Тернопільщина: Нейрохірург Петро Гудак: Зроби все, що у твоїх силах

Тернополяни добре пам’ятають резонансний за своєю жорстокістю випадок, що трапився на Театральному майдані понад рік тому. Старшокласник місцевої школи заступився за дівчину, до якої нахабно залицявся студент одного з тернопільських вишів. Утім словесні аргументи не подіяли, й у пориві люті лиходій вихопив ніж та, не вагаючись, встромив гостре лезо в голову школяра. Передбачити, якими будуть наслідки такого поранення, не міг ніхто, бо з подібною травмою, як зізнавалися тоді лікарі, вони ще не стикалися. Але, незважаючи на песимістичні прогнози, школяр вижив, більше того — повернувся до активного життя. А подарував хлопчині друге народження нейрохірург Тернопільської університетської лікарні, завідувач курсу нейрохірургії Тернопільського державного медуніверситету, доцент Петро Степанович Гудак.

ВЗ Цей випадок — чи не найкраще підтвердження афоризму Йосипа Бродського про те, що врятувати світ уже не вдасться, а ось окрему людину — завжди можна?

Петро Гудак, доцент, нейрохірург Тернопільської університетської лікарні, завідувач курсу нейрохірургії Тернопільського державного медуніверситету

ВЗ Чула, що ви періодично відвідуєте нейрохірургічні клініки за кордоном.

— Так, уже кілька років поспіль щорічно буваю у нейрохірургічній клініці угорського міста Пейч, що створена на базі місцевого університету. Маю змогу ознайомитися з передовими медичними технологіями, вдосконалюю техніку проведення нейрохірургічних операцій, відстежую найновіші методи нейрохірургічних практик, ноу-хау хірургічної техніки, свіжі ідеї. У мене склалися доволі дружні стосунки з керівником цього закладу, професором Томашем Доці, який є учнем легенди сучасної нейрохірургії, екс-Голови Всесвітньої асоціації нейрохірургів Газі Яшергіла.

2001 року мав нагоду побувати у Мексиці. На запрошення сенатора штату Веракрус консультував у Мехіко пацієнтів державної клініки. В університетських клініках Бонна і Кельна вивчав нові методики хірургічних втручань із приводу онкоуражень нервової системи, гострої цереброваскулярної патології.

ВЗ Будні нейрохірургічної клініки — це завжди калейдоскоп драматичних сюжетів, подій, екстремальних ситуацій. Але хто б, скажіть, міг передбачити, що в університетській лікарні будуть надавати допомогу жертвам війни — воїнам із зони АТО, кіборгам з Донецького аеропорту…

— Звісно, ніхто й не думав, що в Україні розпочнеться справжня війна, і до наших пацієнтів з цілком «мирними» недугами долучаться й чоловіки з вогнепальними пораненнями. У мене є певний досвід оперування пацієнтів, які брали участь у бойових діях в Іраку, Афганістані, Чечні. Пацієнтів з Євромайдану до нас доправляли вже після того, як надали основну допомогу в столичному центрі невідкладної медицини та медицини катастроф, де мені свого часу також доводилося працювати під керівництвом професора Миколи Поліщука. Тоді ми видаляли у євромайданівців уламки від саморобних вибухових пакетів, які засіли неглибоко, бо ті, що проникали у глибші структури головного мозку, вилучати було доволі небезпечно або й без потреби. Певна категорія пацієнтів із вогнепальними ураженнями потребувала реабілітаційної допомоги у ранньому періоді лікування. Надзвичайно важким був психологічний стан цих людей, в яких від пережитих жахіть, стресових ситуацій рівень адреналіну просто зашкалював: вони навіть не усвідомлювали, що поранені, що у голові — уламки від куль, все поривалися знову на місце протистояння.

Особливо важко на душі, коли розумієш, з якою ненавистю знищували наших співвітчизників, які лише хотіли висловити свою громадянську позицію. Важко осягнути розумом, як до мирних мешканців могли застосувати кулі калібру 12,7 мм, кожен постріл якої, по суті, смертельний… Така зброя на відстані 150 м пробиває крицеву броню товщиною 16 мм та навіть легкий транспортний засіб!

Нині ми надаємо допомогу бійцям із зони АТО. Пригадався поранений боєць: він один із 16 побратимів вижив тільки через те, що не встиг разом з усіма зіскочити в траншею, куди влучила міна. До слова, днями в мене на консультації був чоловік, який отримав контузійний удар від уламку гранати, що рикошетом завдала поранення, але його врятував бронежилет. Отож цей елемент спорядження вочевидь відіграє надзвичайну роль як засіб захисту. Ще хотів загострити увагу на проблемах тих пацієнтів, які до мобілізації на Схід уже мали певні недуги хребта. Коли вони потрапляють у зону бойових дій, усі ці негаразди даються взнаки, адже лише вага військового спорядження сягає 40-45 кг, і фактично хвора людина змушена це все на собі носити. А якщо їй потрібно зіскочити з БТР чи навіть пробігтися з таким вантажем, ці недуги загострюються. Нещодавно до мене на прийом прийшли брати-близнюки, в яких виявили кили хребта розміром 10 та 12 мм. Вони, звісно, пориваються на передову, захищати Вітчизну, але з такою патологією довго не повоюєш, тому маємо чітко диференціювати таких недужих під час медичних оглядів, бо фронту потрібні здорові захисники.

ВЗ Нещодавно на засіданні асоціації нейрохірургів області ви виступили з доповіддю «Актуальні питання військово-польової нейрохірургії в сучасних умовах». До яких проблем хотіли привернути увагу колег?

— Мій виступ був присвячений ключовим аспектам надання нейрохірургічної допомоги в польових умовах. Цю ж тему ми обговорили на одній із п’ятихвилинок в університетській лікарні та у розмові з головним нейрохірургом Західного регіону, полковником, Заслуженим лікарем України Іваном Степановичем Богданом. Поділилися враженнями, він розповів, які зараз нагальні проблеми в зоні бойових дій — буває там доволі часто. Тому особливу увагу хочу привернути до питань тактичної медицини, бо дуже важливо врятувати життя та забезпечити виживання пораненого ще до моменту його евакуації до шпиталю.

Спробуємо відстежити це за статистикою, яка засвідчує, що летальність від пошкоджень черепа та головного мозку в мирний час сягає майже 36,8%. Бойові ж черепно-мозкові поранення складають від 5,2% (це дані Другої світової війни) до 15% (зафіксовані на війні в Афганістані) від усіх видів поранень. Примітно, що летальність у цій групі склала 10,1% (Афганістан) та 3,87% (Чечня). Чому ж такий високий рівень летальності? Відповідь очевидна. Поранені помирають на полі бою. Їх просто не встигають евакуювати з місць бойових дій. Цю ситуацію підтверджують й медики, які працюють нині на бойових позиціях українського Сходу. Це надзвичайно велика проблема в зоні АТО. Тому потрібно навчати і мобілізованих, і учасників бойових дій як із частин регулярної армії, так і бійців добровольчих батальйонів правилам надання першої домедичної допомоги безпосередньо на полі бою. Зупинити кровотечу, провести протишокову терапію, правильно накласти джгут повинен уміти кожний. Це цілком реальні дії, аби врятувати життя.

Особливу увагу хочу звернути на таку річ, як зупинка кровотечі в польових умовах. Найнебезпечніша кровотеча при пораненні голови може бути за пошкодження синусів — так званих верхнього сагітального та поперечного. У таких випадках виправдані усі засоби — навіть звичайний жіночий тампон на 4 краплі чи хлібний м’якуш може, як не дивно, слугувати за кровоспинний засіб, а відтак урятувати чиєсь життя. Щодо первинної хірургічної обробки ран, то вона повинна проводитися з мінімізацією висікання травмованих тканин голови — тобто обширне висікання тканин черепа протипоказане. Дехто думає, що вони нежиттєздатні, але тканини черепа дуже добре регенерують. Утім, хочу зауважити, що найкращі результати лікування поранених з ураженнями кісток черепа, хребта, головного та спинного мозку досягаються тоді, коли ранню хірургічну обробку ран (у перші 3 доби після поранення) виконує нейрохірург в умовах нейрохірургічного стаціонару.

Стосовно особливостей надання нейрохірургічної допомоги в спеціалізованих закладах. Важливо знати, що хірургічний шов на рану з метою мінімалізації її інфікування та прогресування запалення потрібно накладати тільки після радикально виконаної хірургічної обробки протягом 24 годин з моменту поранення. Необхідно враховувати й те, що досить високою є частота ушкоджень синусів твердої мозкової оболонки й магістральних артерій, основи черепа та параназальних синусів, шлуночкової системи мозку, очей, шкіряних покривів, окістя, кістки та твердої оболонки головного мозку. Тому нейрохірург має налагодити співпрацю з суміжними спеціалістами, які володіють навичками надання необхідної допомоги.

У профілактиці й лікуванні хворих із проникаючими пораненнями черепа та головного мозку нейрохірург має дотримуватися певного алгоритму. Це — рання діагностика характеру й тяжкості черепно-мозкових, а також позамозкових ушкоджень, ранній контроль внутрішньо-черепного тиску, попередження вторинної травми мозку внаслідок гіпоксії, гіпотензії, гіпертермії та порушення мозкового кровообігу, зупинка зовнішньої та внутрішньої кровотечі.

Щодо профілактики та активного лікування гнійно-запальних ускладнень, потрібно провести адекватну первинну хірургічну обробку вхідного й вихідного отворів, видалення кісткових уламків, сторонніх тіл металевої щільності, радикальну резекцію вогнища розтрощення головного мозку (некротичних ділянок), а не лише відмивання мозкового детриту.

ВЗ На одній із картин у вашому кабінеті доволі символічний сюжет — скрипка й троянда. Це щось означає?

— Квіти й музика — ті речі, які приносять у мою душу гармонію, дарують мені гарний настрій, рівновагу. Цю картину на знак вдячності презентував Станіслав, коли дізнався, що за першою освітою я професійний скрипаль, закінчив Ужгородське музичне училище імені Ф. Задора. Майже щодня в кабінеті вмикаю легку джазову та класичну музику, яка забезпечує трохи релаксу всім присутнім, допомагає у спілкуванні. Серед улюблених композиторів Моцарт, Шопен, Бах, Бетховен, Гендель, Штраус.

Музика — невід’ємна частина мого життя, тому вдома із задоволенням імпровізую на фортепіано, згадую скрипкові твори, які грав на сольних концертах та на вступному іспиті в Київську консерваторію. Взагалі музика і любов, на мій погляд, важливі для кожного, бо дарують нам радість, життєві сили і надії на краще.

Лариса Лукащук, власкор «ВЗ», м. Тернопіль