Починати вивчати закордонний досвід у медицині варто ще на студентській лаві. Саме так вирішила майбутній пластичний хірург із Чернівців Юлія Карлійчук і поїхала до Тайваню, бо в навчальних програмах українських медичних вишів цієї спеціалізації… узагалі немає.
Удача любить наполегливих
Юлія КАРЛІЙЧУК, студентка ВНЗУ «Буковинський державний медичний університет»За результатами тестів я була сьомою у всеукраїнському рейтингу, тож могла самостійно обирати країну, у якій проходитиму місячне стажування. Вирішила їхати до Тайваню. Річ у тім, що я мрію стати пластичним хірургом, а цей фах дуже популярний в азійських країнах. У навчальній програмі українських медичних вишів є загальна хірургія, а окремо пластичної — немає. Тому для мене дуже важливим був і теоретичний, і практичний досвід у цій галузі.
Стажування вартувало мені лише 80 Євро організаційного внеску. Усе інше: проживання, харчування і власне стажування — безкоштовно.
Стерильність як закон
Я стажувалася у військовому госпіталі столиці Тайваню — міста Тайбей. Власне госпіталь фінансується коштами Японії та США, тому тут є найсучасніше обладнання та найкращий інструментарій.
Робочий день медиків розпочинається о 8-й годині і закінчується о 15-й. За цей час у середньому виконують 13 планових операцій. До проведення операцій допускають тільки резидентів, тобто фахівців, за плечима яких — 5 років навчання у медичному університеті та 2 роки інтернатури. У резидентурі навчаються протягом 5 років.
Перше, що вразило в госпіталі, — ідеальна стерильність. На кожному кроці — дезінфектори, усі — і пацієнти, і медичний персонал — ходять у бахілах. Мені навіть не дозволяли одягати власний хірургічний костюм. Щоранку лікарі приходять до роздягальні й отримують свіжий, чистий і попрасований костюм, шапочку та маску. Тобто в них не прийнято, як у нас, носити свою шапочку протягом тижня. Єдине, що можеш принести своє, — це змінне взуття. Проте на нього необхідно вдягати бахіли. Більше того: якщо в обід ти спускаєшся в кав’ярню, то, повернувшись до відділення, маєш перевдягнутися в чистий хірургічний костюм. А в операційному блоці після кожної операції замінюють усі лампочки.
Сніданок під час 5-хвилинки
Кожен ранок у відділенні пластичної хірургії починається з проведення так званої 5-хвилинки. Обговорення планів операцій супроводжується… звичайним сніданком. Завідувач відділення купує для всього колективу три варіанти сніданку та смачний напій — чай із молоком і рисовими кульками. Працівники спілкуються й одночасно снідають.
Приємно вразило те, що лікарі не бояться зізнатися, коли чогось не знають: вони просять поради у колег, переглядають медичні атласи та енциклопедії. Важливо, що вся медична термінологія, яку використовують у роботі, — не китайською, а англійською мовою. Тому я все розуміла і могла брати участь в обговоренні. Обідають лікарі також у лікарні — тут є кав’ярня як для персоналу, так і для пацієнтів.
Попри те, що медики в Тайвані — трудоголіки, які дуже люблять і буквально живуть своєю роботою, вони вміють відпочивати. На території госпіталю є басейн, тенісний корт і спортзал. А після роботи лікарі зазвичай вечеряють з рідними та колегами або йдуть співати в караоке. До речі, вечерю вдома у цій країні рідко готують — не розуміють, навіщо витрачати на це час, коли є ресторани. У лікарів Тайваню немає службової ієрархії. Начмед, наприклад, із радістю запрошує на свій день народження все відділення: від інтернів і стажерів до лікарів. А один з резидентів запрошував мене на вечерю зі своєю сім’єю. Усе дуже просто і комфортно.
Зарплата хірурга — 300 тис. грн на місяць
У відділенні пластичної хірургії військового госпіталю Тайбея проводять естетичні та реконструктивні операції. Перші — платні, бо не входять до обов’язкового страхування. Другі — безкоштовні. Медичною допомогою на дуже високому рівні забезпечене все населення.
Багато місцевих зірок звертаються до медиків, аби збільшити груди, зробити ринопластику, підтяжку шкіри обличчя, ліпосакцію. Дуже популярна операція — європейський розріз очей: тайванські жінки прагнуть зробити свої очі великими і виразними.
Мене найбільше цікавила реконструктивна хірургія. Наприклад, до нас привезли чоловіка, який упав у шахту ліфта і залишився без частини ноги. Для таких випадків госпіталь забезпечений американськими протезами, які дають шанс пацієнту на нормальне життя після операції. Також користується популярністю пересадка шкіри при опіках. Уже наприкінці практики мені дозволяли готувати шкіру для пересадки, виконувати перев’язки.
У Тайвані досвідчені лікарі із задоволенням вчать стажерів та інтернів, бо розуміють, що хтось має продовжувати їх справу. Натомість в Україні, на жаль, лікар зі стажем часто вважає молодого фахівця конкурентом, тож не бажає передавати свої знання та досвід.
У госпіталі проводять переважно планові операції. Натомість у місті є достатня кількість міні-клінік, де встановлюють діагнози, надають невідкладну допомогу і за потреби направляють до госпіталю. Важливо, що між міні-клініками й госпіталем кожні півгодини курсує безкоштовний комфортабельний автобус. Лікарі зазвичай мешкають неподалік медустанови, і їх у будь-який час можуть викликати на роботу.
Тайванські колеги цікавилися, яка зарплата в українського хірурга, скільки годин на добу він працює. Були вражені тим, як в Україні не цінують медиків. У Тайвані хірург отримує місячну зарплатню, що дорівнює 300 тис. грн. Звісно, про корупцію і мови бути не може: тут кожен робить свою справу й отримує за це достойну винагороду.
Після завершення стажування я, як і всі студенти, котрі їдуть за кордон за програмою обміну, отримала сертифікат міжнародного рівня. Та окрім цього мені вдалося здобути ще три сертифікати, які дають мені право вступати до інтернатури в медичний університет Тайваню. Начмед госпіталю запропонував мені щотижня складати кваліфікаційні іспити. Таке право мають тільки місцеві студенти-медики. Я впоралася з усіма завданнями, тож тепер планую після 5-го курсу вступати до інтернатури Тайванського медичного університету. Саме так я зможу втілити свою мрію у життя — стати висококласним пластичним хірургом.
Мені дуже приємно усвідомлювати, що знання, отримані в Буковинському державному медичному університеті, дають змогу впевнено почуватися поруч зі студентами з Америки та Європи і продовжувати навчання за кордоном.
Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ»
