Суперечки навколо того, чи «все пропало» з розвалом Державної санепідслужби, витіснилися закликами сформувати нову структуру, яка б відповідала сучасним викликам у сфері громадського здоров’я. Однак якщо ідеологів і архітекторів нової конструкції виявилося достатньо, то «атлантів», які б тримали її на своїх плечах, досі майже немає.
Кадровий голод системи громадського здоров’я не вдалося втамувати рішеннями, прийнятими впродовж останніх років. Чи є розуміння того, які фахівці їй потрібні, наскільки ці уявлення узгоджуються з міжнародними вимогами, і що треба зробити, аби їм відповідати? Про це – наша розмова із завідувачем кафедри громадського здоров’я Національного університету «Острозька Академія», заступником Голови Правління ГО «Українська асоціація громадського здоров’я», членом Української медичної експертної спільноти, кандидатом медичних наук Ігорем Гущуком.
Причина втрати кадрів
ВЗ Сьогодні багато хто нарікає на те, що основну армію фахівців, необхідних для повноцінної охорони громадського здоров’я, ми все-таки втратили в процесі ліквідації Держсанепідслужби. Це дійсно так?
– Кадри для Держсанепідслужби здебільшого готували на санітарно-гігієнічних факультетах деяких медичних вишів (за фахом соціальний гігієніст, організатор охорони здоров’я, а надалі лікар гігієніст-епідеміолог). Впродовж 2011-2012 років кількість посад у ДСЕС була скорочена (без будь-яких обгрунтованих пояснень) вдвічі, тобто майже на 25 тисяч. З точки зору позиції кадрового забезпечення це був найпотужніший удар по службі, оскільки фактично було знищено потенціал спеціалістів медико-профілактичного спрямування, що формувався десятиліттями. Такі фахівці могли б стати кадровим мобілізаційним ресурсом на перехідний період розбудови системи охорони громадського здоров’я в Україні. Адже для того, аби підготувати лікаря гігієніста, епідеміолога, бактеріолога, вірусолога, паразитолога тощо потрібно щонайменше 7 років. Однак ще раз підкреслю – це лише на перехідний період, оскільки сучасна професійна підготовка кадрів громадського здоров’я має передбачати поглиблену загальну, професійну та науково-практичну підготовку студентів, формування фахівця та професіонала нового типу, спроможного вирішувати складні теоретичні та практичні проблеми у цій сфері. Отож в Україні доцільно розробити й затвердити стандарти освіти та освітні програми за спеціальністю «Громадське здоров’я» (з урахуванням кращого європейського та міжнародного досвіду), забезпечити триступеневу підготовку таких фахівців (бакалаврів, магістрів та докторів філософії), а також їх безперервний професійний розвиток.
Орієнтири підготовки фахівців за кордоном
ВЗ На кого орієнтуватися й у кого шукати підтримки, аби впровадити міжнародні підходи?
– Аналіз даних свідчить, що в межах Європейського регіону організація діяльності служб громадського здоров’я, а також їхній кадровий ресурс значно відрізняються. Тому не варто зациклюватися на якійсь одній моделі підготовки кадрів – експерти радять взаємодіяти з міжнародними організаціями, які тісно співпрацюють з ВООЗ та виробляють політику керівних принципів у підготовці кадрів. Серед таких організацій можна виділити Асоціацію шкіл охорони громадського здоров’я Європейського регіону (ASPHER) та Агентство з акредитації у сфері громадського здоров`я (APHEA). Зокрема, ASPHER розробила перелік компетенцій, яких мають досягнути випускники магістратури. Для розуміння потреб у таких кадрах варто звернути увагу на Звіт про політику, підготовлений в рамках співпраці ASPHER, ВООЗ та Європейської обсерваторії по системах і політиці охорони здоров’я.
APHEA представляє п’ять провідних асоціацій громадської охорони здоров’я в Європейському регіоні. Вона зосереджує свою увагу на безперервному вдосконаленні освіти й підготовці кадрів для охорони громадського здоров’я в усьому світі шляхом забезпечення міжнародного та прозорого визнання її якості (акредитації). APHEA підготувала результати щорічного дослідження по Європейській акредитації, які висвітлюють сильні й слабкі сторони навчальних програм, а також самооцінку потреби шкіл і програм охорони громадського здоров’я. Ці результати були викладені у виданні «На шляху до якості європейської освіти в галузі охорони громадського здоров’я».
З чого має складатися програма підготовки кадрів
ВЗ В Україні запроваджено спеціальність «Громадське здоров’я». Якими мають бути програми підготовки таких фахівців?
– Варто зазначити, що на відміну від клінічних дисциплін саме ця вивчає стан здоров’я не тільки окремих індивідів, а й колективів, соціальних груп і суспільства в цілому, а також його зв’язок з умовами та способом життя, впливом факторів середовища життєдіяльності та оцінкою ризиків. При цьому умови життя, виробничі відносини та стан довкілля, як правило, є визначальними для здоров’я населення. Тож програма підготовки за спеціальністю «Громадське здоров’я» має на меті формування кадрів нової генерації для закладів охорони здоров’я, адміністративних установ та органів самоуправління, в тому числі ОТГ, установ та організацій у сфері санітарно-епідеміологічного і екологічного нагляду, охорони праці, соціального забезпечення, а також суб’єктів господарювання різних форм власності тощо. В основу навчальних програм мають бути покладені кращі зарубіжні практики та вітчизняний досвід у сфері профілактичної роботи (в тому числі й закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, центрів здоров’я, медичної статистики, соціального захисту населення тощо). Це дасть змогу надати необхідні знання і забезпечити максимальну практичну спрямованість підготовки майбутніх фахівців. Навчальний план повинен містити сучасні дисципліни: громадське здоров’я, біостатистика, епідеміологія інфекційних та неінфекційних хвороб, загальна гігієна, управління ризиками, психічне здоров’я, паліативна й хоспісна допомога, промоція здоров’я та інші.
Водночас значну увагу необхідно приділити формуванню високого рівня знань для організації захисту громадського здоров’я в кризових та надзвичайних ситуаціях, захисту прав громадян у сфері охорони здоров’я та довкілля, питанням управління медичною галуззю, її економічною та кадровою політикою .
З урахуванням вимог сучасного ринку праці професійна діяльність у галузі громадського здоров’я стосуватиметься таких сфер, як профілактична медицина; менеджмент в охороні здоров`я; медичне право та біоетика; економіка охорони здоров’я; сфера екології; промоція (підтримання, збереження, зміцнення) та психологія здоров’я; соціальна сфера. Тому до програми мають бути включені наступні дисципліни: біобезпека, біоетика з основами медичного права, екологічне право, менеджмент в охороні здоров’я, економіка охорони здоров’я тощо.
Зважаючи на те, що реформа медицини в Україні передбачає зміщення акценту з лікувально-діагностичної на профілактичну роботу (через розбудову нової системи охорони громадського здоров’я), зростатиме попит не тільки на кадри медичних працівників різної кваліфікації та освітнього рівня, а й на фахівців, які будуть залучені до сфери громадського здоров’я за міжгалузевим та міжсекторальним принципом.
Після закінчення навчання студенти мають володіти знаннями та навичками розробки, моніторингу та оцінки програм, спрямованих на підтримання здорового способу життя, профілактику захворювань і зміцнення здоров’я. Тоді фахівці в галузі громадського здоров’я матимуть можливість використати набуті знання в різних сферах: профілактики інфекційних та неінфекційних захворювань, біобезпеки, соціально-небезпечних хвороб, охорони здоров’я матері та дитини, репродуктивного здоров’я, психічного здоров’я, екстреної медичної допомоги, санітарної освіти та промоції здоров’я, інших сферах, пов’язаних зі здоров’ям людини.
Освітньо-професійна програма у сфері громадського здоров’я також має бути орієнтована на підготовку управлінських кадрів для галузі охорони здоров’я, компетентних в сучасних соціально-економічних і міжгалузевих змінах та інноваційних методах управління.
ВЗ Це передбачено в чинних нормативних документах чи залишається на рівні побажань?
– Розпорядженням Кабінету міністрів від 30.11. 2016 року №1002-р було схвалено «Концепцію розвитку системи громадського здоров’я», де питанням розвитку кадрових ресурсів приділена належна увага. Однак на разі маємо підготувати конкретизований Національний план розвитку кадрового забезпечення системи охорони громадського здоров’я за міжгалузевим та міжсекторальним спрямуванням – «Охорона здоров’я в усіх політиках держави». Також на часі визначити реальні й прогнозні потреби фахівців різної кваліфікації та освітнього рівня, які будуть задіяні у сфері громадського здоров’я. Для її повноцінного кадрового забезпечення необхідно розпочати підготовку кадрів за медичним та немедичним спрямуванням (в тому числі фахівців з проведення державного нагляду у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення).
З цією метою потрібно, по-перше, організувати у медичних вишах факультети громадського здоров`я (як правонаступники медико-профілактичних факультетів) і забезпечити підготовку магістрів громадського здоров`я/профілактичної медицини (лікар-профілактик). Передбачається їх подальша спеціалізація як лікарів – гігієністів, епідеміологів, радіологів, токсикологів, бактеріологів, вірусологів, паразитологів тощо. По-друге, необхідно відкрити кафедри громадського здоров`я в немедичних вишах для підготовки бакалаврів (магістрів) громадського здоров’я за напрямками менеджер охорони здоров`я, медичне право(біоетика), промоція здоров`я, охорона довкілля, охорона праці, соціальне обслуговування та інші. При цьому неодмінною умовою має стати затвердження відповідних державних освітніх стандартів, а також внесення змін до Державного Класифікатора Професій (ДК 003:-2010).
Яка кількість кадрів є необхідною для галузі?
ВЗ Чи існує експертна думка щодо того, скільки таких фахівців потрібно наразі в Україні і як швидко вдасться заповнити існуючу кадрову нішу?
– Якщо орієнтуватися на загальноприйняті нормативи та наші попередні розрахунки, то на 40 млн населення України має бути до 250 тисяч фахівців, які працюватимуть у сфері громадського здоров’я за різними напрямами (профілактична медицина, захист довкілля, охорона праці, ветеринарія, соціальне благополуччя, освіта, промоція тощо). Але організаційно система вибудовуватиметься поетапно. На початку маємо координувати роботу всіх напрямків, дотичних до охорони громадського здоров’я на загальнонаціональному управлінському рівні по впровадженню принципу «охорона здоров’я в усіх політиках держави». На сьогодні соціально-економічна ситуація в державі дещо гальмує створення такої структури. Але це не означає, що ми маємо очікувати якихось кращих часів і нічого не робити.
ВЗ Медична складова системи громадського здоров’я не може бути структурно розрізненою, але чи вистачить у держави коштів на утримання комплексної служби?
– Якщо говорити про медико-профілактичну складову системи, її має представляти набагато менше спеціалістів – приблизно 20 тисяч фахівців з вищою медичною освітою і до 50 тисяч середнього медичного персоналу. Але це не означає, що ми одномоментно маємо підготувати таку кількість фахівців у медичних вишах чи коледжах. Багато медичних працівників вже виконують (чи принаймні мають виконувати) основні функції охорони громадського здоров’я. Наприклад, близько 25 тисяч осіб сьогодні працює в лабораторних центрах МОЗ, регіональних центрах громадського здоров’я, Держпродспоживслужбі, відомчих структурах. Десятки тисяч працівників працюють у сфері медичного обслуговування. До цієї когорти будуть залучені сімейні лікарі та медсестри, адже вони також повинні займатися певними питаннями первинної профілактики, диспансеризацією, щепленнями, пропагандою здорового способу життя. Єдине, що їхні професійні знання потрібно «заточувати» під конкретні цілі та оперативні функції. Тобто, наразі нам не потрібно 20 тисяч лікарів з дипломами фахівців громадського здоров’я – інші напрямки частково «перекриють» цю нішу. А за 5-7 років ми можемо підготувати кілька тисяч спеціалістів, яких зараз критично не вистачає вітчизняній системі охорони громадського здоров’я. Тільки б на це була політична воля і єдиний національний координатор у вигляді нової служби державного нагляду у сфері охорони громадського здоров’я.
Світлана Тернова, «ВЗ»
Для вирiшення проблем служби громадського здоров’я потрiбно попрацювати з кадрами, якi е – розiгнали санслужбу у 2017 роцi, тобто прошло лише три роки. В Украiнi цiла армия грамотних санiтарних лiкарiв. Дайте iм необхiднi повноваження та адекватную зарплату I вони справляться з сьогоднiшнiми проблемами громадського здоров’я. Службу розiгнали, того що вимоги були великi, а повноважень нуль. Ви можете викинути величезнi бюджетнi грошi на вiтер, а без повноважень це знову буде армiя санiнспекторiв. Спочатку вирiшiть, що вам треба, а потiм приймайте рiшення.