Сьогодні в економічно розвинених країнах пересадка органів є стандартом лікування багатьох патологій. У цивілізованому світі трансплантологія — звичайна галузь медицини, тоді як в Україні вона стала «ахіллесовою п’ятою» вітчизняної охорони здоров’я. І не тому, що в нас немає кваліфікованих фахівців чи сучасних технологій — «Закон про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини», 16 стаття якого передбачає так звану презумпцію незгоди, унеможливлює використання тканин та органів померлих людей. Недосконалість законодавчої бази в цьому обширі призупинила, зокрема, й використання шкіри та рогівок у комбустіологічних та офтальмологічних клініках України. Але наука не стоїть на місці. Ще 1995 року тернопільські комбустіологи знайшли вихід — замість трупної шкіри стали використовувати ліофілізовану шкіру свині, а три роки тому розв’язали й проблему дефіциту донорського матеріалу в офтальмології, створивши біологічний замінник рогівки. Автор ідеї та оригінальної технології виготовлення ксеношкіри та кріоліофілізованого кератоксеноімплантата — професор кафедри загальної хірургії Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки Володимир Бігуняк.
28 опікових центрів країни забезпечені ксеношкірою
Ще кілька десятків років тому виживання людей з глибокими опіками і ураженням 30-50% поверхні тіла вважалося нездійсненною мрією. Нестерпні страждання, зневоднення, інфікування ран і, як правило, вкрай несприятливий прогноз… Світло в кінці тунелю з’явилося з упровадженням у клінічну практику нових методів лікування важких хворих. Найбільше тішить те, розповідають комбустіологи відділення опікової травми та пластичної хірургії Тернопільської лікарні швидкої допомоги, що за допомогою ліофілізованих ксеноімплантатів, які вони нині активно застосовують, смертність хворих із важкими опіками знизилася на 30%, а терміни їх перебування в стаціонарі — до 18-20 днів.
— Як відомо, опікова рана є пусковим механізмом розвитку всіх патологічних змін в організмі обпеченого хворого, — розповідає професор Володимир Бігуняк. — Саме з рани генеруються больові сигнали, а через уражену поверхню тіла втрачається вода, білки, електроліти. До того ж ранова поверхня є джерелом інфекції, а токсини, що надходять з рани в кров, призводять до порушення діяльності всіх органів і систем. Позаяк опіковий некроз на ранах є джерелом ендогенної інтоксикації та вхідними воротами для інфекції, то саме проти нього й спрямована сучасна тактика лікування обпечених, яка полягає у ранньому видаленні змертвілих тканин — некректомії — вже в перші дні після травми з подальшим закриттям рани шкірою хворого або її замінниками.
Варто зауважити, що до 1995 року методика ранньої некректомії в Україні не використовувалася через відсутність якісного біологічного покриття, а також необхідних умов для його зберігання.
Отож, враховуючи велику потребу в замінниках шкіри, цього ж року у Тернопільському державному медичному університеті імені І.Я. Горбачевського організували лабораторію кріовакуумного консервування біологічних субстратів, саме там і створили банк ліофілізованих ксенодермоімплантатів. Під керівництвом професора Володимира Бігуняка група науковців розробила методику забору, консервування та ліофілізації шкіри свині. Згодом ліофілізовані ксенодермоімплантати були внесені до державного реєстру медичних виробів України.
Зараз у Тернополі діє єдиний в країні банк ксеногенних ліофілізованих тканин шкіри та рогівки, де щорічно виготовляють і відправляють у лікувальні заклади України, серед яких 28 опікових центрів, понад 1 млн
300 тис. см2 цих замінників шкіри. Там їх використовують для закриття ран після проведеної поверхневої (при опіках І-ІІ ступенів) та пошарової (при опіках ІІІ-ІV ступенів) некректомії, закриття донорських ран, а також перфорованих автоклаптів шкіри хворого та закриття ран неопікової етіології. Проте найбільшою перевагою цієї методики є те, що після закриття опікових ран ліофілізованими ксенодермоімплантатами хворі позбавляються неймовірних страждань — відтак зникає необхідність проводити щоденні перев’язки під наркозом. Епітелізація поверхневих опікових ран відбувається під ксеноімплантатами. Після заживлення поверхневих опікових ран клапті ксеношкіри відлущуються.
Однак актуальною проблемою сучасної комбустіології і нині є лікування пацієнтів з глибокими та великими за площею ураженнями шкірного покриву, зауважує Володимир Васильович. Отож вітчизняні комбустіологи розробили принципово нові методи лікування таких хворих: на 2-3-й день після травми проводиться рання дренуюча некректомія із закриттям ран ксеноімплантатами, а через 3-4 дні — повторна некректомія з пластикою ран ауто- і ксеноімплантатами. Така тактика лікування потерпілих із глибокими опіками дозволяє уникнути кровотеч та інших ускладнень при ранніх некректоміях, що дуже важливо за нинішнього недостатнього медикаментозного забезпечення.
Після закриття ксеноімплантатами площа глибоких опікових ран зменшується за рахунок крайової та острівцевої епітелізації, але найважливішим є те, що рани під ксеноімплантатами за своїм цитоенергетичним і морфологічним потенціалом готові до пересадки власної шкіри.
Взагалі ж у світі роль замінників шкіри в хірургічному лікуванні опіків та ран неопікової етіології постійно зростає, стверджує професор. Приміром в опікових відділеннях США і Європи широко використовують трупні та штучні замінники шкіри. Втім придбати їх наші медичні заклади не в змозі через надзвичайно високі ціни, які в десятки разів вищі за ліофілізовані ксенодермоімплантати вітчизняного виробництва, хоча за якістю наші замінники шкіри за деякими показниками набагато вищі.
Прогресивним кроком у лікуванні важких опікових хворих є й пластика ран клітинами, штучно вирощеними в лабораторіях зі шкіри хворого. Такі наукові лабораторії створені в Києві, Донецьку, Харкові, але не всі опікові центри ще забезпечені спеціально пристосованими для цих потреб палатами. До того ж це надто дорога технологія. І, нарешті, для вирощування клітин шкіри потрібен певний час, протягом якого рани необхідно закрити ліофілізованими ксенодермоімплантатами.
Відмова ж від застосування ліофілізованих ксенодермоімплантатів під час лікування опікових хворих, як засвідчує досвід, навпаки, спричиняє місцеві ускладнення ран, їх поглиблення, важкий перебіг опікової хвороби, виникнення ускладнень — сепсису, пневмонії, шлунково-кишкових кровотеч та ін. До того ж, зазначає професор, стає неможливим проведення ранніх некректомій, що призводить до довготривалого стаціонарного лікування та високої летальності.
«Запатентували» новий виріб медичного призначення
Ідеї кріобіології та тканинної терапії, закладені ще академіком В.П. Філатовим, отримали новий імпульс у творчій співпраці науковців Тернопільського медичного університету та Одеського науково-дослідного інституту очних хвороб і тканинної терапії, довівши ефективність нової технології виготовлення виробів медичного призначення. У підсумку роботи цілої команди фахівців доведено можливість використовувати ліофілізовану рогівку свині у вигляді кератоксеноімплантата в офтальмологічній практиці. Так звана біологічна рогівка вже повернула зір понад сотні пацієнтам з Тернополя, Одеси, Харкова, Донецька, Полтави, Луцька, Рівного, Ужгорода, Дніпродзержинська.
— Пересадка рогівки ока давно відома як найпоширеніша трансплантаційна технологія, проте труднощі в її реалізації становить сутність наукової і практичної проблеми сучасної офтальмології. Це і забезпечення повноцінним високоякісним донорським матеріалом, й імунологічна несумісність тканин імплантата й організму хворого тощо, — каже розробник ксенорогівок, професор Володимир Бігуняк. — Особливо гостро проблема дефіциту донорського матеріалу постала в сучасних умовах — на тлі різкого збільшення дорожньо-транспортного, промислового і побутового травматизму, порушення екологічного балансу в біосфері, високого ризику травматизму органів зору, проблемних питань правового забезпечення під час отримання алогенного матеріалу для кератопластики, відсутність банку трупної рогівки в Україні. Усі ці чинники й стали своєрідним поштовхом до реалізації ідеї створення ліофілізованої рогівки свині.
У співпраці з фахівцями науково-дослідного інституту очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова АМН України ми провели досліди на тваринах у віварії Тернопільського медуніверситету, досконально вивчивши можливості використання свіжої, кріоконсервованої та ліофілізованої рогівки свині при травмах та запальних захворюваннях очей, успішно пройшли і клінічні випробування (Патент 52278 U, 2010). Після отримання свідоцтва про державну реєстрацію (№9967/2010) було налагоджено виробництво ліофілізованих кератоксеноімплантатів.
Суть методу: рогівку щойно забитої свині «обробляють» за відповідних умов кріопротектором, а згодом консервують при наднизькій температурі (-196°С) та висушують у вакуумі. Після проходження етапу технологічного контролю медичний продукт стерилізують за допомогою радіаційного методу та упаковують.
Виріб зберігається у спеціальній герметичній упаковці протягом 2 років при температурі 4-6°С (у побутовому холодильнику).
Біологічна рогівка повертає недужим зір
Кріоліофілізований кератоксеноімплантат нині широко застосовують в офтальмологічних клініках багатьох міст України. Приміром, в офтальмологічному відділенні Тернопільської університетської лікарні за новою технологією провели оперативні втручання понад 30 хворим із травмами та запальними захворюваннями рогівки.
— Патологія рогівки посідає одне з перших місць серед причин сліпоти і слабобачення, — каже керівник курсу офтальмології ТДМУ, доцент Микола Турчин. — За даними ВООЗ, вона входить до трійки основних чинників втрати зору і становить від 6,6% до 39,3%. Серед причин пошкодження рогівки — травми, опіки, запальні захворювання, дистрофічні явища, післяопераційні ускладнення.
Однак, традиційні технології консервативного лікування травматичних пошкоджень очей та виразок рогівки не завжди мають позитивний ефект — це можна пояснити певними порушеннями репаративно-регенеративних процесів, які призводять до перфорації рогівки та загибелі ока. Патологія рогівки часто вимагає термінового хірургічного втручання, особливо при загрозі перфорації рогової оболонки. Тому адекватне лікування хворих із травмою органа зору та виразковим кератитом є актуальною медичною, соціальною та економічною проблемою. Одним із основних шляхів лікування хворих із травмою органа зору та виразковим кератитом є кератопластика. Якби не ці операції, люди втрачали б зір назавжди.
Загалом операція з використанням кератоксеноімплантата, як розповів лікар, триває майже годину. До прикладу, якщо на рогівці утворилася перфоративна виразка внаслідок запального процесу, імплантат прикладають до отвору і пришивають. Через кілька днів пацієнта виписують додому, призначивши лікувальні краплі для ока, а через два-три місяці кератоксеноімплантат розсмоктується і на місці отвору з’являється нова рогова оболонка. Взагалі ж кератоксеноімплантат діє як пов’язка на око, під якою заживає власна рогівка. Певне значення має місце розташування перфорації: якщо у центрі очного яблука — зір може дещо знизитися після операції, а якщо збоку — функція ока відновлюється повністю. Алергійних проявів чи відторгнень кератоксеноімплантата не виявлено.
Лариса ЛУКАЩУК, власкор «ВЗ», Тернопіль
