У жовтні далекого 1917 року в Києві пройшов перший Крайовий з’їзд медичних працівників, який став фундаментом побудови нової системи охорони здоров’я в Україні. Рівно через сто років тут відбуваються події, які, без сумніву також докорінно вплинуть на історію української медицини. Та коли ініціатори цього процесу стверджують, що виводять її на найвищий щабель розвитку і змінюють на благо народу, інші вбачають у нав’язаному їм «новому обличчі» медицини лише гримаси псевдореформ, які прирікають націю на вимирання. Історія таки розвивається по спіралі. Але чи завжди по висхідній?
«Банний» день
Усі планети 18 жовтня 2017 року вишикувалися на медичній орбіті. У сесійній залі Верховної Ради України депутати «парилися» над численними правками до запропонованих Урядом законопроектів, що стосувалися медичної реформи. Ті, хто їх вносив, наполягав на прийнятті, дехто виступав категорично проти ключових позицій нових законів і пропонував альтернативні. Словом, було гаряче.
МОЗ своєю чергою зібрало під своїм крилом керівників регіональних департаментів охорони здоров’я та головних лікарів. Офіційно — для того, аби обговорити формат лікарень інтенсивного лікування в рамках діяльності госпітальних округів. Проте, як повідомило МОЗ на своєму офіційному сайті, «оскільки медиків зараз найбільше цікавить ухвалення Парламентом законопроектів №6327 і №6604, які запустять медичну реформу, то значною мірою розмова точилася довкола очікуваних змін». Чого було більше — води чи пару, залишається лише здогадуватися. Натомість жару в обговорюване питання додали учасники Національного форуму охорони здоров’я «За здорову націю», який відбувся у цей самий день у приміщенні Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України (Жовтневий палац). МОЗ не виявило бажання послухати «інакомислячих» представників медичної спільноти (за даними організаторів, у заході взяло участь майже 960 осіб), відмежувавшись від участі у форумі попередньою заявою про те, що Міністерство «не підтримує і не бере участі у так званому Національному форумі охорони здоров’я», оскільки вважає «позицію організаторів щодо медреформи неконструктивною і відверто популістською, відтак на зважений діалог не сподівається». Натомість учасники форуму заявляли, що розраховують саме на такий діалог, запропонувавши Концепцію нової національної системи охорони здоров’я, яка могла б консолідувати різні суспільні групи, налагодити обмін досвідом заради погодження порядку першочергових кроків реалізації реформи та побудови національної системи охорони здоров’я України. Не дочекалися учасники форуму і гостей з інших коридорів влади, хоча запрошували всіх: бажаючих потрапити під холодний душ критики не знайшлося. Підтримати медиків прийшли народні депутати України Ольга Богомолець, Олег Мусій, Валерій Дубіль, Ігор Шурма, Юрій Соловей, Сергій Мельничук. На думку Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольги Богомолець, це є свідченням того, що форум не має політичного «забарвлення», а представники різних політичних сил розділяють з учасниками зібрання єдині цінності.
Розмова про головні цінності й про те, як до них ставиться держава, вийшла відвертою та гострою і нагадувала «велику мийку» ініціатив, що, на думку учасників форуму, зазіхають на життя, здоров’я і безпеку громадян України.
Будуємо чи нищимо?
Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, народний депутат України VIII скликання, Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’яПісля проголошення незалежності наша країна змінила шлях розвитку із соціалістичної моделі економіки на капіталістичну, однак система охорони здоров’я залишилася радянською. Тоді ніхто не перевів її на модель загального обов’язкового медичного страхування, яка мала б захистити всіх громадян та забезпечити для них справедливу й доступну медичну допомогу. Лише за нинішнього скликання Парламенту у квітні 2017 року 228 голосами народні депутати прийняли законопроект, відповідно до якого має фінансуватися медична послуга. І це правильно, адже ми повинні надавати людям якісний продукт, чітко описаний і гарантований державою. Підписання цього Закону Президентом України і дало старт справжній медичній реформі. Наступним етапом мало бути запровадження обов’язкового медичного страхування. Але, на жаль, влада відійшла від побудови соціальної моделі системи охорони здоров’я, і на сьогодні Кабінет Міністрів України з тиском просуває законопроекти, спрямовані на формування ліберальної моделі, де оплата за всю високоспеціалізовану та дороговартісну медичну допомогу перекладається на плечі громадян.
За такої моделі держава сплачуватиме лише за екстрену медицину, передсмертне знеболювання і допомогу сімейного лікаря. На решту немає жодних гарантій, калькуляцій, як і, власне, немає переліку того, за що платитимуть пацієнти (і скільки — також). Точніше кажучи такі розрахунки існують, однак їх не оприлюднюють, бо розуміють: якщо люди це побачать, то великим виявиться ризик соціального вибуху. Нинішня ситуація в системі охорони здоров’я нагадує геноцид і Голодомор в Україні, коли в людей відбирали зерно, і вони мовчки помирали разом зі своїми дітьми. Ми вшановуємо пам’ять людей, які загинули під час Голодомору, але, на жаль, чомусь ніхто не згадує тих сіл, що не вимерли, бо їх мешканці взяли лопати і не дали відібрати в них урожай. Вони відстояли майбутнє своїх дітей. Їх ми маємо вшанувати як героїв, котрі не стали на коліна і не перетворилися на рабів під тиском влади. Так само сьогодні створено штучний дефіцит ліків по всій Україні, і я можу це довести цифрами та фактами. 4 млрд грн, які Парламент виділив у минулому році на закупівлю життєво важливих медикаментів, МОЗ вивело на американські рахунки, і на сьогодні в регіони надійшли препарати лише на 50% цієї суми. На цей рік Парламент виділив уже 6 млрд грн, для того щоб рятувати життя людей, аби лікарі не змушені були відправляти своїх пацієнтів в аптеку з переліком ліків за космічними цінами. Із цих коштів на сьогодні в регіони здійснено «нуль» поставок ліків. І це гроші зі сплачених громадянами податків! До того ж існує 4 млрд грн заборгованості по зарплаті лікарям. Якщо скласти всі ці цифри і послухати аргументи на зразок «реформа потрібна, бо 95% пацієнтів платять за медицину», то я дивуюся, чому не всі 100%, адже кошти, які держава виділяє на такі програми, не використовуються належним чином.
Наша мета — провести реальну реформу охорони здоров’я в Україні, створити справедливу систему обов’язкового медичного страхування, за якої держава сплачуватиме за незахищені верстви населення, а роботодавець та працівник — фіксовані внески у фонд гарантованого державного медичного страхування. І кожен громадянин знатиме, що незалежно від його статків він гарантовано отримає медичну допомогу з приводу онкозахорювання чи інфаркту, й не шукатиме коштів на порятунок свого життя. У нас є чітка програма дій, стратегія побудови системи охорони здоров’я — вона, по суті, визначає, яким буде майбутнє нашої держави. А держава та її ставлення до людей визначаються саме за тим, яку систему охорони здоров’я вона пропонує.
Нині ми опинилися в точці біфуркації історії. Урядовий законопроект щодо реформування охорони здоров’я виведе нашу державу в ліберальну модель, де добре буде лише багатим, які матимуть кошти на співоплату. А решта стануть заробітчанами, віддаватимуть останні копійки за своє лікування. Якщо ж нам вдасться запровадити систему охорони здоров’я соціального спрямування (через обов’язкове медичне страхування), за 5-7 років ми отримаємо зовсім іншу державу, де не буде прірви між бідними й багатими, де кожна людина зможе розраховувати на захист держави. У цьому залі зібралися найкращі представники медичної спільноти, котрі не злякалися тиску і дзвінків з різних інстанцій, які «не рекомендували» їхати на наш форум. Саме такі люди будують державу і творять історію. Вони — маяки, які ведуть інших. І що більше нас, то більше шансів на те, що ми житимемо в державі, де лікарі отримуватимуть гідну зарплату, а не жебрацькі подачки, де не потрібно виходити на вулиці, щоб тобі виплатили заборгованість, де громадяни зможуть отримувати якісну медичну допомогу і довіряти своєму лікарю, а медичні працівники пишатимуться не лише своєю професією, а й тим, що працюють в Україні. Громадяни країни — єдина реальна влада. Народними депутатами можуть маніпулювати (через тиск чи якісь пропозиції), але вони найбільше бояться втратити своїх виборців. Якщо ж вони відчують їх «тиск», Парламент займе таку позицію, за яку нікому не буде соромно.
Сто років тому в ці дні відбувся перший з’їзд медиків Української народної республіки. На той час вони формували політику держави і мислили стратегічно. Я впевнена, що наш форум перший, але не останній, він консолідує здорові сили суспільства і спрямує їх у потрібне русло. Ми відстоюватимемо нашу спільну позицію в Парламенті, Уряді, а якщо буде потрібно — то й на вулиці.
Олег МУСІЙ, народний депутат України 
Вікторія КОВАЛЬ, Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України Однак не лише це спонукало нас зібратися на форумі. Ми дуже сподівалися на конструктивний діалог, у тому числі й щодо здійснення реформи системи охорони здоров’я, яка мала б відбуватися відповідно до вимог Конституції України, з урахуванням думки профспілок, медичної спільноти, роботодавців, пацієнтських організацій. Тому на форум були запрошені керівництво МОЗ, Прем’єр-міністр України, представники Адміністрації Президента. Однак профільне Міністерство не тільки проігнорувало захід, а й заявило, що не має жодного стосунку до «так званого форуму», начебто тут зібралися не медичні працівники. Ми вважали, що в цьому залі має народитися консенсус, а згодом і конструктивні кроки в напрямку реформування галузі. Бо якщо ми не будемо одностайними у своїх діях, годі сподіватися на позитивний результат. На жаль, медичну спільноту вчергове звинуватили в тому, що вона виступає проти реформ. Тобто всі, чиє бачення змін не збігається з «головною лінією» МОЗ, хто пропонує іншу концепцію, той — ворог! Медичні працівники обурені такою позицією. Про це вони говорили у своїх виступах. Форум ще більше об’єднав представників галузі, які неодмінно доведуть: медична спільнота спроможна змінити систему охорони здоров’я на краще. І це буде дійсно державницька позиція щодо збереження здоров’я нації.
Черговий експеримент?
Всеволод СТЕБЛЮК, Народний герой України, Заслужений лікар УкраїниУкраїнська медична спільнота може вирішувати завдання, які постають перед нею в будь-яких екстремальних ситуаціях. За кілька років фактично з нуля було відновлено військову медицину, у цьому процесі брали участь військові медики, волонтери і цивільні лікарі. Це був сподвижницький рух, завдяки якому ми маємо одну з найефективніших систем організації надання медичної допомоги в умовах гібридної війни (це визнали й наші партнери з НАТО). Однак залишається питанням, як цей потенціал, зв’язки і можливості транслювати на загальнонаціональну систему охорони здоров’я. Тому професіонали медичної та фармацевтичної галузі, профспілкові й громадські організації готові об’єднатися у справі реформування охорони здоров’я, адже це — питання безпеки країни. На жаль, те, що сьогодні пропонується в урядових кабінетах під маскою медичної реформи, за своєю суттю є лише пропозицією щодо зміни порядку фінансування окремих напрямків галузі. Наш форум — це спроба об’єднатися заради рішучих дій, спрямованих на створення дієвої системи охорони здоров’я. Маємо керуватися виваженою програмою реформування медичної галузі, розробленою фахівцями у співпраці з представниками громадських організацій та роботодавцями, а не спущеною згори сумнівними «консультантами».
Для того аби бути лідером галузі, нації, потрібно володіти трьома основними якостями: патріотизмом, професіоналізмом, порядністю. На який патріотизм керманичів ми можемо сподіватися, коли вони приходять до влади, ховаючи за українським паспортом канадський, австрійський, американський — так, про всяк випадок? Про який професіоналізм команди МОЗ можна говорити, коли 23-24-річні «професіонали»-грантоїди тільки те й роблять, що пишуть у Facebook, як «ламають через коліно медицину»? І про яку порядність влади можна мріяти на тлі шаленого тиску на учасників нашого форуму, аби не допустити їх участі у сьогоднішньому заході? Якщо ви так боїтеся своїх громадян, то бодай не показуйте цього і не давайте вказівок: «Не рекомендуємо». В Іловайському котлі, де все палало, дивом уціліла Біблія. На одній з обгорілих сторінок залишилися слова: «І кажу вам — не бійтеся». Тут зібралися люди, які нічого не бояться, стали на правильний шлях і робитимуть свою справу, бо вони є справжніми громадянами країни. Ми це довели під час Революції Гідності, ми будуємо громадянське суспільство ,і в нас вистачить сили довести свою справу до переможного фіналу.
Анатолій РОГОВ, президент Всеукраїнської асоціації працівників швидкої та невідкладної допомоги та медицини катастроф Свого часу Микола Семашко зазначав, що швидка допомога — це дзеркало охорони здоров’я. Тож давайте подивимося у це дзеркало. Спочатку, коли нинішня команда реформаторів говорила про зміни в нашій службі, слухав би їх і слухав. Перша їх пропозиція — покращити систему надання домедичної допомоги, навчати працівників, які мають це робити до приїзду швидкої. То давайте цим займатися! Наступна ідея — створювати централізовані оперативні диспетчерські. За чим затримка? Чи медики проти? А ні, на це потрібні величезні кошти, відповідна державна програма. Ще один заклик реформаторів — зміцнювати матеріально-технічну базу служби екстреної медичної допомоги, розширювати мережу підстанцій, аби забезпечити своєчасність прибуття бригад швидкої допомоги. Будь ласка, тим більше, що цей процес в Україні вже давно почався! Однак усе впирається в ті самі питання та відповіді. А ось коли реформатори заговорили про необхідність змінити систему на парамедичну, усі одразу зрозуміли, до чого були преамбули. Та від цієї системи Україна відмовилася понад 100 років тому! А сьогодні її нав’язують як «нову» і прогресивну?!
Реформа екстреної медичної допомоги в Україні стартувала ще у 2012 році, прийнято відповідні закони, понад 10 постанов Кабінету Міністрів на їх виконання, служба отримала державний стандарт на автомобілі, практично вирішено питання забезпечення медикаментами, почали створюватись єдині диспетчерські служби. А тепер назад, у минуле? І це в умовах докорінної перебудови первинної ланки, ще не сформованого інституту сімейного лікаря, катастрофічного зростання серцево-судинної захворюваності населення України (більшість хворих помирає від інсультів та інфарктів саме на догоспітальному етапі!), відсутності відділень невідкладної допомоги у багатопрофільних лікарнях та інших проблем галузі?
За даними опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» у липні-серпні цього року, саме медичні працівники швидкої допомоги отримали 68% підтримки нашого населення. І це попри те, що сьогодні звідусіль лунають заяви, спрямовані на їх дискредитацію. І медики цього не витримують: тільки в Києві за останній місяць звільнилося 100 працівників швидкої! Сьогодні вже немає кого ставити в бригаду. Що вже говорити про сільську місцевість. Тому ми виступаємо проти такої «реформи» і маємо намір зберегти і лікарські, і фельдшерські бригади. Ми не проти змін у галузі, ми за те, аби вони покращували систему надання медичної допомоги, а не знищували її!
Боротьба двох світів
Олена КУЦЕНКО, незалежний експерт зі стратегічного розвитку та управління Потрібно висунути і домогтися від МОЗ виконання вимог ВООЗ щодо реформування, а саме: надавати чіткий план реформ, який ґрунтується на фактичному аналізі, а також чіткий бюджет і звіт про витрачені кошти з оцінкою результату, бо коли Міністерство не впоралося із закупівлями та своєчасним постачанням ліків на 6 мдрд грн, як можна довірити йому розпоряджатися майже 100 млрд?! Я дуже сподіваюся, що форум ухвалить конструктивні рішення, які стануть гідною платформою реальної реформи, а не її імітації в галузі.
Григорій ОСОВИЙ, Голова Федерації профспілок України У чому мав би бути консенсус? По-перше, будь-які реформи не повинні порушувати принципу рівності, справедливості та доступності отримання медичної допомоги. Жодні маніпуляції в прийнятті нових законопроектів, які мають на меті знівелювати конституційні гарантії надання медичної допомоги підміною понять, нас не задовольняють. Та й визначенню державних соціальних гарантій мало б передувати формування законодавчого та фінансового ресурсу для їх забезпечення. На сьогодні цього не відбулося, тож формування бюджету і визначення обсягів фінансування системи охорони здоров’я здійснюється, як то кажуть, зі стелі.
По-друге, якщо Україна взяла курс на євроінтеграцію, то має переймати й досвід Європи щодо соціально-медичного страхування. Однак на цьому питанні наша країна «пробуксовує». За 10 останніх років було ініційовано десятки законопроектів щодо медичного страхування, однак так і не було вирішено, хто ж розпоряджатиметься цим фінансовим ресурсом? Нині ж формується монополія управління медичними коштами, яке планується передати агенції при МОЗ України, що створює колосальні ризики корупції та перерозподілу коштів на користь «наближених». Адже реформа має забезпечити рівність і доступність медицини для всіх — від Президента України до пересічного громадянина. Тому нас не влаштовує те, що фінансування на лікарню ДУС збільшується в десятки чи й сотні разів, а «рядовим» лікарням кидають кістку. Медичні заклади повинні працювати в рівних умовах, за загальними правилами і нести однакову відповідальність за надання медичної допомоги пацієнтам. Тож у нас немає іншого виходу, аніж спонукати владу до діалогу із суспільством.
Ми не отримали відповідей на багато питань, які цікавлять медичних працівників і пацієнтів. Не прояснює ситуації й урядовий законопроект, більше того, він її втаємничує! Наприклад, не вказує, звідки візьметься ресурс для реалізації запланованої реформи, але ж без цього на жодний її позитивний результат розраховувати не варто. Тут має бути забезпечена синергія коштів із різних джерел, які можуть і повинні акумулюватися державним бюджетом, але при цьому в жодному разі не йдеться про пряму оплату громадян за медичну допомогу! Так само медична реформа має передбачити гідну оплату праці медичних працівників, бо нині вони виконують свою роботу майже задарма, а також забезпечити їм гідні умови праці, убезпечити ризики професійної захворюваності тощо (цього ми також не бачимо в запропонованому «плані реформ»). Дуже багато питань і щодо механізмів його реалізації. Однак МОЗ усунулося від діалогу як із профспілками та роботодавцями, так і з громадською спільнотою, котра представляє галузь. Такого немає в жодній країні, щоб Міністр вважав себе світилом і істиною в останній інстанції! Вузьке коло людей, яке не хоче нікого чути, ніколи не напрацює якісних реформ і не має права одноосібно вирішувати долю галузі та мільйонів людей. Саме тому ФПУ підтримала Всеукраїнську акцію протесту медичних працівників, а також проведення загальнонаціонального форуму, й надалі захищатиме конституційні права громадян на охорону здоров’я.
Чий голос переважить?
Також у рамках форуму відбувся «круглий стіл», під час якого експерти з різних напрямків обговорювали запропонований на розгляд громадськості проект Концепції побудови нової національної системи охорони здоров’я України. Кожен з них висловлював конкретні пропозиції, які варто було послухати бодай для того, щоб розширити свої уявлення про можливості різних варіантів руху дорожньою картою реформ. Однак усі дійшли висновку, що нинішні реформатори з упертістю зіпсованого автомату, який реагує не тільки на монети одного «калібру», ігнорує всі запити та пропозиції, тому й реформи виглядають як дешевий напій із бульбашками («сироп» у вигляді задоволення вимог громадськості у прайс реформ не входить). Відтак на форумі було ухвалено резолюцію зі зверненням до Президента України, у якій учасники зібрання вимагають забезпечити під час реформування системи охорони здоров’я дотримання Конституції та законодавства України, а також підтримати проект запропонованої Концепції побудови нової національної системи охорони здоров’я України і сприяти запровадженню загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.
Відповідні вимоги було висунуто й до Уряду України — вони стосувалися як розгляду та схвалення вже згаданої Концепції, так і розробки та прийняття Державної програми соціально-економічного захисту працівників охорони здоров’я в умовах реформування галузі, а також подальшого розвитку служби екстреної медичної допомоги з обов’язковим дотриманням Закону України «Про екстрену медичну допомогу».
Також учасники форуму вже вкотре закликали Уряд виконати вимоги Профспілки, озвучені під час Всеукраїнської попереджувальної акції протесту. Окрім того, учасники зібрання запропонували Верховній Раді України в якості першочергових заходів включити до порядку денного та підтримати в першому читанні законопроекти «Про засади державної політики охорони здоров’я» (реєстр. №2409а), «Про лікарські засоби» (реєстр. №2162-д), «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні» (реєстр. №7065) з урахуванням пропозицій Профспілки працівників охорони здоров’я України щодо забезпечення державних гарантій медикам і фармацевтам їх професійних прав та пільг.
А вже наступного дня прилетіла перша «відповідь» — Парламент таки прийняв урядовий варіант реформаторського закону, хоча і в дещо общипаному вигляді. Реакція учасників форуму на цю подію виявилася різною. Хтось пропонує капітально відремонтувати зіпсований автомат, дехто сприйняв це філософськи на зразок «знайшов — не радій, втратив — не плач», інші вдалися до конкретних дій, всіляко намагаючись зупинити маховик небажаних, на їх думку, реформ. Однак усі без винятку переконані: те, куди потрапить галузь із сьогоднішньої точки біфуркації, залежить від кожного з нас. Боротьба світів триває?
