampa. Він визнав, що усі ті лікарі, які були причетними до підробки діагнозу з назвою «Синдром К», ризикували власним життям і добре це усвідомлювали. « Але сенс у тому, що ми повинні діяти не у власних інтересах, а заради наших принципів. Усе інше – ганьба», – пригадав він роки Другої світової війни.
Складно сказати, скільки життів насправді врятували лікарі, які вигадали «Синдром К». Через лікарню Фатебенефрателі пройшло чимало «пацієнтів». Скільки їх було – кілька десятків чи сотні – тоді ніхто не рахував. Проте, незважаючи на фактичну кількість, винахідливість трьох італійських лікарів дала людям надію в той час, коли так не вистачало щасливих фіналів.
Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»
